ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.10.2019Справа № 910/9335/19
Господарський суд міста Києва в складі: судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні
справу № 910/9335/19
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейне"
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
про розірвання договору
за участю представників сторін:
від позивача: Філіпенко С.О.,
від відповідача: Киященко О.А.,
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання договору недійним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № 8360/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.08.2000р. зі сторони позивача був підписаний неуповноваженою особою, а також спірний договір підлягає розірванню в судовому порядку, у зв'язку з невідповідністю його умов положенням ст. 189 ГК України та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/9335/19 від 22.07.2019р. позовну заяву об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» до приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання договору недійним залишено без руху.
12.08.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та зміну предмету позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Судове засідання призначено на 19.09.2019.
03.09.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що договір є правомірним, а підстави для його розірвання відсутні.
18.09.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
19.09.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відзив.
В судовому засіданні 19.09.2019 оголошувалась перерва до 17.10.2019.
08.10.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення.
22.10.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення щодо правової позиції.
В судовому засіданні 17.10.2019 оголошувалась перерва до 31.10.2019.
Представник позивача в судовому засіданні 31.10.2019 позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 31.10.2019, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
08.08.2000 між Державним комунальним об'єднанням «Київводоканал», що перетворене у Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», та в подальшому перейменоване у Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал», відповідач, Постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» (далі - ОСББ «Ювілейне», позивач, Абонент) був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення № 8360/4-14 (далі - Договір), відповідно до якого відповідач зобов'язується забезпечити позивачу постачання питної води та прийняти від Абонента каналізаційні стоки, а Абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (далі - Правила № 65).
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до пункту 6.2 Договору, у випадку прийняття органами влади, управління чи Національним банком України рішень щодо змін порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без їх узгодження сторонами.
Позивач зазначає, що відповідач не зробив жодних змін, уточнень чи доповнень до спірного договору про проведену реорганізацію та зміну назви з Державного комунального об'єднання «Київводоканал» на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал». В той же час, у відповідності до п.п.6.4. Договору № 8360/4-14 від 08.08.2000 року, по відношенню до Позивача, як Абонента у випадку проведення реорганізації або зміни назви, передбачено внесення змін та доповнень до договору у місячний термін.
Позивач вважає, що у даному випадку порушено норми ч. 3 ст. 509 ЦК України де вказано, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Але з умов вище зазначеного договору та дій відповідача, це не вбачається.
Крім того, у договорі відсутні істотні умови, він є безстроковим у часі, відсутня ціна договору, закладено жорстку односторонню відповідальність для Позивача у вигляді штрафу 20% від суми боргу та пені, що порушує рівність сторін перед законами України та встановлює обмеження повноважень позивача, який вступив в договір.
Також позивач вважає, що відповідачем введені на свій розсуд коди 2-797 та 2-50797 для проведення звірки та розрахунків з позивачем, але це не передбачено договором №8360/4-14 від 08.08.2000 року та будь-якими додатками до нього, що є порушенням договору.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що договір може бути розірваний за згодою сторін, або у судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі порушення другою стороною договірних зобов'язань. А у п. п. 6.3. договору зазначено, що всі питання, не передбачені цим договором, регулюються Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 року №65.
Позивач вважає такий припис у господарському договорі таким, що порушує норми чинного законодавства України, так як з 1994 року Верховною Радою України прийнято багато спеціальних законів, які набрали чинності та регулюють всі питання, які не увійшли до договору № 8360/4-14 від 08.08.2000.
Позивач також вважає, що спірний договір не відповідає нормам чинного законодавства України та є обтяжливим для позивача, оскільки у ньому немає посилань на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", ГПК України, ЦПК України та Конституцію України.
Позивач зазначає, що у договорі № 8360/4-14 від 08.08.2000 зазначено, що Абонент в особі голови правління діє на підставі Статуту ОСББ «Ювілейне», але рішення про необхідність споживання юридичною особою ОСББ «Ювілейне» відповідних послуг або укладення колективного договору загальними зборами ОСББ «Ювілейне» не приймалось.
Також, позивач вказує на те, що відповідач ігнорує його вимоги по розірванню договору № 8360/4-14 від 08.08.2000 та укладання прямих договорів зі споживачами (власниками квартир).
