ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2019Справа № 910/10744/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Бородині В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"
(вул. Лейпцизька, буд. 15а, м. Київ, 01015)
до Акціонерне товариство "Українська залізниця"
(вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, 03150)
в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(вул. Зубенка, буд. 2, м. Стрий, Львівська обл., 82400)
про стягнення 4 492 001 грн. 30 коп.
За участі представників учасників справи згідно протоколу
09.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 4 492 001 грн. 30 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на його думку відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором поставки № СВРЗ-03-22-18-167/Ю від 16.11.2018 з оплати поставленого товару, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 4 492 001 грн. 30 коп.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.08.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в справі № 910/10742/19, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 11.09.2019 та встановив строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та інших доказів.
05.09.2019 до відділу автоматизованого документообігу суду (канцелярії) суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
У призначене судове 02.10.2019 засідання з'явилися представники позивача та відповідача та надали пояснення.
Представник відповідача просив суд зменшити заявлені до стягнення позивачем штрафні санкції на 50 % у зв'язку з добровільною сплатою суми основної заборгованості.
Судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 23.10.2019.
В судовому засіданні 23.10.2019 представником відповідача подано додаткові документи, представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги. Судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 30.10.2019.
30.10.2019 в судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача, проти закриття підготовчого провадження та розгляду справи по суті 30.10.2019 не заперечували.
Представником позивача заявлено усне клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в сумі 3 976 020,00 грн.
Суд розглянувши клопотання позивача про закриття провадження у справі, заслухавши пояснення сторін, задовольняє його з наступних підстав.
Відповідач оплату поставленого позивачем товару в сумі 3 976 020,00 грн. здійснив 12.08.2019
Таким чином, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач погасив наявну перед позивачем заборгованість у повному обсязі, що свідчить про відсутність предмету спору.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття такого провадження та припинив існування в процесі розгляду справи, зокрема, у випадку сплати суми боргу, якщо при цьому між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю заборгованості у повному обсязі предмет спору припинив своє існування в процесі розгляду справи, тому суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.
Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. та закрити провадження у справі в частині основної суми заборгованості.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 30.10.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
16.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - постачальник, Товариство) та Публічним акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі філії "СТРИЙСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" ПАТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (організаційно-правову форму якого було змінено на акціонерне товариство) (далі - покупець, Укрзалізниця) укладено договір поставки №СВРЗ-03-22-18-167/Ю (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), що є невід'ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.
Предметом Договору у відповідності до Розділу 1 є поставка ТОВ «Метінвест-СМЦ» протягом 2018 року на користь філії «СВРЗ» товару «вісь РУ-1ПІ напівоброблена код 34630000-2 в кількості 180 штук, виробник ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (надалі товар).
Згідно з пунктом 4.1 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі.
Відповідно до пункту 4.2 договору покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання, на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару.
Положенням пункту 5.1 договору встановлено, що строк (термін) поставки (передачі) товару протягом 15 днів від дати подання заявки покупцем.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами та скріплення печатками (за наявності) і діє до: в частині поставок - до 31.12.2018, в частині Так, 19 грудня 2018 року філією «СВРЗ» направлено на адресу ТОВ «Метінвест- СМЦ» заявку на поставку товару в кількості 180 штук.
Відповідно до п.5.2. Договору товар поставляється на умовах СРТ (вул.Зубенка, 2, м.Стрий, Львівська обл.) згідно з базисними умовами поставки ІНКОТЕРМС 2010.
У відповідності до п.5.1. Договору строк (термін) поставки (передачі) товару складає 15 (п'ятнадцять) днів від дня подання заявки.
ТОВ «Метінвест-СМЦ» у встановлений Договором строк направило відповідачу товар залізничним транспортом, що підтверджується штемпелем станції відправлення на залізничній накладній №47596937 від 30.12.2018р. та залізничній накладній 47595731 від 30.12.2018р.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що днем отримання товару вважається дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній.
30 грудня 2018 року товар в кількості 160 штук на суму 3 534 240,00 гривень отримано філією «СВРЗ», що підтверджується видатковою накладною №92339177, підписаною уповноваженими представниками сторін та товар в кількості 20 штук на суму 441 780,00 гривень отримано філією «СВРЗ», що підтверджується видатковою накладною №92341563, підписаною уповноваженими представниками сторін.
30 грудня 2018 року ТОВ «Метінвест-СМЦ» надало відповідачу рахунок-фактуру №92339177 на суму 3 534 240,00 гривень з ПДВ та рахунок-фактуру №92341563 на суму 441 780,00 гривень з ПДВ
Згідно п.4.2. Договору покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання товару, на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної.
14 січня 2019 року ТОВ «Метінвест-СМЦ» зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №3000010 та податкову накладну №3000042, складені за результатами поставки товару від 30.12.2018р.
Таким чином, філія «СВРЗ» зобов'язана оплатити поставлений 30 грудня 2018 року товар в сумі 3 976 020,00 гривень до 16 січня 2019 року включно.
Разом з тим, відповідачем покладені на нього договірні обов'язки не виконано, оплату поставленого товару станом на дату подання цієї позовної заяви не здійснено.
Між сторонами у січні 2019 року підписано акт звірки розрахунків, відповідно до якого сторони підтверджують наявність у філії «СВРЗ» заборгованості з оплати вартості поставленого товару по рахункам № 92339177 та № 92341563 за Договором у розмірі 3 976 020,00 грн.
У зв'язку із тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений позивачем товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 352 340,73 грн пені, 104 163,67 грн інфляційної складової боргу та 59 476,90 грн трьох процентів річних, також у позовній заяві позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого позивач заявляє до стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач у відзиві просив суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних витрат як необґрунтовано нарахованих та зменшити розмір штрафних санкцій з огляду на добровільне погашення суми основної заборгованості до звернення позивачем до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 976 020,00 грн., що підтверджено підписаними між сторонами видатковими накладними від 30.12.2018 № 92339177 та № 92341563.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В пункті 4.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання, на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної.
З урахування вказаного пункту договору, оплата мала бути здійснена до 16.01.2019 включно.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснив 12.08.2019, тобто допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки, оплата поставленого позивачем товар була здійснена відповідачем несвоєчасно, позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у пункті 8.2 договору, відповідно до якого у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Перевіривши розрахунки пені та 3% річних, надані позивачем, здійснені за період з 17.01.2019 по 17.07.2019, суд встановив, що вони є арифметично вірними, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 352 340,73 грн. пені та 59 476,90 грн. трьох процентів річних є обґрунтованими.
Стосовно розрахунку інфляційних втрат суд приймає контр розрахунок, наданий відповідачем, вважає його арифметично вірними, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 104 163,67 грн. інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 79 682,57 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що строк прострочення оплати товару незначний, борг погашено повністю до подання позовної заяв, а також позивачем не надано доказів наявності реальних збитків від прострочення відповідачем платежів.
Частиною 1 статті 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
У матеріалах справи відсутні докази, які б давали підстави вважати, що у даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір штрафних санкцій.
З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Крім того, частиною 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ".
Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73-80, 86, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі №910/10744/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 3 976 020,00 грн. - закрити.
2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (82400, Львівська обл., місто Стрий, вул. Зубенка, будинок 2, ідентифікаційний код 40123439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15А, ідентифікаційний код 32036829) 352 340,73 грн. пені, 59 476,90 грн. три проценти річних, 79 682,57 грн. інфляційних втрат та 7 372,50 грн. судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 59 640,30 грн., сплаченого за платіжним дорученням № 4500081961 від 07.08.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи №910/10744/19.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 11.11.2019
Суддя М.О. Лиськов