07 листопада 2019 року 320/5539/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2019 №59418019;
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про арешт майна боржника від 25.06.2019 №59418019;
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про арешт коштів боржника від 25.06.2019 №59418019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у відповідача не було правових підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 17.04.2019 №58931464 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Говорова П.В. основної винагороди приватного виконавця в розмірі 9510,50 грн., оскільки підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, при цьому основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Оскільки приватним виконавцем Говоровим П.В. у примусовому порядку не виконано виконавчий лист №359/9015/15 від 11.10.2016 та такий виконавчий лист був повернутий стягувачу без виконання, позивач вважає, що підстави для стягнення основної винагороди відсутні.
Враховуючи те, що у відповідача не було правових підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 17.04.2019 №58931464, позивач також просить скасувати постанови відповідача про арешт майна боржника від 25.06.2019 №59418019 та про арешт коштів боржника від 25.06.2019 №59418019.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що постанова про стягнення основної винагороди з боржника є окремим виконавчим документом, а тому ним правомірно відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови від 17.04.2019 №58931464 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Говорова П.В. основної винагороди приватного виконавця в розмірі 9510,50 грн., оскільки така постанова відповідала усім вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Також, відповідач зазначив, що постанови про арешт майна боржника від 25.06.2019 №59418019 та про арешт коштів боржника від 25.06.2019 №59418019 були винесені ним на підставі ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" та у відповідності до вимог, які не заборонені законом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 04.11.2019.
Судове засідання, яке призначено на 04.11.2019, було відкладено у зв'язку з наданням представнику позивача часу для подання додаткових доказів по справі. Наступне судове засідання призначено на 07.11.2019.
07 листопада 2019 року представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач у судове засідання не з'явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчать наявні в матеріалах справи відомості щодо поштового відправлення №0113330977522, розміщеного на офіційному сайті "Укрпошта", та телефонограма від 05.11.2019.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича на примусовому виконанні знаходився виконавчий лист №359/9015/15-ц, виданий 11.10.2016 Бориспільським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованості по кредитному договору №700014412 від 30.04.2013 в розмірі 99418,29 грн., а саме: за кредитом - 94695,37 грн., по відсотках - 807,49 грн., штраф - 3915,43 грн.
В рамках примусового виконання виконавчого листа №359/9015/15-ц приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 17.04.2019 ВП №58931464, згідно з якої постановлено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду в сумі 9941,82 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича від 06.06.2019 ВП №58931464 виконавчий лист №359/9015/15-ц, виданий 11.10.2016 Бориспільським міськрайонним судом Київської області, повернуто стягувачу без виконання на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
25 червня 2019 року Говоров Павло Володимирович подав до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича заяву про відкриття виконавчого провадження, в якій просив прийняти до примусового виконання постанову про стягнення з боржника основної винагороди №58931464, видану приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем 17.04.2019 про стягнення основної винагороди з ОСОБА_1 на користь Говорова Павла Володимировича в сумі 9941,82 грн. Залишок нестягнутої суми основної винагороди приватного виконавця складає 9510,50 грн.
Також, у вказаній заяві Говоров П.В. просив одночасно з відкриттям виконавчого провадження накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника та вжити інші заходи примусового стягнення, передбачені статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження".
25 червня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком Михайлом Михайловичем винесено постанову ВП №59418019 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови приватного виконавця виконавчого органу Говорова П.В. від 17.04.2019 №58931464 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Говорова П.В. основної винагороди приватного виконавця в розмірі 9510,50 грн.
25 червня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком Михайлом Михайловичем винесено постанову ВП №59418019 про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 9510,50 грн.
Також, 25 червня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком Михайлом Михайловичем винесено постанову ВП №59418019 про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках АБ "Укргазбанк", АТ "Ощадбанк", АТ "Прокредит Банк", АТ "Райффайзен Банк Аваль", АТ "Укрексімбанк", АТ "УкрСиббанк", АТ КБ "Приватбанк", АТ КБ "Правекс-Банк", АТ "Альфа-Банк", АТ "Піреус Банк МКБ", АТ "Креді Агріколь Банк", АТ "Кредобанк", АТ "ПУМБ", АТ "Універсал Банк", АТ "Укрсоцбанк", та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 9510,50 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 17.04.2019 №58931464 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Говорова П.В. основної винагороди приватного виконавця в розмірі 9510,50 грн., а також із постановами про арешт майна боржника від 25.06.2019 №59418019 та про арешт коштів боржника від 25.06.2019 №59418019, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Так, Закон №1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону №1404-VIII закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписами пункту 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №1404-VIII передбачено право вибору стягувача щодо пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 3 статті 45 Закону №1404-VIII передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
В свою чергу, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII).
Частинами 1-4 статті 31 Закону №1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною 5 статті 31 Закону №1403-VIII якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 6 статті 31 Закону №1403-VIII встановлено, що основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 7 ст. 31 Закону №1403-VIII).
На виконання статті 31 Закону №1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок).
Відповідно до вимог пункту 19 Порядку, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. (ч. 6 ст. 48 Закону №1404-VIII).
Таким чином, з огляду на положення вищезазначених норм можна зробити висновок, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, слід зазначити, що стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень статті 31 Закону №1403-VIII та пункту 19 Порядку, оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми.
Системний аналіз вищенаведених норм дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення основної винагороди приватного виконавця є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Тобто за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою за вчинення ним заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру.
Як було встановлено судом, у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича на примусовому виконанні знаходився виконавчий лист №359/9015/15-ц, виданий 11.10.2016 Бориспільським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованості по кредитному договору №700014412 від 30.04.2013 в розмірі 99418,29 грн., а саме: за кредитом - 94695,37 грн., по відсотках - 807,49 грн., штраф - 3915,43 грн.
В рамках примусового виконання виконавчого листа №359/9015/15-ц приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 17.04.2019 ВП №58931464, згідно з якої постановлено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду в сумі 9941,82 грн.
Однак, постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича від 06.06.2019 ВП №58931464 виконавчий лист №359/9015/15-ц, виданий 11.10.2016 Бориспільським міськрайонним судом Київської області, повернуто стягувачу без виконання на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
При цьому, з даної постанови вбачається, що підставою для винесення приватним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.06.2019 ВП №58931464 слугувала заява стягувача АТ "Альфа-Банк" про повернення виконавчого документа №359/9015/15-ц без виконання.
У той же час, слід відмітити, що станом на момент винесення приватним виконавцем Говоровим П.В. постанови від 06.06.2019 ВП №58931464 про повернення виконавчого документу стягувачу, виконання рішення майнового характеру щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості в сумі 99418,29 грн. не виконано, про що сторонами, між іншим, не заперечується.
Отже, наведене свідчить, що приватний виконавець Говоров П.В. не забезпечив ні повного, ні часткового виконання виконавчого документа, що свідчить про відсутність підстав для одержання ним основної винагороди у розмірі 10 відсотків вартості майна.
Враховуючи наведене, суд вважає, що за відсутності фактичного стягнення з боржника в примусовому порядку всієї суми заборгованості, відсутні правові підстави для стягнення з позивача основної винагороди на підставі постанови приватного виконавця виконавчого органу Говорова П.В. від 17.04.2019 №58931464 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Говорова П.В. основної винагороди приватного виконавця в розмірі 9941,82 грн.
Статтею 5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.
Таким чином, оскільки доказів виконання рішення майнового характеру про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості в сумі 99418,29 грн. не виконано, що з огляду на положення Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" вказує про відсутність підстав для стягнення основної винагороди приватного виконавця згідно постанови від 17.04.2019 №58931464, суд дійшов висновку, що виконавче провадження №59418019 з примусового виконання постанови приватного виконавця виконавчого органу Говорова П.В. від 17.04.2019 №58931464 було відкрито передчасно.
Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що постанова приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича від 25.06.2019 №59418019 про відкриття виконавчого провадження винесено з примусового виконання постанови приватного виконавця виконавчого органу Говорова П.В. від 17.04.2019 №58931464 підлягає скасуванню.
Враховуючи те, що виконавче провадження №59418019 з виконання постанови приватного виконавця виконавчого органу Говорова П.В. від 17.04.2019 №58931464 було відкрито передчасно та за наслідками розгляду даної справи судом скасовано постанову від 25.06.2019 №59418019 про відкриття виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно та на грошові кошти боржника.
Отже, постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про арешт майна боржника від 25.06.2019 №59418019 та про арешт коштів боржника від 25.06.2019 №59418019 також підлягають скасуванню.
При цьому, суд зазначає, що у даному випадку відсутні підстави для визнання оскаржуваних постанов протиправними, оскільки відповідачу не було відомо про встановлені судом обставини, зокрема, про те, що приватний виконавець Говоров П.В. не забезпечив ні повного, ні часткового виконання виконавчого документа №359/9015/15-ц, що свідчить про відсутність підстав для одержання ним основної винагороди у розмірі 10 відсотків вартості майна.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy №33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа №417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2305,20 грн., що підтверджується квитанціями від 08.10.2019 №42 на суму 768,40 грн. та від 21.10.2019 №75 на суму 1536,80 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 242-246, 250, 255, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2019 №59418019.
Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про арешт майна боржника від 25.06.2019 №59418019.
Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича про арешт коштів боржника від 25.06.2019 №59418019.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофіменка Михайла Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: 07401, Київська область, м. Бровари, вул. Дмитра Янченка, буд. 2, оф. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 2305 (дві тисячі триста п'ять) грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.