Так, 10.06.2018 введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-19, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг. Закон змінює порядок укладання споживачами договорів на отримання всього комплексу житлово-комунальних послуг, в тому числі на послугу з централізованого водопостачання та водовідведення.
13.09.2018 позивач листом №48 звернувся до відповідача з вимогою укладати прямі договори з кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальні договори), які передбачені ч.1 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У листі № 11644/8/8/02-18 від 02.11.2018, відповідач зазначив, що відповідно до ч.4 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», не пізніше, як протягом року з дня набрання чинності Законом, співвласники багатоквартирного будинку, незалежно від обраної ними форми управління будинком, зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцем комунальних послуг згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Якщо співвласники житлового будинку за адресою м. Київ, вул. Б. Гмирі, 9 прийняли рішення укладати індивідуальні договори, відповідач просив надати протокол загальних зборів з відповідним рішенням та інформацію про персональні дані мешканців будинку.
ОСББ «Ювілейне» 22.12.2018 провело загальні збори співвласників багатоквартирного будинку та вирішило:
1. Визнати виконавцем послуг з постачання холодної води та водовідведення Приватне Акціонерне товариство «Акціонерна Компанія «Київводоканал».
2. Розірвати Договір №8360/4-14 від 08.08.2000 між ОСББ «Ювілейне» та ПАТ «АК «Київводоканал», про що проінформувати ПАТ «АК «Київводоканал» в письмовій формі у вигляді листа з копією протокольного рішення загальних зборів ОСББ «Ювілейне».
3. ПАТ «АК «Київводоканал» на надання послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, повинно самостійно укласти договори з кожним співвласником фактичним споживачем багатоквартирного будинку ОСББ «Ювілейне».
4. Відмовити ПАТ «АК «Київводоканал» у виконанні вимоги про надання інформації про фізичних осіб ОСББ «Ювілейне» згідно Додатка №2 до листа № 11644/8/8/02-18 від 02.11.2018 р. Запропонувати ПАТ «АК «Київводоканал», самостійно збирати інформацію про фізичних осіб ОСББ «Ювілейне» згідно Додатка №2 до листа № 11644/8/8/02-18 від 02.11.2018 p., керуючись нормами чинного законодавства України, одночасно з укладанням індивідуальних догорів між кожним співвласником багатоквартирного будинку та ПАТ «АК «КИЇВВОДОКАНАЛ» на надання послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
Ненадання інформації відповідачу про персональні дані мешканців будинку, позивач обґрунтовує тим, що вказана інформація є конфіденційною та не підлягає розголошенню.
10.01.2019 позивач листом №08 від 10.01.2109 року проінформував відповідача про розірвання договору з 10.02.2019.
Підставами для розірвання Договору №8360/4-14 від 08.08.2000, на думку позивача, є невідповідність його нормам чинного законодавства України та рішенню загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Ювілейне».
28.01.2019 листом №12 позивач повідомив відповідача, що останній порушує вимоги п.п.3.6. Договору № 8360/4-14 від 08.08.2000 року, як постачальник послуги, оскільки з 01.01.2015 року по 31.12.2018 не надав до банківської установи позивача жодного платіжного документа, що є порушенням умов договору в односторонньому порядку.
Позивач вважає, що своїми діями відповідач не дає можливості йому провести звірку нарахувань для здійснення розрахунків згідно договору, що є підставою для розірвання договору.
Позивач стверджує, що з причин неналежного виконання своїх зобов'язань відповідачем кінцеві споживачі не мають змоги вчасно проводити розрахунки за отриману послугу з водопостачання та водовідведення, а індивідуальні договори відсутні.
З огляду на викладені вище обставини, позивач просить суд розірвати Договір №8360/4-14 від 08.08.2000.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Положеннями ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частин 2-4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що підстави, визначені статтями 651 та 652 Цивільного кодексу України, є вичерпними для розірвання договору у судовому порядку.
26.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 № 1198-VII (далі - Закон № 1198-VII), яким внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
Цим Законом № 1198-VII, надано право відповідачу укладати договори безпосередньо з фізичними особами - мешканцями багатоквартирних будинків та цим Законом передбачено можливість споживачів (юридичних осіб) отримувати послуги на підставі вже укладених договорів (як колективний споживач).
