Ухвала
01 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 754/127/19
провадження № 61-19172ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Штелик С. П. вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна,
У січні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна.
Позов мотивовано тим, що 04 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 775 доларів США і від ОСОБА_5 125 доларів США, що підтверджується розпискою. У подальшому, 06 жовтня 2017 року ОСОБА_3 переказав на банківську картку ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 14 098 грн 35 коп. та 6 454 грн 21 коп., 10 жовтня 2017 року ОСОБА_2 переказав на банківську картку відповідача грошові коти у розмірі 12 420 грн.
Позивачі вказували, ніяких правочинів щодо підстав сплати коштів між позивачами та відповідачем не було укладено, а тому 04 липня 2018 року позивачами було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення коштів, проте останній відповіді на вказану вимогу не надав й кошти не повернув, у зв'язку із чим позивачі змушені звернутись до суду із позовом для захисту своїх прав.
Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 420 грн, як безпідставно набуте майно (грошові кошти) та 1 529 грн 73 коп. - інфляційних нарахувань від простроченої суми; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 20 552 грн 55 коп., як безпідставно набуте майно (грошові кошти) та 2 531 грн 33 коп. - інфляційних нарахувань від простроченої суми; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 775 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 21 452 грн, як безпідставно набуте майно (грошові кошти); стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 125 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 3 460 грн, як безпідставно набуте майно (грошові кошти), а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 420 грн, як безпідставно набуте майно та 1 529 грн 73 коп., як інфляційні нарахування від простроченої суми.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 20 552 грн 55 коп., як безпідставно набуте майно та 2 531 грн 33 коп., як інфляційні нарахування від простроченої суми.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 775 доларів США, що еквівалентно 21 452 грн, як безпідставно набуте майно.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 125 доларів США, що еквівалентно 3 460 грн, як безпідставно набуте майно. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 . просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 61 945 грн 61 коп. (12 420 + 1 529,73 + 20 552,55 + 2 531,33 + 21 452 + 3 460), що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100 = 192 100).
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 1212 ЦК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що розгляд цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя С. П. Штелик