вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2019 р. Справа№ 910/3905/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Чорногуза М.Г.
Яковлєва М.Л.
розглянувши у письмовому провадженні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019
у справі №910/3905/19 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна"
про стягнення 130078,01 грн,
Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" про стягнення 130078, 01 грн, з яких 34136,45 грн витрати на проведення експертизи випробувальної лабораторії "СЖС Україна" ІП "СЖС Україна", 3840,00 грн витрати на залучення експерта Криворізького представництва Дніпропетровської торгово-промислової палати, 85279,23 грн вартості недопоставленого дизельного палива та 6822,33 грн неустойки за несвоєчасну поставку палива.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором №1002/17 від 14.04.2017.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи у відзиві на позов про те, що вартість нестачі палива з урахуванням похибки вимірювання становить 26038,03 грн. До відзиву відповідач додав докази оплати вартості витрат на проведення експертизи випробувальної лабораторії у розмірі 34136,45 грн та витрат на залучення експерта у розмірі 3840,00 грн.
Позивачем подано місцевому господарському суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 76722,55 грн вартості недопоставленого дизельного палива, 6137,80 грн неустойки за порушення об'ємів поставки палива.
Судом прийнято подану позивачем заяву до розгляду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі №910/3905/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" на користь Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" 76722,55 грн вартості недопоставленого дизельного палива, 6137,80 грн неустойки, 1921,00 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем недопоставлено позивачу дизельного палива 2,867 тон. Отже, вимога щодо стягнення вартості недопоставленого дизельного палива є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Також, оскільки відповідачем порушено обсяги поставки ресурсів, визначені умовами договору, то вимога щодо стягнення неустойки є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/3905/19 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому відповідач зазначає, що судом не було враховано необхідність застосування похибки вимірювання та помилково встановлено факт нестачі нафтопродуктів в обсязі 2,867 тон. Крім того, скаржник стверджує, що судом не була врахована аргументація відповідача щодо погодження застосування похибки вимірювання при виконанні умов договору, зважаючи на зміст претензії від 26.02.2018 №09/05/15 та від 04.06.2018 №09/56, в яких позивач, з посиланням на п.6.1 договору, зазначав про погодження застосування при замірі нафтопродуктів в кожній цистерні меж відносної похибки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/3905/19. Постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, з посиланням на «важливість вирішення спірного питання щодо застосування відносної похибки при прийманні паливно-мастильних матеріалів».
За приписами ч.13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частинами 1, 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В частині 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у ній є вимоги про стягнення 130078,01 грн, що є меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак вказана справа відноситься до малозначних справ у розумінні п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до ч. 10 ст. 270 названого Кодексу підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як зазначалося вище, клопотання про проведення судового засідання у даній справі з повідомленням сторін обґрунтоване «важливістю вирішення спірного питання щодо застосування відносної похибки при прийманні паливно-мастильних матеріалів». Інших підстав, які б зумовлювали необхідність проведення судового засідання при розгляді апеляційної скарги у даній справі у клопотанні не наведено.
Враховуючи, що за ціною позову дана справа є малозначною, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
14.04.2017 між Приватним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна", як постачальником, укладено договір №1002/17 (далі за текстом - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали (дизельне паливо, бензин, керосин, мазут) на умовах, передбачених договором.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Строк дії договору №1002/17 від 14.04.2017 відповідно до пунктів 10.4-10.5 договору сторони погодили з моменту підписання до 31.12.2018.
Згідно пункту 2.3 договору вимоги щодо якості, пакування та маркування ресурсів повинні відповідати нормам, визначеним сертифікатом виробника, чинним стандартам (ТУ, ДСТУ) для даного виду ресурсів, а також спеціальним технічним вимогам, якщо такі встановлені угодою сторін, відображеним у специфікації.