Разом з тим, прийняття вказаного Закону не тягне за собою автоматичного припинення раніше укладених договорів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 910/8730/18.
Тобто, прийняття Закону України № 1198-VII, яким ПрАТ «АК «Київводоканал» визнано виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів всіх форм власності, не зобов'язує сторін в обов'язковому порядку розривати вже існуючі договори на послуги з водопостачання та водовідведення,.
Отже, вказаний Закон передбачає можливість споживачів, в тому числі позивача, отримувати відповідні послуги на підставі раніше укладеного договору, в даному випадку договору № 8360/4-14 від 08.08.2000.
Тобто, змінами, внесеними до законодавства, на які посилається позивач, не вимагається розірвання попередніх договорів між постачальниками та абонентами, зокрема, на постачання послуг водопостачання та водовідведення.
Отже, доводи позивача про необхідність відповідача укласти договори на надання послуг з водопостачання та водовідведення виключно з власниками квартир, як споживачами послуг, жодним чином не впливають на необхідність виконання ОСББ «Ювілейне» зобов'язань за наданими послугами відповідно до діючого договору, який недійсним не визнавався і дія якого не припинялася.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 910/14142/17.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає наявності істотної зміни обставин в розумінні ст. 652 ЦК України, якими сторони керувалися при укладенні договору
При цьому, на підтвердження споживання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідач надає акти про зняття показань з приладів обліку, погодженими та підписаними Абонентом, які є первинними документами й підтверджують факт надання послуг та їх об'єми.
Викладеним також спростовується посилання позивача на порушення відповідачем та неналежне виконання ним умов договору.
Також, суд зазначає, що законодавством не встановлено обов'язкового внесення змін до договору у випадку реорганізація та зміни найменування однієї з його сторін.
Отже, матеріали справи не містять доказів істотного порушення відповідачем умов спірного договору.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - Об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Діяльність Об'єднання регулюється, зокрема Статутом.
Відповідно до розділу 3 Статуту ОСББ «Ювілейне», органами управління об'єднання є зокрема, загальні збори співвласників та вирішення питання щодо розірвання Договору належить виключно до компетенції загальних зборів.
Так, відповідно до положень Статуту ОСББ «Ювілейне» рішення на загальних зборах приймаються шляхом відкритого поіменного голосування. Рішення загальних зборів викладається письмово та засвідчується особистим підписом кожного, хто проголосував, із зазначенням результату його голосування («за» або «проти»). Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників».
У протоколі загальних зборів від 22.12.2018 позивач зазначає, що у зборах приймали участь 105 власників квартир (54% від загальної кількості), які проголосували за розірвання спірного договору.
Проте, вказаний протокол підписаний лише двома особами, а саме Головою зборів Савченко В. М. та секретарем зборів Бистренко С. А., що є порушенням Статуту та Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», а тому не може прийматись як належний доказ по справі.
Судом встановлено, що Правила № 65 втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190), які є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Пунктом 2.1 Правил № 190 передбачено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах, відповідно до Законів України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» та «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до статті 19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» (далі - Закон), послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням, об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів.
Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Також суд зазначає, що нормами чинного законодавства України, якими регулюються взаємовідносини між позивачем та відповідачем передбачена обов'язковість укладення договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.
З огляду на обов'язковість договірного врегулювання спірних правовідносин, в даному випадку, розірвання договору № 8360/4-14 від 08.08.2000 призведе до порушення прав та законних інтересів як позивача, так і мешканців будинку по вул. Гмирі, 9 в м. Києві .
При цьому, позивач не довів суду, що виконання спірного договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.
Також, судом враховано, що зібрані у справі докази свідчать про небажання позивача сприяти ПрАТ «АК «Київводоканал» в укладанні прямих договорів на надання послуг з постачання питної води та водовідведення з мешканцями будинку № 9 по вул. Б.Гмирі в м. Києві .
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" від 27.10.1993).
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням позивача та відповідача, надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову, надавати додаткові докази та заявляти відповідні клопотання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами, в розумінні ст. 73-77 ГПК України, ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, які свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору або істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, суд не вбачає підстав для розірвання договору № 8360/4-14 від 08.08.2000 за рішенням суду.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог суд відмовляє.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 11.11.2019.
Суддя А.І. Привалов