22-ц/804/2719/19
223/995/18
Головуючий у 1-й інстанції Дочинець С.І.
Суддя-доповідач: Попова С.А.
30 жовтня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Попової С.А.,
суддів: Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,
за участю секретаря Герасимової Г.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 19 липня 2019 року, ухваленого в складі судді Дочинець С.І., повний текст рішення складено 19 липня 2019 року,
по цивільній справі
за позовом ОСОБА_1
до Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1»
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
третя особа - директор Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» Коломієць Володимир Олексійович,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до колишнього роботодавця - ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1», з яким він перебував у трудових відносинах, працюючи з березня 2007 року по серпень 2013 року на посаді прохідника 5 розряду на УПР-2 ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1». В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 28.07.2013р. його за наказом директора підприємства ОСОБА_2 не допустили до роботи. В серпні 2013 року його викликали до Вугледарського міського відділу поліції для допиту в межах розслідуваного кримінального провадження і позивач лише рахувався робітником на УПР, а на роботу не ходив близько місяця, а потім повідомили, що його звільнено з роботи. З наказом про звільнення його не ознайомили і копію не видали, трудову книжку не повернули. Лише у листопаді 2018 року він довідався з отриманої на запит адвоката копії наказу № 10 від 06.01.2014р. про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України за скоєний з 29.07.2013р. і по 06.01.2014р. прогул без поважних причин. Вважає звільнення незаконним і в кінцевій редакції позовних вимог (за виключенням залишених без розгляду вимог про відшкодування немайнової шкоди - а.с. 24, 26) просив: поновити строк на звернення до суду із даним позовом; визнати незаконним та скасувати наказ № 10 від 06.01.2014р. про звільнення, стягнути з ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 32-33), в якому наголошено про сплив строку звернення до суду із заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами згідно із ч.1 ст. 233 КЗпП України, зважаючи на те, що з 2014 року позивачеві було відомо про його звільнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 19 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа: директор Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» - Коломієць Володимир Олексійовича, відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції встановив факт допущення позивачем прогулу з 29.07.2013р. без поважних причин та виходив з того, що відповідачем в повному обсязі виконані вимоги чинного законодавства про працю та дотримано зобов'язання, передбачені ст. 47 КЗпП України щодо підстав та порядку звільнення ОСОБА_1 , про що у відповідності із положеннями ст. 47 КЗпП України позивач був поінформований спрямованим йому поштовим повідомленням про звільнення. У зв'язку з цим відсутні й підстави для здійснення виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга вмотивована обставинами, аналогічними змісту позовної заяви, зокрема тим, що начальник дільниці ОСОБА_3 з 27.08.2013р. перестав його допускати до роботи, що його викликали до поліції і відбирали пояснення, щодо недоведеності направлення йому копії наказу, помилковість рішення суду про відсутність в діях відповідача порушень ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Але в апеляційній скарзі викладені нові обставини і доводи: що з 01 серпня 2013 року позивач був на лікарняному, який бухгалтерія з невідомих причин не провела; що він працював в зміну з 07.08.2013р. по 09.08.2013р., 23.08.2013, а з 27.08.2013р. його перестали допускати до роботи.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу (169-170), який за змістом кореспондується із доводами у відзиві на позовну заяву (а.с. 32). Крім того, відповідач вказує на сумнівність долучених до апеляційної скарги документів: лікарняні на підприємство не здавалися, а в табелі обліку робочого часу, походження якого незрозуміло, відомості про ОСОБА_1 дописані вручну.
Процедура розгляду справи апеляційним судом
Враховуючи положення ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд даної справи, що є малозначною згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 3 ст. 369 ЦПК України, здійснюється за правилами спрощеного провадження.
Справа розглядається за участі позивача ОСОБА_1 і його представника - адвоката Пономарьова Р.О., які підтримали доводи скарги, представника відповідача ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» - Воробцова Р.С., який заперечував проти доводів скарги, а також у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи директора Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» Коломієць В.О., залученого у якості третьої особи, від якого надійшла заява про розгляду справи у його відсутність (а.с. 167).
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді прохідника 5 розряду УПР-2 (таб. № 568). За наказом № 10 від 06.01.2014р. ОСОБА_1 (табельний № 568) звільнено за прогули, допущені з 29.07.2013р. і по 06.01.2014р. без поважної причини (а.с. 13).
Підставою для звільнення стала доповідна записка начальника дільниці ОСОБА_3 від 07.11.2013р. щодо відсутності прохідника дільниці ПР-2 ОСОБА_1 на робочому місці з 29.07.2013р. без поважних причин (а.с. 35).
Роботодавцем відібрано від ОСОБА_1 пояснення з приводу допущених прогулів з 29.07.2013р., згідно яких в підтвердження поважних причин невиходу на роботу працівник виправдувальних документів не має (а.с. 36).