Відповідно до специфікації № 8 від 15.12.2017 відповідач зобов'язався 31.01.2018 поставити дизельне паливо у кількості 720,0 тонн за ціною 26833,25 грн за одну тонну на станцію Інгулець Придніпровської залізниці, загальною вартістю 19319940,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 29.01.2018 відповідач поставив на адресу позивача дизельне паливо у кількості 501,423 тонни на суму 13454808,74 грн, що підтверджується залізничною накладною №43748201 та видатковою накладною № ТД-00101047 від 25.01.2018 на суму 13454808,74 грн.
Положеннями пункту 6.2 договору передбачено, що приймання ресурсів за якістю відбувається одним із двох способів, вибраних позивачем згідно вимог «Інструкції про контроль якості нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України» або при участі незалежної експертної організації, залученої позивачем.
Обравши один з способів приймання ресурсів, передбачений умовами договору, позивач звернувся до відповідача з листом від 07.02.2018, в якому запропонував 08 лютого 2018 року направити повноважного представника в місто Кривий Ріг, вулиця Рудна, 7 для відбору проб дизельного палива, поставленого відповідно до залізничної накладної №43748201.
За участю представників позивача, відповідача та експерта Криворізького представництва Дніпропетровської торгово-промислової палати 08 лютого 2018 року здійснено відбір зразків (проб) палива дизельного Євро, поставленого відповідачем згідно залізничної накладної № 43748201.
За результатами перевірки Криворізьким представництвом Дніпропетровської торгово-промислової палати складено акт відбору зразків (проб) від 08.02.2018 до експертизи № Э08 та протокол випробувань №1830-0030/OD18-00062.001. За результатами випробування встановлено, що дизельне паливо не відповідає ДСТУ7688-2015 як «Паливо дизельне ДП-3-Євро4».
Сторонами у справі оформлено та підписано акт приймання нафти та/або нафтопродуктів за якістю від 13.02.2018, в якому зазначено, підстави, за якими нафта або нафтопродукт не відповідають вимогам нормативного документа на нафту.
Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами, підтверджено, що поставлені відповідачем ресурси згідно договору у кількості 501,423 тонн не відповідають умовам договору, специфікації № 8 від 15.12.2017 щодо якості.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з вимогою (претензією) від 06.02.2018 №09/10 про заміну ресурсів, що не відповідають умовам договору та специфікації №8 від 15.12.2017.
Відповідач 18.02.2018 направив на адресу позивача паливо дизельне загальною вартістю 12703127,94 грн, що підтверджується видатковою накладною №ТД-00101074 від 18.02.2018 та залізничною накладною №33807421.
Згідно відбитку календарного штемпеля, який міститься на залізничній накладній №33807421, позивачем отримано вантаж 22.02.2018.
Як вбачається з специфікації №9 від 19.01.2018 до договору №1002/17 від 14.04.2017 відповідач зобов'язався поставити дизельне паливо у кількості 600,000 тонн загальною вартістю 17847066, 00 грн.
В якості доказів, що підтверджують поставку товару, в матеріалах справи містяться копії залізничної накладної №2173451 від 03.03.2018 та видаткової накладної № ТД -00101088 від 03.03.2018 на суму 7042125,05 грн.
Предметом спору є стягнення з відповідача 76722,55 грн вартості недопоставленого дизельного палива та 6137,80 грн неустойки за порушення об'ємів поставки палива.
Відповідно до пункту 5.1.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.
Під час приймання позивачем палива, поставленого відповідачем за залізничною накладною № 2173451 від 03.03.2018 та видатковою накладної № ТД-00101088 від 03.03.2018, виявлено нестачу палива та зафіксовано, що дизельне паливо надійшло в кількості 233,882 тонн, про що сторонами у справі складено акт №2 від 12.03.2018, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Пунктом 5.2.8 Інструкції встановлено, що у разі встановлення нестачі нафти або нафтопродуктів з вини вантажовідправника, яка після списання природних втрат перевищує граничнодопустиме відхилення між результатами вимірювання маси нафти та нафтопродуктів вантажовідправником і вантажоодержувачем (якщо це обумовлено умовами договору), матеріально відповідальна особа припиняє їх приймання і негайно повідомляє про це керівника свого підприємства. Одночасно з припиненням приймання вантажоодержувач зобов'язаний викликати представника вантажовідправника для участі в прийманні нафти або нафтопродуктів і складанні акта приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, якщо інше не передбачено умовами договору.
