08 листопада 2019 року м. Київ справа №320/3758/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії як державному службовцю;
- визнати протиправним та скасувати рішення Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, оформлене листом від 18.02.2019 №602/06;
- зобов'язати Сквирське об'єднане Управління Пенсійного Фонду України Київської області призначити позивачу з 04.04.2018 пенсію державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач має право на пенсію як державний службовець, а відповідачем протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії.
Київський окружний адміністративний суд 22.07.2019 постановив ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, в якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб і строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Згідно з ухвалою від 14.08.2019, суд відкрив провадження в адміністративній справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання.
Відповідачем 06.09.2019 подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не має права на призначення пенсії державного службовця, оскільки стаж роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців становить 1 рік 4 місяці та 17 днів, якого не достатньо для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".
Також згідно з ухвалою від 10.09.2019 Київський окружний адміністративний суд замінив відповідача у даній справі - Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Судом 10.09.2019 постановлено ухвалу про розгляд даної адміністративної справи у порядку письмового провадження.
Від позивача 25.09.2019 до суду надійшла письмова відповідь на відзив, у якій спростовуються доводи відповідача та стверджується про те, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювались спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби.
Розглянувши адміністративний позов та наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд зазначає наступне.
Позивач з 29.12.2014 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком.
З 19.07.1993 по 26.12.2014 позивач обіймала посади в органах податкової служби.
Позивачем 01.06.1994 прийнято Присягу державного службовця, а 30.06.1994 їй присвоєно перше персональне звання "інспектор податкової служби 3 рангу" (том 1, а.с. 60).
При звільнені за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком позивачу було присвоєно звання радника податкової та митної справ ІІІ-го рангу (том 1, а.с. 62).
У квітні 2018 року позивачка звернулася до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме - відповідно до Закону України "Про державну службу".
Рішенням Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області №1675/06 позивачці відмовлено у переведенні на такий вид пенсії (том 1, а.с. 14 - 15, 74 - 75).
Вказана відмова обґрунтована тим, що позивач має персональне звання "інспектор податкової служби 3 рангу" та спеціальне звання інспектора податкової та митної справ першого рангу, а отже, підстави для призначення пенсії державного службовця відсутні.
Комісією з питань розгляду скарг громадян на рішення органів Фонду області за наслідком адміністративного оскарження такого рішення відмовлено позивачці у задоволенні скарги, про що свідчить зміст протоколу від 27.06.2018 №2 (том 1, а.с. 69 - 70).
У вказаному протоколі зазначено, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, становить 1 рік 4 місяці 17 днів (з 11 серпня 2013 р. по 26 грудня 2014 р.).
Вважаючи такі рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом про їх оскарження (справа №810/4102/18).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково (том 1, а.с. 25 - 27).
Визнано протиправними дії Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю на підставі вимог ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю на підставі вимог ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ.
Визнано протиправним та скасовано рішення Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, оформлене листом від 21 травня 2018 р. №1676/06.
Зобов'язано Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 4 квітня 2018 р. з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
За наслідками розгляду звернень позивачки про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 у справі №810/4102/18 Сквирське об'єднане Управління Пенсійного Фонду України Київської області листом від 18.02.2019 №602/06 повідомило позивачку про те, що у неї відсутнє право на призначення пенсії згідно Закону України "Про державну службу" (том 1, а.с. 17 - 18).
У зв'язку з тим, що позивачка вважає такі дії та висновки органу Пенсійного фонду протиправними, нею було подано до суду даний позов.
Так, судом встановлено, що загальний стаж позивача складає 38 років 1 місяць та 26 днів (з 01.09.1976 по 30.11.2014), з них на посадах державної служби органами Пенсійного фонду враховано 1 рік 4 місяці 17 днів з 11.08.2013 по 26.12.2014 (том 1, а.с. 188).
Проте, зі змісту наявної в матеріалах справи фотокопії трудової книжки серії НОМЕР_1 (том 1, а.с. 106 - 112) слідує, що у цей період:
- 01.06.1994 позивачем прийнято Присягу державного службовця;
- 30.06.1994 позивачу присвоєно перше персональне звання "інспектор податкової служби 3-го рангу";
- 01.10.2004 позивачу присвоєно чергове звання "інспектор податкової служби 1-го рангу";
- 26.12.2014 позивачу присвоєно спеціальне звання "радник податкової та митної справ ІІІ рангу".
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, визначав Закон України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" (далі - Закон №3723-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон №3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Згідно ст. 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менше як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців , а також особи, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.02.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №509-XII).
Згідно ч. 1 ст. 4 цього Закону державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 року №778 (чинного на час виникнення спірних відносин), забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.
Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами ч. 1 ст. 15 Закону №509-XII може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч. 5, 6 ст. 15 цього Закону).
Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Законом №509-XII не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення ст. 37 Закону №3723-ХІІ, за правилами якої на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Вимогами абз. 2, 3 п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 р. №283, передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.
За таких обставин суд дійшов висновку, що період державної служби позивача в податкових органах у спеціальному званні інспектора податкової служби 3 рангу зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.
1 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII), згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
До досягнення віку, встановленого першим реченням ч. 1 цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону , а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 (зразкова справа №822/524/18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.07.2018 у справ №591/6970/16-а.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу є недостатність стажу державної служби, а саме: незарахування служби позивача в митних органах до державної служби.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 року (чинного до 01.05.2016 року, тобто в період проходження позивачем служби в митних органах) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно ч. 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах) працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Частиною 1 ст. 588 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах) пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", були передбачені і Митними кодексами України від 11.07.2002 року та від 12.12.1991 року.
Отже, стаж державної служби позивачки складає 21 рік 5 місяців 7 днів.
За таких обставин, позивачка має необхідний стаж, а саме більше як 20 років стажу державної служби, та набула права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.
Судом враховується, що згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, обставини щодо наявності у позивачки належного стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до Закону №3723-XII встановлені рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 у справі №810/4102/18, яке набрало законної сили, а тому не підлягають доказуванню.
Також суд зазначає, що Сквирським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області у листі від 01.02.2018 №4/У-01 повідомлено ОСОБА_1 про те, що право на перехід на пенсію державного службовця вона матиме з 04.04.2018 (том 1, а.с. 72).
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю, визнання протиправним та скасування рішення Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, оформленого листом від 18.02.2019 №602/06.
Щодо позовних вимог в іншій частині, суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Так, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність можливості у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.
Оскільки суд дійшов висновку, що органом Пенсійного фонду протиправно відмовлено позивачу у переведенні на інший вид пенсії, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду Київської області призначити ОСОБА_1 з 04.04.2018 пенсію державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних беззаперечних доказів в обґрунтування обставин правомірності оскаржуваних дій та рішення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 2 305,20 грн.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 2 305,20 грн.
Керуючись ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90,139, 143, 194, 205, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю згідно Закон України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу".
Визнати протиправним та скасувати рішення Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, оформлене листом від 18.02.2019 №602/06.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40, код 22933548) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) з 04.04.2018 пенсію державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу".
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40, код 22933548) судові витрати у сумі 2 305 (дві тисячі триста п'ять) грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.