Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/2530/19
08.11.2019 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В. секретар судового засідання -Чернянчук К.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок,
Позивач ОСОБА_3 , звернулася до суду із вказаним позовом.
Вимоги позову мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки- ОСОБА_4 .
Після смерті чоловіка позивачки, відкрилася спадщина в тому числі на спадковий житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 .
Спадщину після смерті свого чоловіка, як спадкоємець першої черги, у відповідності до ст. 549 ЦК УРСР, позивачкою було прийнято.
На випадок своєї смерті, спадкодавець ОСОБА_4 заповідального розпорядження не залишив.
Рідна донька позивачки-відповідачка ОСОБА_5 , спадщину за померлим батьком не прийняла та не заперечує проти прийняття такою в цілому позивачкою ОСОБА_6 .
У зв'язку з необхідністю отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса, для подачі документів на оформлення спадщини.
Однак нотаріусом позивачці ОСОБА_3 , було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину по тій причині, що спадкодавцем не було проведено державної реєстрації права власності на спадковий житловий будинок, у зв'язку з чим позивач не змогла представити нотаріусу Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як того вимагає Положення про порядок вчинення нотаріальних дій.
Тому, у зв'язку із відсутністю вищезазначеного Витягу з реєстру прав власності на спадкове майно спадкодавця, нотаріусом позивачці було роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду.
Позивач ОСОБА_3 , про день, час і місце розгляду справи, будучи належним чином повідомленою в судове засідання не з"явилася, однак подала до суду нотаріально посвідчену письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, та про те, що заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить суд такі задоволити (а.с.23).
Відповідач ОСОБА_2 , про день, час та місце розгляду справи будучи належним чином повідомленою належним чином своєчасно, в судове засідання не з'явилася, однак до суду подала нотаріально посвідчену письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та про те, що вимоги заявленого до неї позову визнає повністю (а.с.24).
Згідно з вимогами ст.55 Конституції України та ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При здійсненні правосуддя (ст.5 ЦПК) суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12, 13, 78, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки- ОСОБА_4 (а.с.5).
Після смерті чоловіка позивачки, відкрилася спадщина в тому числі на спадковий житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 .
Спадщину після смерті свого чоловіка, як спадкоємець першої черги, у відповідності до ст. 549 ЦК УРСР, позивачкою було прийнято.
На випадок своєї смерті, спадкодавець ОСОБА_4 заповідального розпорядження не залишив.
Рідна донька позивачки-відповідачка ОСОБА_5 , спадщину за померлим батьком не прийняла та не заперечує проти прийняття такою в цілому позивачкою ОСОБА_3 (а.с.12-13).
ВССУ в своєму узагальненні судової практики розгляду цивільних справ про спадкування № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року відзначив, що судам слід звернути увагу, що на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
Відповідно до виготовленого КП Виноградівським РБТІ Технічного паспорту від 01.08.2019 року (а.с.18-20) та Довідки КП «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» за №655 від 06.08.2019 року (а.с.17), з якої вбачається, що житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , рахується на за спадкодавцем- ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
У зв'язку з необхідністю отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса, для подачі документів на оформлення спадщини.
Однак нотаріусом позивачці ОСОБА_3 , було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину по тій причині, що спадкодавцем не було проведено державної реєстрації права власності на спадковий житловий будинок, у зв'язку з чим позивач не змогла представити нотаріусу Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як того вимагає Положення про порядок вчинення нотаріальних дій (а.с.16).
Так, дійсно у відповідності до п. п. 4.15, 4.18 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року за № 295/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, Витяг з Реєстру прав власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Тому, у зв'язку із відсутністю вищезазначеного Витягу з реєстру прав власності на спадкове майно спадкодавця, нотаріусом позивачці було роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду.
Так дійсно, згідно із вимогами статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації.
З огляду на положення зазначеного Закону, особа вважається власником об'єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.
Як вбачається із довідки виконкому Вилоцької селищної ради Виноградівського району за №793 від 22.07.2019 року, згідно архівних облікових даних Вилоцької селищної ради, житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 -помер (а.с.15).
Відповідно до ст.10-13 глави ІІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31. 01.1966 року, затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погодженої заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року (втратила чинність 19.01.1996 року), при відсутності правовстановлюючих документів право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради та висновком інвентар бюро.
Як випливає з цього нормативного акту, запис у по господарській книзі є акт органу влади, що підтверджує право приватної власності.
Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, а також оцінюючи надані докази, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 206, 223, 259, 263-265 ЦПК України ст.ст. 5, 16, 328, 392, 376 ЦК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), право власності в цілому на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 загальною площею 116,4 кв.м. в тому числі житлова 63,1 кв. м.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги , відмови у відкритті чи закриттям апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийВ. В. Леньо