Враховуючи наведене, позивач 12.03.2018 звернувся до відповідача з проханням у строк до 13.03.2018 направити уповноваженого представника для складання двохстороннього акту.
Згідно з пунктом 5.1.6 Інструкції у разі приймання нафти або нафтопродуктів однієї марки, які надійшли маршрутом або групою цистерн, за нестачу приймається тільки та кількість, яка перевищує надлишки, визначені за різницею суми нестач і надлишків, установлених за кожною цистерною відповідно до акта приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5- НП (далі - форма N 5-НП).
Пунктом 5.2.6 Інструкції встановлено, що результати комісійного приймання нафти або нафтопродуктів оформлюються актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП, який складається одразу після приймання вантажу та затверджується керівництвом підприємства не пізніше наступного дня після його складання.
Позивачем та відповідачем складено акти коригування ціни №16 від 31.03.2018 на суму 6335538,18 грн (після коригування) до акту приймання-передачі ТД00101088 від 03.03.2018 та №17 від 31.03.2018 на суму 6393207, 21 грн до акту приймання-передачі ТД00101091 від 05.03.2018.
З урахуванням вартості палива, що відображена в акті коригування ціни №16 від 31.03.2018 до акту приймання-передачі ТД00101088 від 03.03.2018, вартість виявленої нестачі становить 2,867 тонн.
Таким чином, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, колегією суддів встановлено, що нестача дизельного палива становить 2,867 тонн.
У відзиві на позов та апеляційній скарзі відповідач зазначав, що при визначенні кількості поставлених відповідачем нафтопродуктів повинна застосовуватись похибка вимірювання маси дизельного палива відповідно до Інструкції № 281.
Відповідно до п. 5.1.3 Інструкції границі відносної похибки вимірювань обумовлюються договором і не мають перевищувати значень, наведених у ГОСТ 26976 для методу вимірювання маси, що застосовується вантажовідправником та вантажоодержувачем.
В додатку № 1 до Інструкції (формі N 5-НП), в примітках до акту приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю зазначено, що відносна похибка вимірювання заповнюється лише в разі, якщо договором постачання нафти або нафтопродуктів обумовлено відносну похибку вимірювання відповідно до ГОСТ 26976.
Таким чином, Інструкція визначає, що границі похибки встановлюють сторони в договорі поставки, та такі похибки не можуть бути вище ніж це встановлено ГОСТ 26976. Похибка повинна застосовуватись сторонами лише в тому випадку, якщо вона передбачена в договорі поставки.
Договором поставки №1002/17 від 14.04.2017 відносна похибка не встановлена.
Вищевикладені обставини спростовують доводи відповідача про необхідність застосування похибки вимірювання маси нафтопродуктів.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 610 Цивільного кодексу України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що нестача поставленого відповідачем палива за договором №1002/17 від 14.04.2017 становить 2,867 тонн, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 76722,55 грн (2,867 тонн х 26760,57 грн = 76722,55 грн) вартості недопоставленого дизельного палива є обґрунтованою та такою, що правомірно була задоволена судом першої інстанції.
Виходячи зі змісту ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема, є господарські санкції.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов'язання сталось не з його вини.
За змістом положень частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 7.3 договору №1002/17 від 14.04.2017 передбачено, що у разі порушення строків або об'ємів поставки ресурсів, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі 8 % від вартості непоставлених в строк ресурсів.
Оскільки відповідач порушив обсяги поставки паливно-мастильних матеріалів, визначені умовами договору №1002/17 від 14.04.2017, позовна вимога про стягнення неустойки в розмірі 6137,80 грн (76722,55 грн - 8 % = 6137,80 грн), визнається колегією суддів обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі №910/3905/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/3905/19 повернути Господарському суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді М.Г. Чорногуз
М.Л. Яковлєв