ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.11.2019Справа № 920/439/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Бормана Миколи Олександровича до державного підприємства "Укрліктрави" про стягнення 88 482,35 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У травні 2019 року фізична особа-підприємець Борман Микола Олександрович (далі - Підприємець) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з державного підприємства "Укрліктрави" (далі - Підприємство) заборгованості в загальній сумі 88 482,35 грн., з яких: 76 100,00 грн. - основний борг, 9 157,01 грн. - пеня, 761,30 грн. - три проценти річних, 2 464,04 грн. - інфляційні втрати, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за укладеним між ним та позивачем договором найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем від 29 серпня 2018 року № 29/08-18.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 6 травня 2019 року матеріали позовної заяви Підприємця передано за територіальної підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищенаведену позовну заяву було передано на розгляд судді Павленку Є.В.
24 травня 2019 року до Господарського суду Сумської області надійшла апеляційна скарга Підприємця на ухвалу від 6 травня 2019 року, в зв'язку з чим супровідним листом від 3 червня 2019 року № 920/439/19 вказані матеріали позовної заяви були направлені на адресу Господарського суду Сумської області.
У зв'язку з наведеними обставинами ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року вирішення питання про прийняття до розгляду даної позовної заяви було відкладено до повернення цих матеріалів до Господарського суду міста Києва.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу Підприємця Бормана Миколи Олександровича залишено без задоволення.
6 вересня 2019 року матеріали позовної заяви повернулися до Господарського суду міста Києва.
У зв'язку з наведеними обставинами ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 вересня 2019 року позовну заяву Підприємця прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/439/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У листопаді 2019 року до суду надійшли заяви позивача від 8 жовтня 2019 року та від 8 листопада 2019 року, в яких останній відмовився від пред'явлених ним позовних вимог щодо стягнення з Підприємства суми основного боргу в розмірі 76 100,00 грн. та підтримав вимоги щодо стягнення з відповідача 9 157,01 грн. пені, 761,30 грн. трьох процентів річних та 2 464,04 грн. інфляційних втрат. Вказані заяви прийняті судом до розгляду.
Слід зазначити, що ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 9 вересня 2019 року відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Проте відповідач у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подав, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 9 вересня 2019 року про відкриття провадження у справі № 920/439/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідно відповідача, а також Білопільської філії державного підприємства "Укрліктрави" (що була вказана у позовній заяві), зазначені в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка , будинок 1, а також 41800, Сумська область, Білопільський район, місто Білопілля, вулиця Миру , будинок 2.
Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами пункту 1 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.
Копії вищенаведеної ухвали Господарського суду міста Києва від 9 вересня 2019 року були отримані уповноваженими представниками відповідача та його Білопільської філії відповідно 12 вересня 2019 року та 13 вересня 2019 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення цих судових відправлень.
Проте відповідач у встановлений строк відзиву на позов не подав та не скористався наданими йому процесуальними правами.
Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29 серпня 2018 року між Підприємством та Підприємцем було укладено договір найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем № 29/08-18, за умовами якого позивач передав орендареві у строкове платне користування сільськогосподарську техніку разом із обслуговуючим персоналом, а Підприємство, у свою чергу, зобов'язалося сплачувати орендну плату за їх використання.
Даний договір підписаний Підприємцем та уповноваженим представником Підприємства, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
За умовами пункту 4.1 укладеного договору техніка вважається переданою в оренду з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі.
Згідно з пунктом 5.1 зазначеної угоди орендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених орендарем орендодавцеві протягом дії договору на підставі актів приймання-передачі наданих послуг після збирання соняшника та кукурудзи.
Відповідно до пункту 5.2 даного правочину виплата орендної плати проводиться протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.
Розрахунки за цим договором здійснюються у національній грошовій одиниці України - гривні. Розрахунки проводяться через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків (пункт 5.3 договору).
Пунктом 9.1 наведеної угоди передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеної угоди позивач протягом 30 серпня 2018 року - 15 вересня 2018 року надав Підприємству послуги по передачі відповідачу у строкове платне користування сільськогосподарської техніки разом із обслуговуючим персоналом, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі виконаних робіт від 6 вересня 2018 року на суму 186 200 грн. 00 коп. та від 15 вересня 2018 року на суму 117 300 грн. 00 коп. Судом встановлено, що наведені акти були підписані Підприємцем та уповноваженою особою відповідача, а також скріплені печатками наведених суб'єктів господарювання без будь-яких зауважень чи заперечень.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем від 29 серпня 2018 року № 29/08-18 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Підприємцем умов даної угоди.
Водночас судом встановлено, що Підприємство лише частково оплатило наявну в нього заборгованість за вищенаведеними актами, сплативши позивачу 227 400 грн. 00 грн. та заборгувавши таким чином останньому 76 100,00 грн. Наявність вказаної суми боргу відповідача перед позивачем на момент його звернення до суду з даним позовом, а також розмір цього боргу додатково підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідного акту звіряння взаєморозрахунків, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками.
