Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 554/7852/16-ц
провадження № 61-30192св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Публічний акціонерний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту, третя особа: відділ примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного договору №РLLAGB08000041 від 15 червня 2005 року ОСОБА_2 отримав кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк по 15 червня 2009 року включно у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 257 800,00 доларів США на наступні цілі: 250 000,00 доларів США на придбання об'єкта нежитлового приміщення та 7 800 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,92 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач та відповідач 31березня 2006 року уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку майнові права на незакінчений будівництвом нежитловий будинок для розміщення кафе-бару з літнім майданчиком, який знаходиться у стані проектування та реконструкції згідно рішення виконкому Полтавської міської ради № и256 від 28 вересня 2005 року, та земельну ділянку площею 1232 кв.м., на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач взятих на себе зобов'язань не виконував, тому рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені частково, а саме: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 7 931 366,40 грн. - звернуто стягнення на громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м, на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та на які в свою чергу згідно постанови від 19 березня 2015 року державний виконавець наклав арешт. Вказане обтяження в майбутньому перешкоджатиме позивачу здійснити реалізацію предмета іпотеки. Просило звільнити з під арешту, накладеного постановою від 19 березня 2015 року відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (ВП№ 46955724), громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м. на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2017 року позов задоволено.
Звільнено з-під арешту, накладеного постановою від 19 березня 2015 року відділом примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (ВП №46955724), громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку, площею 1232 кв.м, на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 1 378 гривень.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вжиті запобіжні заходи в майбутньому перешкоджатимуть позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк», здійснити заходи по реалізації предмета іпотеки, зокрема, прав продажу предмета іпотеки у порядку визначеному судовим рішенням.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове. Провадження у справі закрито.
Апеляційний суд постановляючи ухвалу виходив з неможливості повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі з підстав наявності рішення суду, ухваленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тим самим позбавивши банк права на захист свого порушеного права, спричинив перешкоду у реалізації предмету іпотеки, оскільки закриття провадження спричинить неможливість звернення до суду повторно з такими вимогами про звільнення майна з-під арешту, який досі не знято.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12 грудня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підстави для закриття провадження у справі, визначені статтею 205 ЦПК України 2004 року, є вичерпними.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого з приводу спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Згідно з частиною другоюстатті 223 ЦПК України 2004 року після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Закриття провадження у справі в цьому випадку можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
За змістом згаданої статті 205 ЦПК України 2004 року суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1133цс15.
Судами встановлено, що відповідно до укладеного договору №РLLAGB08000041 від 15 червня 2005 року ОСОБА_2 отримав кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк по 15 червня 2009 року включно у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 257 800,00 доларів США на наступні цілі: 250 000,00 доларів США на придбання об'єкта нежитлового приміщення та 7 800 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,92 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.12-13).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач та відповідач 31 березня 2006 року уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку майнові права на незакінчений будівництвом нежитловий будинок для розміщення кафе-бару з літнім майданчиком, який знаходиться у стані проектування та реконструкції згідно рішення виконкому Полтавської міської ради № и256 від 28 вересня 2005 року, та земельну ділянку площею 1232 кв.м., на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.14-15).
Майнові права на предмет іпотеки належать іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полежаєвою Н. П. 15 червня 2005 року за реєстром №3531 та зареєстрований в державному реєстрі правочинів.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені частково, а саме: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 7 931 366,40 грн звернуто стягнення на громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м., на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 предмет іпотеки шляхом укладення ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки, з початковою ціною продажу нежитлової будівлі - 14 304 770 грн та земельної ділянки, площею 1232 кв.м. на якій знаходиться нежитловий будинок 419 840 грн (а.с.16-19).
Пред'являючи позов, ПАТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що на підставі укладеного договору іпотеки і у відповідності до Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМ України від 31 березня 2004 року № 410, ЗАТ КБ «ПриватБанк» подав заяви про внесення інформації про обтяження нерухомого майна. На підставі поданих заяв було внесено відповідні записи до державного реєстру іпотек.
Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 березня 2015 року було накладено арешт на все нерухоме майно, в тому числі і на громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м., на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 (а.с.20). Дане обтяження зареєстровано у Державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 61091137 від 10 червня 2016 року (а.с.7-11).
На адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області була направлена заява про припинення чинності арешту, яка залишилась без задоволення (а.с.21).
Провівши аналіз наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотекодержатель має право на звернення до суду з позовом про звільнення іпотечного майна з під арешту, оскільки у нього, в силу статті 3 Закону України «Про іпотеку», є переважне право перед іншими стягувачами на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна, а накладення арешту на нерухоме майно в зведеному виконавчому провадженні унеможливлює виконання умов договору та рішення суду, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки і позбавляє ПАТ КБ «ПриватБанк» права на продаж іпотечного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку визначеному рішенням суду.
Крім того, вжиті запобіжні заходи в майбутньому перешкоджатимуть позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк», здійснити заходи по реалізації предмета іпотеки, зокрема, прав продажу предмета іпотеки у порядку визначеному судовим рішенням.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Частиною четвертою статті 411 ЦПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущення тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик