ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2019Справа № 910/7608/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА»
до 1. Міністерства інфраструктури України
2. Державної казначейської служби України
про стягнення матеріальної шкоди в сумі 619 800, 00 грн. та моральної шкоди в
сумі 619 800, 00 грн.,
Представники сторін:
від позивача: Стужук А.О. - ордер серії КС № 675911 від 29.10.2019;
від відповідача-1: Новак О.А. - довіреність від 03.01.2019;
Загородній В.С. - довіреність від 03.01.2019;
від відповідача-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення матеріальної шкоди в сумі 619 800, 00 грн. та моральної шкоди в сумі 619 000, 00 грн.
В обґрунтування позову ТОВ «АТП АСА» вказує на те, що відповідач-1 за результатами розгляду повідомлення позивача про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів від 22.11.2017 року № 56, неправомірно відмовив у прийнятті документів, пославшись на їх не відповідність пункту 5 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 року № 137. Позивач зазначив, що 21.08.2018 року Запорізьким окружним адміністративним судом було задоволено його позов до відповідача-1 та ухвалено рішення, яким бездіяльність відповідача-1 визнана незаконною, зобов'язано відповідача-1 надіслати повідомлення та копії документів позивача до Головного сервісного центру МВС України для внесення даних про пункт технічного контролю. Вказане рішення залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 року та виконано відповідачем 21.01.2019 року.
Позивач вважає, що у період з 30.11.2017 року по 29.01.2019 року відповідачем-1 було допущено порушення прав позивача, що було встановлено судовим рішенням. У зв'язку з цим позивач вважає, що йому було завдано збитків у формі упущеної вигоди, через призупинення внаслідок незаконних дій відповідача-1 господарської діяльності підприємства позивача, які за його розрахунками складають 619 800, 00 грн. Також, позивач стверджує про завдання йому моральної шкоди у сумі 619 800,00 грн., оскільки він через дії відповідача-1 втратив контрагентів та клієнтську базу та було порушено його ділову репутацію. Зазначене стало підставою для звернення позивача з даним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2019 у справі № 910/7608/19 позовну заяву ТОВ «АТП АСА» залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
05.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/7608/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2019 року.
23.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не доведено наявності всіх елементів складу правопорушення у сфері господарської діяльності. При цьому, у судовому рішенні, на яке посилається позивач, судом не було встановлено факту неправомірної бездіяльності відповідача-1 та фактів його протиправних діянь, а обставини встановлені у вказаній справі не мають преюдиціального значення для розгляду даної справи. На думку відповідача-1, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів заподіяння матеріальної шкоди у формі упущеної вигоди та моральної шкоди саме внаслідок дій або бездіяльності відповідача-1.
Крім того, 29.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано клопотання про зупинення провадження у справі, мотивоване неможливістю подальшого розгляду даної справи до розгляду адміністративної справи № 808/409/18 за позовом ТОВ «АТП АСА» до Міністерства інфраструктури України про зобов'язання вчинити певні дії, в порядку касаційного перегляду Верховним Судом. Відповідач-1 вказує на те, що у позові позивач просить стягнути з відповідача-1 матеріальну та моральну шкоду, посилаючись як на підставу своїх вимог на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року у справі № 808/409/18, яке було залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 року. Відповідач-1 вважає, що оскільки результат розгляду спору в адміністративній справі № 808/409/18, може мати значення для вирішення даної справи, тому існує об'єктивна неможливість вирішення спору у справі № 910/7608/19 до вирішення іншої справи.
05.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано відповідь на відзив відповідача-1, відповідно до змісту якої не погоджується із вказаними відповідачем-1 аргументами, оскільки вина відповідача-1 встановлена в судовому порядку, а розмір завданих позивачу збитків підтверджена статистичними даними працюючого підприємства за 2 роки роботи, яка була перервана незаконною діяльністю відповідача-1. Позивач стверджує, що вказані ним у довідці вихідні дані відповідають інформації загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, що є складовою частиною Єдиного державного реєстру МВС, а вартість проведених робіт вираховується у відповідності до тарифів підприємства, встановлених відповідними наказами і калькуляціями вартості робіт.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2019 підготовче засідання відкладено на 04.09.2019 року, розгляд клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі відкладено на 04.09.2019 року.
12.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 було подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту якої вважає доводи позивача безпідставними.
12.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, відповідно до змісту яких позивач вказує на те, що підстави для зупинення провадження відсутні, оскільки в адміністративній справі № 808/409/18 винесено судове рішення, яке набрало законної сили, та станом на момент подання клопотання, вже було виконано відповідачем-1.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2019 в порядку частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 24.09.2019 року.
16.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, мотивовану тим, що у прохальній частині позову позивачем було допущено механічну помилку в частині суми моральної шкоди, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з Держави Україна в особі Міністерства інфраструктури України, Державної казначейської служби України на користь ТОВ "АТП АСА" матеріальну шкоду в сумі 619 800, 00 грн. та моральну шкоду в сумі 619 800, 00 грн.
24.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано пояснення з урахуванням заяви про зміну предмета позову.
У підготовчому засіданні 24.09.2019 року судом розглянуто заяву позивача про зміну предмета позову, яка фактично за своїм змістом є заявою про виправлення технічних помилок, допущених в прохальній частині позовної заяви, та вирішено прийняти її до розгляду.
Крім того, у підготовчому засіданні 24.09.2019 року судом розглянуто клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі та вирішено відмовити в його задоволенні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7608/19 до судового розгляду по суті на 22.10.2019 року.
26.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем-1 подано заяву про стягнення з позивача судових витрат, пов'язаних із вчиненням процесуальних дій в сумі 156, 00 грн.
У судовому засіданні 22.10.2019 року оголошено перерву до 29.10.2019 року.
Представник позивача у судовому засіданні 29.10.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні 29.10.2019 року проти задоволення позову заперечив.
Представник відповідача-2 у судове засідання 29.10.2019 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 29.10.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
22.11.2017 року позивач направив відповідачу-1 лист № 56 від 22.11.2017, яким відповідно до пункту 5 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 року № 137, направив повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів.
Листом № 12447/18/10-17 від 30.11.2017 відповідач-1 повідомив позивача про те, що для подання повідомлення відповідно до пункту 5 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 року № 137, юридична або фізична особа -підприємець надсилає до Мінінфраструктури атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності на відповідність ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій».
Означені дії відповідача-1 позивачем були оскаржені в судовому порядку.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року у справі № 808/409/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 року, було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» до Міністерства інфраструктури України про зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано Міністерство інфраструктури України надіслати повідомлення та копії документів Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю ТОВ «АТП АСА» до реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю. Вказане рішення набрало законної сили та як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, було 29.01.2019 року виконано відповідачем-1.
Проте, за твердженням позивача, за час з 30.11.2017, коли було допущено порушення прав позивача та до 29.01.2019, коли порушені права фактично відновлено, він зазнав збитків як майнового так і не майнового характеру внаслідок порушення відповідачем-1 вимог чинного законодавства.
Вважаючи, що бездіяльність та порушення закону відповідачем-1, які були встановлені у судовому порядку, призвели до завдання матеріальної шкоди у формі упущеної вигоди та моральної шкоди, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальним правилом, згідно з приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Разом з тим, статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 зазначила, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
За змістом наведених норм права, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якби право позивача не було порушене. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті для їх одержання.
Відповідно до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, виходячи з наведених приписів Господарського процесуального кодексу України та статей 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 461/8496/15-ц).
Обґрунтовуючи наявність упущеної вигоди та її розмір позивач бере період з 01.12.2017 року по 29.01.2019 року, а кількість транспортних засобів отримує шляхом вирахування середньомісячної кількості транспорту по категоріям, спираючись на останні 12 місяців роботи підприємства у нормальному режимі, а вартість проведених робіт вираховує у відповідності до тарифів підприємства, встановленим відповідними наказами із калькуляціями вартості робіт. Таким чином, на думку позивача, розмір доходів, які б він міг та повинен був реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено відповідачем-1, складає 619 800, 00 грн.
Отже, розрахунок позивача базується на самостійно розрахованих показниках можливого неотриманого прибутку з урахуванням середніх показників надання послуг щодо проведення обов'язкового технічного контролю за 2015-2016 роки.
Проте, дослідивши наданий позивачем розрахунок майнових збитків (упущеної вигоди), суд вважає, що він базується на розрахунку можливого прибутку, який є теоретичним, побудованим на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджений відповідними документами, іншими належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, здійснюючи господарську діяльність, якщо б відповідач-1 не прийняв протиправне рішення.
При цьому, позивач не надав суду жодних доказів, що він мав реальні підстави розраховувати на одержання вказаного доходу або доказів на підтвердження того, що такий дохід міг бути реально отриманий ним, у разі якщо б відповідач-1 надіслав у визначеному законодавством порядку повідомлення та копії документів позивача до Головного сервісного центру МВС України для внесення даних про пункт технічного контролю.
Суд зазначає, що у виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Будь-яких документів, у тому числі первинних облікових документів, що підтверджували б реальну можливість отримання позивачем грошових сум від надання послуг, останнім не надано суду.
Надана позивачем довідка про кількість транспортних засобів, обов'язковий технічний контроль яких проведено позивачем у 2015-2016 роках не ґрунтується на жодних первинних документах.
Разом з цим, іншим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, який є обов'язковою умовою настання відповідальності.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.
За твердженням позивача, причиною понесення ним упущеної вигоди є діяння відповідача-1, яким порушено Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 137 від 30.01.2012.
Відповідно до пункту 6 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 137 від 30.01.2012, Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та в разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.
Згідно з пунктом 7 вказаного Порядку, Головний сервісний центр МВС протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення та копій документів від Мінінфраструктури вносить дані про виконавця, пункт технічного контролю, його матеріально-технічну базу і персонал із зазначенням категорії та призначення транспортних засобів, адреси місця проведення обов'язкового технічного контролю до реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів та інформує виконавця про внесення відомостей про нього до зазначеного реєстру. Реєстр суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю є складовою частиною Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Порядок ведення реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю затверджується МВС.
Отже, необхідною умовою надання послуг позивачем з проведення обов'язкового технічного контролю та, відповідно, отримання ним доходу від цих послуг, є внесення Головним сервісним центром МВС даних про виконавця, пункт технічного контролю, його матеріально-технічну базу і персонал із зазначенням категорії та призначення транспортних засобів, адреси місця проведення обов'язкового технічного контролю до реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів. Надіслання ж повідомлення та документів відповідачем-1 до вказаного сервісного центру, автоматично не призводить до внесення відповідних даних, а здійснюється саме органом Міністерства внутрішніх справ України, а не відповідачем-1.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди та наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення збитків в сумі 619 800, 00 грн.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в сумі 619 800, 00 грн., суд зазначає наступне.
Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав гарантоване статтею 56 Конституції України та статтею 23 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Водночас, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Зокрема, підлягають з'ясуванню такі обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа, як учасник суспільних відносин.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Тобто, в даному випадку підлягає з'ясуванню, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, посилаючись на те, що внаслідок бездіяльності відповідача-1 ТОВ «АТП АСА» втратило контрагентів, клієнтську базу та зазнало шкоди для своєї ділової репутації, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.
У зв'язку з цим, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 619 800, 00 грн. є не обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Всупереч вищевказаних положень чинного законодавства позивачем належними та допустимими доказами не було доведено завдання відповідачем-1 йому збитків у формі упущеної вигоди у сумі 619 800, 00 грн. та заподіяння відповідачем-1 моральної (немайнової) шкоди у сумі 619 800, 00 грн., у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову повністю.
Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Разом з цим, що стосується заявлених відповідачем-1 вимог про відшкодування судових витрат в сумі 156, 00 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Аналізуючи заявлені відповідачем-1 витрати на предмет відповідності витратам, вказаним у пункті 4 вищевказаної норми процесуального права, суд дійшов висновку, що диспозиція цього пункту пов'язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії «витрат, пов'язаних з розглядом справи», а відтак і до категорії «судових витрат» - їх пов'язаність з вчиненням інших «процесуальних дій».
Водночас, враховуючи положення статті 42 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом, зокрема, подання доказів, направлення копій заяв по суті та заяв з процесуальних питань іншим учасникам справи фактично є процесуальними діями, необхідними для розгляду справи або підготовки для її розгляду в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а тому витрати, понесені в зв'язку з вчиненням таких дій, можна віднести до судових витрат.
Судом встановлено, що відповідачем-1 були понесені судові витрати, пов'язані із вчиненням процесуальних дій щодо направлення заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань позивачу та відповідачу-2 в сумі 156, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими накладними та фіскальними чеками № 0113513544463, № 0113513544471, № 0113513596137, № 01135135596145, № 0113513705378, № 0113513705386 .
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України понесені відповідачем-1 судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» до Міністерства інфраструктури України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди в сумі 619 800, 00 грн. та моральної шкоди в сумі 619 800,00 грн.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» (72355, Запорізька область, Мелітопольський район, село Рівне, вулиця Зелена, будинок 24; код ЄДРПОУ 32578564) на користь Міністерства інфраструктури України (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14; код ЄДРПОУ 37472062) судові витрати в сумі 156 (сто п'ятдесят шість) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 08.11.2019 року.
Суддя В.С. Ломака