З матеріалів справи вбачається, що спір у даній справі виник між Підприємцем та Підприємством на підставі укладеного між ними договору найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем від 29 серпня 2018 року № 29/08-18, оскільки саме між наведеними суб'єктами господарювання складались первинні документи та здійснювалися безпосередні дії щодо виконання умов цього правочину. Вказані обставини були підтверджені й ухвалою Господарського суду Сумської області від 6 травня 2019 року в даній справі, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року.
Крім того, у своєму позові Підприємець просив суд стягнути спірну суму грошових коштів саме з Підприємства, а не з його Білопільської філії.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як було зазначено вище, у листопаді 2019 року до суду надійшли заяви позивача від 8 жовтня 2019 року та від 8 листопада 2019 року, в яких останній відмовився від пред'явлених ним позовних вимог щодо стягнення з Підприємства суми основного боргу в розмірі 76 100,00 грн. та підтримав вимоги щодо стягнення з відповідача 9 157,01 грн. пені, 761,30 грн. трьох процентів річних та 2 464,04 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до частини 2 статті 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Статтею 191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову суд роз'яснює наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи не обмежений представник позивача у повноваженнях на її вчинення.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
За висновком суду, відмова позивача від частини вказаних позовних вимог не суперечить чинному законодавству і не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим суд приймає відмову Підприємця від позову у вищенаведеній частині та закриває провадження у справі № 920/439/19 в частині вимог позивача про стягнення з Підприємства суми основного боргу в розмірі 76 100,00 грн.
Водночас суд додатково наголошує, що за умовами частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України також просив стягнути з Підприємства три проценти річних у розмірі 761 грн. 30 коп. та 2 464 грн. 04 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 76 100,00 грн. у період з 23 грудня 2018 року по 24 квітня 2019 року згідно розрахунку, який міститься у позовній заяві Підприємця.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлені Підприємцем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум компенсаційних виплат підлягають задоволенню.
Також у зв'язку з неналежним виконанням Підприємством своїх зобов'язань за договором найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем від 29 серпня 2018 року № 29/08-18 позивач просив суд стягнути з останнього 9 157 грн. 01 коп. пені, нарахованої у період з 23 грудня 2018 року по 24 квітня 2019 року на суму основного боргу в розмірі 76 100,00 грн. із застосуванням процентної ставки у розмірі 18 % річних за кожен день прострочення платежу.
Обґрунтовуючи зазначену вимогу, Підприємець посилався виключно на положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Водночас преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює лише договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Зі змісту вищенаведених нормативних приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вбачається, що наведеним нормативно-правовим актом не встановлюється розмір пені, яка підлягає стягненню з платників грошових коштів за прострочення платежу, а лише обмежується її розмір (який має бути встановлений за погодженням сторін правочину) подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Разом із тим правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).
Судом встановлено, що в укладеному між сторонами договорі найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем від 29 серпня 2018 року № 29/08-18 відсутнє письмове погодження щодо забезпечення здійснення Підприємством виконання свого обов'язку за наведеним договором по сплаті Підприємцю грошових коштів шляхом застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді стягнення пені у розмірі 18 % річних за кожен день прострочення платежу.
Слід також зазначити, що у матеріалах справи відсутні й інші належні та допустимі докази, які свідчать про письмове погодження сторонами можливості притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення пені, а також докази, які свідчать про погодження сторонами розміру цієї штрафної санкції.
Крім того, Підприємцем було здійснено нарахування наведеної штрафної санкції без урахування положень частини 6 статті 232 ГК України, за якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з Підприємства пені за договором найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем від 29 серпня 2018 року № 29/08-18, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
За таких обставин позов Підприємця підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України, з урахуванням частини 3 статті 130 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства "Укрліктрави" (01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, будинок 1; ідентифікаційний номер 37471692) на користь фізичної особи-підприємця Бормана Миколи Олександровича ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 761 (сімсот шістдесят одну) грн. 30 коп. трьох процентів річних, 2 464 (дві тисячі чотириста шістдесят чотири) грн. 04 коп. інфляційних втрат, а також 1 722 (одну тисячу сімсот двадцять дві) грн. 20 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Бормана Миколи Олександровича до державного підприємства "Укрліктрави" про стягнення 9 157 грн. 01 коп. пені відмовити.
Провадження у справі в частині позовних вимог фізичної особи-підприємця Бормана Миколи Олександровича до державного підприємства "Укрліктрави" про стягнення 76 100 грн. 00 коп. основного боргу закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 8 листопада 2019 року
Суддя Є.В. Павленко