Профспілковим комітетом первинної організації НПГУ ОП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» надано згоду на звільнення позивача за прогули (а.с. 34, 35, 77).
Копія наказу № 10 від 06.01.2014р. про звільнення ОСОБА_1 за прогул направлена йому 06.01.2014р. згідно відомостей з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (а.с. 94 -96).
В межах кримінального провадження № 420130506900000042, порушеного у відношенні посадової особи ПР-2 ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» за ухвалою слідчого судді серпні 2013 року було вилучено низку документів підприємства, в тому числі трудову книжку ОСОБА_1 (а.с. 14-16).
2. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника (ст. 47 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд вважав доведеними обставини і, беручи до уваги зібрані по справі письмові докази, колегія суддів з цим погоджується, що факт порушення позивачем трудової дисципліни у вигляді допущеного прогулу з 29.07.2013р. доведений, роботодавцем вчинено унормовані трудовим законодавством процедури, включаючи отримання згоди профспілкової організації на звільнення позивача, відібрання з працівника ОСОБА_1 пояснень щодо відсутності в нього виправдовувальних документів на день скоєння прогулу, відправлення позивачеві, який на день видання наказу 06.01.2014р. був відсутній на роботі, повідомлення про його звільнення.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у серпні 2013 року, коли він ходив на допит до відділу поліції, він «на роботу зовсім не виходив» (а.с. 2). Відтак, посилання позивача на те, що його впродовж серпня 2013 року не допускали до роботи є очевидно безпідставними, бо факту приходу на роботу позивача в серпні 2013 року і подальшої дії керівництва підприємства з недопущення позивача до фактичної роботи не встановлено.
Таких відомостей не надано і за подальший період допущених позивачем прогулів аж до прийняття профспілковим комітетом у листопаді 2013 року рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули.
Доводи позивача про недопущення його до роботи за наказом директора підприємства ОСОБА_2 з 28.07.2013р. і в подальшому до моменту прийняття роботодавцем рішення про звільнення ОСОБА_1 не підтверджені ним будь-якими доказами. А більш того, спростовуються письмовими поясненнями самого ОСОБА_1 від 09.11.2013р. про відсутність в нього поважних причин і виправдувальних документів щодо відсутності на робочому місці з 29.07.2013р. та доповідною начальника дільниці ПР № 2 ОСОБА_3 .
Більш того, такі посилання суперечать викладеним в апеляційній скарзі новим обставинам, до яких суд апеляційної інстанції ставиться також критично, що ОСОБА_1 перестали допускати до роботи з 27.08.2013р. (а не з 28.07.2013р. як за первісно представленою версією в тексті позовної заяви).
Як правильно вмотивував суд першої інстанції рішення, позивачеві достеменно було відомо у листопаді 2013 року щодо ініційованої відносно нього процедури звільнення і про що свідчить розписка в отриманні ним запрошення на засідання профспілкового комітету (а.с. 35).
Тим більше, що як з моменту невиходу на роботу в кінці липня 2013року, а також подовжуючи прогули в подальшому і до моменту прийняття роботодавцем рішення про його звільнення у січні 2014 року, а також і на протязі подальших 5 років нероботи позивача на підприємстві ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1», коли він не отримував заробітну плату (в апеляційній скарзі зазначає, що з серпня 2013 року не отримував заробітну плату), він в розумінні диспозиції ч. 1 ст. 233 КЗпП України безумовно, як впевнюється колегія суддів, повинен був дізнатись про порушення суб'єктивного права.
Висновки суду в даній частині щодо достеменності його обізнання із ініційованою роботодавцем процедури звільнення у листопаді, поєднані із повною пасивністю позивача в частині відновлення своїх трудових прав понад 5 років, є правильними і такими, що ґрунтуються на вірно оцінених в сукупності доказах, і правових нормах, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи позивача щодо порушення роботодавцем вимог закону з приводу ознайомлення його з наказом про звільнення не відповідають дійсності, оскільки з представленого відповідачем до суду першої інстанції витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (а.с. 94) вбачається підтвердження направлення позивачеві 06.01.2014р. копії наказу про його звільнення за прогули за адресою фактичного проживання ОСОБА_1 , озвученої ним в суді апеляційної інстанції.
Доказів зворотного позивачем не представлено.
При таких обставинах не можна погодитись, як з вкрай непереконливими, посиланнями ОСОБА_1 в позовній заяві на те, що дії роботодавця позбавили його можливості продовжувати трудову діяльність та в подальшому отримувати пенсію.
Таким чином, ознак незаконності прийнятого роботодавцем наказу № 10 про звільнення позивача не встановлено ні на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, ані в ході перевірки прийнятого рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до задекларованого в ч. 1 ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як з'ясовано, позивачем у грудні 2018 року заявлено позовні вимоги про скасування, як незаконного, наказу № 10 від 06.01.2014р. про його звільнення. Проте, вимоги про поновлення на роботі, які безпосередньо ефективним способом можуть вирішити питання відновлення порушених прав працівника, ОСОБА_1 у даному спорі не заявлено. Тож, в даному спорі позивач не відшукує і не прагне відновлення прав на працю, а також ним не заявлялись і вимоги про зміну формулювання причин звільнення.
В суді апеляційної інстанції позивач зазначив, що з моменту його звільнення у січні 2014 року до сьогодення (вже понад 6 років) він ніде не працює, однак не має наміру поновлюватись на роботі на підприємстві-відповідача і подовжувати з ним трудові відносини.
При цьому ані в суді першої інстанції, ані апеляційному суду не було представлено жодних доказів щодо активного захисту позивача своїх прав кшталт: звернення позивача щодо допущення до роботи або незаконного відсторонення до адміністрації підприємства і діючих профспілкових органів, діяльність яких пов'язана із продуктивним захистом прав трудящих, звернення до органів контролю і нагляду за працею, або органів поліції чи прокуратури тощо.
В сукупності наведені обставини свідчать про те, що ухваленим наказом про звільнення позивача від 06.01.2014р., не порушуються якимось чином його права на працю.
Також позивачем не надано відомостей і про його звернення до органів поліції, якими в межах розслідуваного кримінального провадження було вилучено його трудову книжку, щодо повернення йому цього документу, що мав би підтверджувати стаж роботи (зважаючи на доводи позовної заяви щодо перешкоджання у здобутті пенсії).
За відсутності даних про повернення органами досудового розслідування вилученої трудової книжки ОСОБА_1 до підприємства суд обґрунтовано врахував об'єктивну неможливість відповідача повернути її позивачеві в порядку виконання вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За положеннями ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Саме недобросовісна процесуальна поведінка позивача, який звернувся до суду із даним позовом за спливом понад 5 років після звільнення, про яке він повинен був знати, не узгоджується із нормами щодо реалізації своїх цивільних і процесуальних прав (ст. 13 ЦК України, ст. 44 ЦПК України), унеможливила підтвердження підприємством «Укрпошти», з огляду на регламентні положення, факту вручення наказу про звільнення позивачеві.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В силу ч. 8 ст. 83, ч. 3 ст. 367 ЦПК України долучені позивачем до апеляційної скарги нові докази (дублікати лікарняних листів з 01 серпня по 21 серпня 2013 року - а.с. 134, 135; табель обліку робочого часу за серпень 2013р. з відмітками про лікарняні, походження якого, не є встановленим, без підтвердження повноважень держателя оригіналу цього документу і законності/офіційності обставин здобуття цього документу - а.с. 138-140; відібране адвокатом ОСОБА_4 .О. пояснення ОСОБА_5 - а.с. 136-137), які не були предметом розгляду судом першої інстанції, на них в змісті позовної заяви не посилався позивач та вони не надавались в стадії підготовчого засідання - не приймаються апеляційним судом, про що прийнято в судовому засіданні відповідне процесуальне рішення за відсутності поважних причин пропуску строку надання цих доказів, відсутності об'єктивних перешкод у позивача в наданні цих доказів своєчасно, і невстановлення порушень процесуального закону з боку суду першої інстанції щодо процедури оцінювання доказів.
Тим більше доводи в апеляційній скарзі про перебування позивача на лікарняному в частині серпня 2013 року суперечать заявленим обставинам у змісті позовної заяви, де ОСОБА_1 казав, що в серпні 2013 року він лише рахувався робітником на УПР, а на роботу не ходив через тривання розслідуваного кримінального провадження.
Зважаючи на виникнення вищевказаних посилань позивача і відповідних їм нових доказів лише за спливом 6 років після його звільнення, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо прийняття оскаржуваного рішення без з'ясування обставин по справі непереконливими і безпідставними з точки зору процесуального закону.
Наданими позивачем відомостями, в тому числі і в стадії апеляційного провадження, не спростовується факт допущення позивачем триваючого порушення трудового законодавства, а саме прогулів, що тривали з 29.07.2013р. до моменту прийняття роботодавцем рішення 06.01.2014р. про звільнення ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги позивача щодо підроблення акту про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 12.02.2018р. (а.с. 90-91, 99-100), не знайшли доказового підтвердження.
В сенсі конструкції ч. 2 ст. 235 КЗпП України умовою виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу є прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Враховуючи задекларований в ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності, відсутність заявлених позовних вимог про поновлення на роботі і відсутність ухваленого рішення за такими вимогами, а також за невстановленням факту вимушеного прогулу позивача, викликаного діями роботодавця, відсутня умова для застосування положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України щодо стягнення на користь позивача за час вимушеного прогулу, як правильно визначився суд першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 відповідні їм правовідносини, поясненням та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки.
За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 19 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2019 року.
Головуючий С.А.Попова
Судді С.А.Зайцева
Л.М.Кочегарова