ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.11.2019Справа № 910/12191/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/12191/19
за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»
про стягнення 32 087,00 грн.
Без виклику учасників справи.
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» про стягнення 32 087,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо здійснення плати за встановлений сервітут згідно Договору про встановлення сервітуту №09-С/258 від 03.09.2012, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 32 087,00 грн. за період з жовтня 2017 по квітень 2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02094, м. Київ, вул. Червоноградська, 27-а, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 11.09.2019 про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 20.09.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Станом на момент винесення рішення від відповідача не надійшло відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03.09.2012 між позивачем (підприємство) та відповідачем (сервітуарій) був укладений договір про встановлення сервітуту № ТМ-09-С/258 (далі - договір).
31.12.2012 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №3 до договору про встановлення сервітуту № ТМ-09-С/258, якою вказаний договір викладено в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 договору (тут і надалі в редакції додаткова угода №3 від 31.12.2012) предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до договору.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору своєчасно оплату встановленого сервітуту за період з жовтня 2017 року по квітень 2019 року не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 32 087,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України).
Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.
Сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.
Відповідно до припису ч. 6 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації» суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
У роз'ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об'єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005, надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.
Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України).
З наведених норм чинного законодавства, а також з умов договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до договору.
Слід зазначити, що непогодження сторонами всіх істотних умов договору згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України може свідчити про неукладеність такого договору, а не про його недійсність.
Згідно з п. 2.1 договору встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору.
Відповідно до п. 2.2. договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку № 1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Отже, відповідач погодився із тим, що дане право обмеженого користування об'єктом (встановлення сервітуту), розпочинається саме з моменту укладення договору сервітуту (п. 2.1), а не з моменту підписання акта розміщення обладнання, який передбачений п. 2.2 договору.
Суд зазначає, що акт розміщення обладнання, про який вказується у п. 2.2 договору, погоджує лише місце розташування обладнання відповідача на об'єкті, а не факт виникнення самого права користування цим об'єктом (встановлення сервітуту), визначеним нормами права.
Крім того, суд враховує, за приписами ст. 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.
Відповідно до п. 9.3 договору сторони погодили можливість припинення користування об'єктом розміщення, підтвердженням якої є укладений акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 9.1 договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2105.
У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах (п. 9.2 договору).
Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні відносини шляхом визначеним у п. 9.2 договору не подано. Також у матеріалах справи відсутні докази розірвання сторонами договору сервітуту у судовому порядку.
Отже, договір сервітуту є дійсним та обов'язковим для виконання.
Сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов договору (п. 3.1. договору).
Згідно п. 3.2. договору розрахунок місячної плати за кожен об'єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку 1 до даного договору.
Відповідно до п. 3.3. договору щомісячнний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше на числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному договорі. На момент підписання даного договору щомісячна плата становить 1 773 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 295,50 грн.
Плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від Підприємства (п. 3.4. договору).
Пунктом 3.10 договору передбачено, що розмір плати за договором змінюється з у разі зміни тарифу, зазначеного в додатку №1 до даного договору, про що укладається відповідна додаткова угода.
Матеріали справи свідчать, що на виконання п. 3.3 договору позивач виставляв відповідачу рахунки за договором за період з жовтня 2017 року по квітень 2019 року, загалом на суму 33 687,00 грн., а також складав акти надання послуг за вказаний період, які направлялися на адресу відповідача. Відповідач не заперечує факт отримання вказаних рахунків та актів надання послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Пунктом 3.5 договору визначено, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до п. 4.1.1 договору сервітуарій зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором щодо сплати наданого права користування у повному обсязі та у визначений договором строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка складає 32 087,00 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача 32 087,00 грн боргу.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (02094, м. Київ, вул. Червоноградська, 27-а, код ЄДРПОУ 34726705) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, код ЄДРПОУ 03366500) 32 087 грн. заборгованості та 1 921 грн. витрат по сплаті судового збору.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Суддя О.М. Спичак