79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.11.2019 Справа № 914/1470/19
За позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич Львівської області
про стягнення 7'519'049,82 грн. заборгованості,
Суддя Яворський Б.І.
при секретарі Муравець О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мелько Л.М.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради про стягнення грошових коштів в розмірі 7'519'049,82 грн., з яких: 4'606'460,10 грн. основного боргу, 846'861,99 грн. пені, 443'063,86 грн. три відсотки річних та 1'622'663,87 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором постачання природного газу за № 5196/1617/ТЕ-21 від 12.10.2016 р. належним чином не виконав, сплатив лише 27'708'935,92 грн. вартості поставленого газу. Зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача решти основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 25.07.2019 р. справу № 914/1470/19 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.07.2019 року позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з викликом представників сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29.08.2019 року.
16.08.2019 р. відповідач подав до суду відзив (вх.№34201/19) на позовну заяву, у якому позовні вимоги визнав, зазначив, що порушення порядку та строків розрахунків зумовлена збитковістю господарської діяльності підприємства у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги. Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України відповідач у зв'язку з скрутним фінансовим становищем, враховуючи часткову оплату заборгованості та недоведеність понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати, а також у зв'язку з тим, що заборгованість виникла не з його вини, просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50 %. Крім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено клопотання про зупинення провадження у справі.
29.08.2019 р. позивачем на адресу суду подано відповідь на відзив (вх.№35613/19).
Протокольною ухвалою від 29.08.2019 р. Господарський суд Львівської області оголосив перерву у підготовчому засіданні до 19.09.2019 р.
05.09.2019 р. відповідач подав на адресу суду заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 19.09.2019 р. Господарський суд Львівської області ухвалив продовжити строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 03.10.2019 р. Крім того, ухвалою від 19.09.2019 р. Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав відповідача та повідомив про дату, час і місце судового засідання.
30.09.2019 р. позивач направив на адресу суду заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, в якому позивач просив суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 03.10.2019 р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розгляд справи призначено на 24.10.2019 р.
Протокольною ухвалою від 24.10.2019 р. Господарський суд Львівської області оголосив перерву у судовому засіданні до 31.10.2019 р.
У судовому засіданні 31.10.2019 р. суд відклав розгляд справи на 07.11.2019 р.
Представник позивача у судове засідання 07.11.2019 р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
У судове засідання 07.11.2019 р. представник відповідача з'явився, просив суд зменшити розмір пені на 50%. Крім того, підтримав позицію, викладену у письмовому поясненні, де зазначив, що позивач при нарахуванні інфляційних втрат допустив неточності, адже правильною є сума 1'550'818,11 грн., інші суми на переконання відповідача нараховані правильно.
У судовому засіданні 24.10.2019 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
12.10.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Дрогобичтеплоенерго" (споживач) укладено договір №5196/1617-ТЕ-21 постачання природного газу. Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов'язався поставити відповідачу у 2016-2017 роках природний газ, а відповідач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2 договору).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 р. по 31.03.2017 р. (включно) природний газ обсягом до 7'900,00 тис. куб метрів.
Відповідно до п.3.1 договору постачальник передає споживачу природний газ у його загальному потоці у разі передачі: природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом прийому-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4'942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 5'930,40 грн. (п.5.2. договору).
Додатковою угодою №1 до договору від 23.01.2017 р. умови договору, зокрема щодо кількості та фізико-хімічних показників газу та ін. викладено в новій редакції.
У 2016-2017 роках позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 32'315'396,02 грн. Факт виконання позивачем своїх обов'язків за договором визнаний відповідачем та підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 р. на суму 2'488'840,62 грн., актом від 30.11.2016 р. на суму 5'228'139,83 грн., актом від 31.12.2016 р. на суму 6'614'186,98 грн., актом від 31.01.2017 р. на суму 8'656'272,78 грн., актом від 28.02.2017 р. на суму 5'858'588,78 грн., актом від 31.03.2017 р. на суму 3'469'367,03 грн., підписані без зауважень уповноваженими особами сторін та скріплені печатками відповідних юридичних осіб.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач здійснив оплату поставленого позивачем газу на загальну суму 27'708'935,92 грн., що підтверджується долученими до позовної заяви банківськими виписками з рахунку позивача та не заперечується відповідачем.
