Єдиний унікальний номер 235/4925/19 Номер провадження 22-ц/804/2622/19
Номер провадження 22-ц/804/2622/19
05 листопада 2019 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 серпня 2019 року (ухваленого під головуванням судді Філь О.Є. у м. Покровськ Донецької області, повний текст складено 07 серпня 2019 року) у цивільній справі №235/4925/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом. В обґрунтування посилалося на те, що згідно із заявою б/н від 17.11.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
В порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 травня 2019 року утворилась заборгованість в розмірі 112 663,44 грн., яка складається з наступного: 3292,20 грн. - заборгованість за кредитом; 98973,44 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом; 4556,68 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 5341,12 грн. - штраф (процентна складова).
Просив стягнути суму заборгованості з відповідача.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 07 серпня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 3 292,20 грн. та вирішено питання щодо судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк»; в іншій частині залишити рішення без змін; вирішити питання щодо судових витрат.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що ним надані належні та допустимі докази по справі, а відповідач не спростував розрахунок заборгованості, наданий банком. Зокрема відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку викладеними на банківському сайті, складає між ним та банком Договір. Відповідач, підписавши анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та користуючись кредитною карткою, погодився з такими умовами договору та порядком зміни процентів за користування кредитом. Однак позичальник не виконував свої зобов'язання належним чином, що підтверджується наданими позивачем документами про розрахунок заборгованості за договором від 17.11.2011 року. Також, на думку позивача суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за кредитом, чим допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 112 663,44 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кошти та зобов'язувався повернути їх банку, однак в укладеному договорі (заяві-анкеті) не зазначено строку їх повернення (користування ними). Крім того банком не були запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, а в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 526, 1049, 1050 ЦК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 листопада 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 3800,00 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за пенею та штрафами, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та штрафів та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування пені та штрафів за кредитним договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами.
Між тим висновок суду в частині того, що відповідачем не було узгоджено сплату процентів за користування кредитом, суперечить встановленим обставинам.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як передбачено ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.11.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 3800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Цього ж дня відповідач підписав довідку про умови кредитування, в якій зазначено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 3% на місяць, тобто розмір процентної ставки за користування кредитом між сторонами погоджено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції не взяв до уваги, що довідка про умови кредитування із використанням кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій зазначено базова процентна ставка за місяць у розмірі 3% (36% річних). підписані особисто ОСОБА_1 ..
Таким чином він був ознайомлений із розміром процентної ставки та погодився із ним.
Тому умови кредитування із використанням кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» розцінюються як частина кредитного договору,укладеного між сторонами 17.11.2011 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому є підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом, який повинен застосовуватися при розрахунку заборгованості за кредитним договором.
Визначаючи період за який банк має право ставити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, апеляційний суд виходить з наступного.
Позивач в позовній заяві зазначив що кінцевим терміном повернення кредиту є строк дії картки.
Судом встановлено, що строк дії картки по 31 липня 2015року і ця обставина відповідачем не спростована.
Із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що він поповнив картковий рахунок в сумі 390 грн.- 22.06.2015 року.
Банк просить стягнути заборгованість по процентах за користування кредитом станом на 31 травня 2019 року в сумі 98973,44 грн.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду №14-10цс18.
Отже банк мав право на нарахування відсотків за користування кредитом лише до 31 липня 2015 року, тобто у межах погодженого сторонами строку кредитування, в межах строку дії кредитної картки, що ним визнається. Подальше нарахування процентів є безпідставним.
Таким чином, позивач мав право вимагати повернення процентів за користування кредитом за період з 17 листопада 2011 року по 31 липня 2015 року.
Банком надано довідку про те, що на ім'я відповідача видавалася ще одна картка строком дії з 22.01.2015 року по 31.12.2017 року. Однак вона не може бути належним доказом того, що кредитування за цією карткою продовжувалося,оскільки вона видана задовго до закінчення строку картки за кредитним договором. І її видача позивачем нічим не обґрунтовується.
Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 3% на місяць (36% річних ) між сторонами погоджено, про що свідчить підписана відповідачем довідка про умови кредитування. Заява позичальника не містить умов сплати процентів за несвоєчасне виконання зобов'язань у підвищеному розмірі.
Із розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що проценти на поточну заборгованість нараховані за період з 17.11.2011 року по 31.03.2015 року у розмірі 36,0%; 30%; 34,8%, що обумовлено договором між сторонами та не перевищує обумовлений відсоток. З 1 квітня 2015 року по 31 липня 2015 року ставка зросла до 43,20%, що є більше від обумовленої договором процентної ставки.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України,в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки.
Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 43,20% річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України.
Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем в з 1 квітня 2015 року -у розмірі 43,20 % на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином.
Оскільки доказів правомірності застосування процентної ставки у розмірі 43,20 % не надано, то розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом повинен проводитися, виходячи із обумовленої договором ставки 36,0%.
За таких обставин, розрахунок процентів за користування кредитом повинен визначатися з розміру заборгованості за процентами, виходячи із узгодженої сторонами базової процентної ставки 36% річних з 17.11.2011 року по 31 липня 2015 року.
Заборгованість за процентами за період з 17.11.2011 року по 01 квітня 2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становила - 1033,97 грн.
Відповідно до наданого банком розрахунку, кількість днів прострочення сплати заборгованості за кредитним договором за період з 01 квітня 2015 року по 31 липня 2015 року становить 152 дні.
Заборгованість за тілом кредиту на 01 квітня 2015 року складала 3377,60 грн.
Отже розмір заборгованості за процентами за період з 17.11.2011 року по 31 липня 2015 року складає: 1547,37 грн., виходячи із розрахунку 1033,97 грн. (сума процентів, нарахованих банком на 01 квітня 2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) + 513,40 грн (3377,60 х36:100:360х152).
Тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні заборгованості по процентах за користування кредитом.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 2 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням матеріального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду в частині відмови в стягненні відсотків за користування кредитом скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки на користь банку заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 17.11.2011 року по 31 липня 2015 року в сумі 1547,37 грн..
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в сумі 43,64 грн. (пропорційно до розміру задоволених вимог).
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 112663,44 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 07 серпня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 17 листопада 2011 року по 31 липня 2015 року в розмірі 1547 ( одна тисяча п'ятьсот сорок сім )гривень 37 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 43,64 грн..
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: