Справа № 573/1839/19
Номер провадження 1-кп/573/168/19
11 листопада 2019 року Білопільський районний суд Сумської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР 06 вересня 2019 року за №12019200130000455, по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Коршачина Білопільського району Сумської області, з базовою вищою освітою, одруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 04 лютого 2019 року Ковпаківським районним судом м. Суми за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, судимість не знята і не погашена
- за ч. 1 ст. 190 КК України,
05 листопада 2018 року ОСОБА_4 подав заяву до Білопільської районної філії Сумського обласного центру зайнятості про надання йому статусу безробітного та заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю. При цьому, ОСОБА_4 був ознайомлений з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, що визначені Законом України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». На підставі вказаної заяви 05.11.2018 видано наказ №НТ181105 Білопільської районної філії Сумського обласного центру зайнятості про надання ОСОБА_4 статусу безробітного та призначено грошову допомогу по безробіттю.
15 березня 2019 року ОСОБА_4 працевлаштувався до ФОП ОСОБА_5 на посаду лицювальника-плиточника, де працював до 15 квітня 2019 року та отримував заробітну плату: за березень в сумі 2310 грн та за квітень в сумі 2604 грн 82 коп., а отже, відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» належав до зайнятого населення.
Будучи попередженим в установленому законом порядку, ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення, не повідомив до Білопільської районної філії Сумського обласного центру зайнятості про працевлаштування і, отже, ввів у оману працівників центру зайнятості.
У результаті злочинної бездіяльності ОСОБА_4 , що виразилася у замовчуванні юридично значимої інформації, а саме: неповідомленні про працевлашування, Білопільською районною філією Сумського обласного центру зайнятості в період з 15.03.2019 по 20.05.2019 ОСОБА_4 нараховано бюджетні кошти в сумі 11941 грн 15 коп., які останній використав у своїх корисливих цілях.
Здійснюючи вказані дії, ОСОБА_4 розумів їх суспільну небезпечність, усвідомлював можливість настання суспільно небезпечних наслідків від вказаних дій та бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, щиро розкаявся і надав показання, які відповідають обставинам, викладеним у обвинувальному акті. Зокрема пояснив, що восени 2018 року ніде не працював, а тому став на облік до центру зайнятості. З листопада 2018 року став отримувати допомогу по безробіттю. Потім у березні 2019 року влаштувався на роботу до ФОП ОСОБА_6 , пропрацював там близько місяця, отримав заробітну плату, але про своє працевлаштування до центру зайнятості не повідомив, бо хотів отримати ще й там допомогу. У вчиненому розкаюється, збитки повністю відшкодував.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
При цьому встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, тому у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій.
Також судом їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.
Суд вважає, що зазначеними умисними діями ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас, суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
За місцем проживання ОСОБА_4 характеризується задовільно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не інвалід.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає: щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин; активне сприяння розкриттю злочину, оскільки він правдиво повідомив про обставини вчинення злочину; відсутність тяжких наслідків; добровільне відшкодування завданого збитку; на утриманні має двох малолітніх дітей; є учасником бойових дій.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочинів.
Тому при обранні виду та міри покарання для ОСОБА_4 суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
На підставі викладеного суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів за ч. 1 ст. 190 КК України буде покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а остаточне покарання йому необхідно призначити у виді позбавлення волі з випробуванням та штрафу, які необхідно виконувати окремо, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Запобіжний захід ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався.
Процесуальні витрати в провадженні відсутні.
Питання про речові докази необхідно вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в доход держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків, вважати засудженим ОСОБА_4 до покарання у виді штрафу в доход держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, за цим вироком та у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України він звільнений з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 лютого 2019 року.
При цьому покарання виконувати самостійно.
Речовий доказ - копію особової справи безробітного ОСОБА_4 , що зберігається в матеріалах кримінального провадження, яке знаходиться у Білопільському відділі Конотопської місцевої прокуратури, залишити там же.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя