Ухвала
28 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 736/1855/18
провадження № 61-18607ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Штелик С. П. вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, треті особи: директор Чернігівської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ОСОБА_2 , адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки заявником у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Проте, зазначені доводи щодо звільнення від сплати судового збору є безпідставними з огляду на наступне.
Cтаттею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).
Припинення та розірвання трудового договору пов'язано зі звільненням працівника.
З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.
Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18.
Пільг щодо сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Законом України «Про судовий збір» також не передбачено.
Враховуючи, що крім поновлення на роботі позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та два розміри середньої заробітної плати за видом економічної діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у регіоні його роботи до звільнення у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за подання та розгляд касаційної скарги у цій частині позовних вимог.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюванної суми.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) за подання до суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімуму для працездатних осіб був встановлений у розмірі 1 762,00 грн.
Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Оскільки із наданих до касаційної скарги матеріалів неможливо встановити ціну позову, заявнику необхідно самостійно розрахувати та сплатити суму судового збору, з урахуванням вищезазначеного мінімального та максимального розміру судового збору.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печерському районі/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA678999980000031219207026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207.
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату або документ, який підтверджує звільнення заявника від сплати судового збору на підставі вимог закону.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначеного вище недоліку строк до 28 листопада 2019 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. П. Штелик