Згідно з п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Договір набрав чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діяв в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 договору).
Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну оплату за актами за жовтень, листопад та грудень 2016 р., січень, лютий та березень 2017 р. в сумі 846'861,99 грн.
Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача 443'063,86 грн. 3% річних та 1'622'663,87 грн. інфляційних втрат.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (положення ч.1 ст. 626 ЦК України). За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір № 5196/1617-ТЕ-21 постачання природного газу від 12.10.2016 р. з додатковою угодою до нього.
Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем умов договору.
Згідно ст. 193 ГК України, яка кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Судом встановлено, що поставлений згідно актів приймання-передачі природний газ відповідач оплатив лише частково, тому вимога про стягнення 4'606'460,10 грн. підлягає задоволенню.
Приписами ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що таке нарахування є правильним, тому до стягнення з відповідача підлягає 443'063,86 грн. 3 % річних. За результатами перевірки нарахованих суд відзначає, що позивачем допущено неточності у такому розрахунку - правильною є сума 1'539'407,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 846'861,99 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1-3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Здійснивши перерахунок пені, суд прийшов до висновку, що така була розрахована позивачем вірно.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 50% суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір пені, суд першої інстанцій дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).
У відзиві на позов та клопотанні про зменшення розміру пені відповідач зазначає, що КП "Дрогобичтеплоенерго" використовує природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Підприємство працює за тарифами для трьох груп споживачів: населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства, які не покривають витрати виробництва. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, оскільки зумовлене збитковістю господарської діяльності підприємства у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги. На підтвердження вказаного відповідачем долучено довідки про наявність кредиторської та дебіторської заборгованості, копію генерального договору кредитної лінії та довідку про тарифи, які свідчать про збитковість підприємства.
Відповідач звернув увагу суду на те, що поставлений природний газ ним частково оплачено, та на те, що позивач просить стягнути з відповідача також і передбачені ст.625 ЦК України нарахування. Враховуючи наведене, та зв'язку з скрутним фінансовим становищем і недоведеністю понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідач оплатив поставлений за договором природний газ в сумі 27'708'935,92 грн. та не оплатив 4'606'460,10 грн., про стягнення яких звертається до суду позивач, що свідчить про значний ступінь виконання боржником зобов'язання. Основним різновидом господарської діяльності відповідача є постачання теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (у т.ч. в учбові заклади, дитячі садки, оздоровчі санаторії, лікарні та ін.), тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль. Невиконання зобов'язань було зумовлено тим, що єдиним джерелом для оплати за послуги розподілу природного газу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств. Вказана заборгованість споживачів, за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади та місцевого самоврядування, відсутністю сучасних дотаційних напрямів у покритті збитків підприємства є об'єктивними обставинами, що і викликають недостатність у відповідача коштів для погашення заборгованості одночасно і в повному обсязі.
Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з КП "Дрогобичтеплоенерго" пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Позивач не подав суду будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах.
Посилання позивача на те, що неустойка є значно меншою заподіяних позивачу неналежним виконанням умов договору збитків у вигляді несплаченої суми боргу з березня 2017 р. не заслуговує на увагу. Суд вважає, що має місце намагання позивача, розширивши тлумачення поняття збитків, які насправді ними не є.
Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, а також те, що відповідач сплатив суму основного боргу, беручи до уваги, що окрім пені позивач нараховує 3% річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість постачання теплової енергії населенню, суд вважає за можливе застосувати ч.3 ст.551 ЦК України і ч.1 ст.233 ГК України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача пеню в сумі 423'430,99 грн. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 4'606'460,10 грн. основного боргу, 423'430,99 грн. пені, 1'539'407,00 грн. втрат від інфляції, 443'063,86 грн. 3% річних.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 7006109 від 04.07.2019 р. на суму 112'786,00 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд встановив, що позивач має право на стягнення з відповідача 111'536,89 грн. судового збору.
Оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача. Тому суд стягує з відповідача 111'536,89 грн. судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 232-233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул.Індустріальна, 1-а, корпус А; код ЄДРПОУ 05445563) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 4'606'460,10 грн. основного боргу, 423'430,99 грн. пені, 1'539'407,00 грн. втрат від інфляції, 443'063,86 грн. 3% річних. та 111'536,89 грн. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2019 р.
Суддя Яворський Б.І.