ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.11.2019Справа № 910/11920/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/11920/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
до приватного акціонерного товариства"Страхова компанія "АРКС"
про стягнення 12 623,58 грн.
Без виклику учасників справи.
Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" про стягнення 12 623,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування, згідно Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 122446 від 30.10.2017, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в сумі 12 623,58 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
30.09.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що до суми страхового відшкодування позивачем безпідставно включено вартість дефлектора та декоративного елемента бампера, відомості про пошкодження яких в результаті ДТП відсутні. А також, відповідач вважає, що сума страхового відшкодування має розраховуватись з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Відповідач вважає, що належною сумою страхового відшкодування є 4 508,30 грн., яка була сплачена ним на користь позивача, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
31.10.2019 від відповідача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
08.11.2019 від відповідача надійшла заява на компенсацію судових витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
З постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2018 у справі №638/9492/18 вбачається, що 23.06.2018 о 15 год. 30 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобіль марки Ауді А6, державний номер НОМЕР_1 , у м. Харкові біля будинку №4 на вул. Космічна, не врахувала дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралась з керування та скоїла наїзд на припарковане авто Пежо, державний номер НОМЕР_2 , у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.
Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Пежо, державний номер НОМЕР_2 .
Пошкоджений автомобіль застрахований у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на підставі до Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 122446 від 30.10.2017.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013р.
За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 у справі №910/3023/13.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль марки Пежо, державний номер НОМЕР_2 , та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі рахунку №20000001653 від 10.08.2018, складеного ТОВ "Авто Граф Ф", який здійснював відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля.
Позивачем було складено страховий акт №UA2018062300028/L01/01 від 22.08.2018, згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 14 623,58 грн.
Кошти в розмірі 14 623,58 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 6453 від 23.08.2018 на рахунок ТОВ "Авто Граф Ф", яке здійснювало відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 14 623,58 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Щодо заперечень відповідача проти позову, суд зазначає наступне.
З наявного в матеріалах справи Акту огляду транспортного засобу, судом встановлено, що автомобіль Пежо, державний номер НОМЕР_2 в результаті ДТП отримав механічні пошкодження, зокрема, бамперу переднього.
З метою відновлення пошкодженого автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_2 , ТОВ "Авто Граф Ф" здійснено ремонт бамперу, про що зазначено в рахунку № НОМЕР_3 від 10.08.2018.
При цьому, ремонт бамперу автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_2 , який пошкоджено в результаті ДТП, включав в себе заміну дефлектора та декоративного елементу бамперу, а тому заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Також, щодо розрахунку відповідачем страхового відшкодування з урахування коефіцієнта фізичного зносу, суд зазначає наступне.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 Постанови №6 від 27.03.1992р. Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Отже, відповідач, як страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 22.12.2016р. Вищого господарського суду України по справі №910/8026/16.
Наведене вище також відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015р. у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, тобто у даному випадку - позивача, визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої Звітом про оцінку транспортного засобу.
Одночасно, при визначенні суми коефіцієнту фізичного зносу, який підлягає вирахуванню з суми страхового відшкодування, обов'язок виплати якого виник у відповідача, судом також враховано наступне.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Також згідно п/п «б», п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 1335/5/1159 від 24 липня 2009 року підставою для нарахування зносу є відновлення ремонтом складових частин кузова, кабіни або рами.
Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Також згідно з пунктом 3.9 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.
Відповідно до пункту 8.3. Методики, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (далі - Методика) коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Разом з тим, судом встановлено, що автомобіль Пежо, державний номер НОМЕР_2 , 2016 року випуску.
Доказів того, що автомобіль Пежо, державний номер НОМЕР_2 , експлуатувався в інтенсивному режимі, відновлювався ремонтом, мав корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформацій, експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), матеріали справи не містять.
А тому, розмір коефіцієнта фізичного зносу автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_2 , 2016 року випуску становить 0.
У зв'язку із викладеним, наданий відповідачем Висновок експерта №197В від 07.10.2019 не приймається судом як належний доказ по справі, оскільки розмір страхового відшкодування у ньому розрахований з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та без врахування вартості дефлектора та декоративного елементу бамперу.
Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки Ауді А6, державний номер НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки Пежо, державний номер НОМЕР_2 , застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1090858.
Відповідно до умов договору (полісу) №АК/1090858. страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки Ауді А6, державний номер НОМЕР_1 .
Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 100 000,00 грн., розмір франшизи встановлено в розмірі 2 000,00 грн.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Ауді А6, державний номер НОМЕР_1 , застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1090858, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем марки Ауді А6, державний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Як встановлено судом, умовами полісу № АК/1090858 розмір франшизи встановлено в розмірі 2 000,00 грн., тому страхове відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача, підлягає зменшенню на вказану суму та становить 12 623,58 грн.
Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач платіжними дорученням №597 914 від 23.09.2019 сплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 4 508,30 грн., тобто після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що сума страхового відшкодування у розмірі 4 508,30 грн. сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, суд закриває провадження у справі №910/11920/19 в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у розмірі 4 508,30 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо решти суми позовних вимог в розмірі 8 115,28 грн. суд зазначає наступне.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу "Хюндай", державний номер НОМЕР_4 , було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 8 115,28 грн.
Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги часткову сплату відповідачем суми основного боргу після відкриття провадження у справі, а також ту обставину, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача, а заява останнього на компенсацію судових витрат задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код 20474912) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код 20782312) суму відшкодування в розмірі 8 115,28 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн.
3. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 4 508,30 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак