Постанова
Іменем України
07 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 554/1146/15-ц
провадження № 61-25893св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Друга полтавська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 , Шевченківська районна у м. Полтава рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у лютому 2015 року звернулась до суду із позовом, у подальшому неодноразово уточненим, просила визнати за нею право власності на 39/100 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса : АДРЕСА_1 ), загальною площею 52, 7 кв. м, що складається з:
коридора 3-1, площею 3, 1 кв. м, санвузла 3-2, площею 3, 4 кв. м,
коридора 3-3, площею 3, 6 кв. м, кімнати 3-4, площею 14, 1 кв. м, кухні 3-9, площею 7, 3 кв. м, кімнати 3-5, площею 21, 2 кв. м.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 22 лютого 2012 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 7/25 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною часткою надвірних будівель, що належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 січня 1996 року.
Сторона зазначала, що упродовж 1996-2010 років ОСОБА_5 як співвласник збільшив свою частку житлового будинку у встановленому законом порядку за згодою усіх інших співвласників, проте не встиг належним чином оформити право власності на добудову. Оскільки позивач є єдиним спадкоємцем першої черги після померлого, просила визнати за нею право власності на 39/100 часток житлового будинку.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідачі проти позову заперечували, просили суд відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 липня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 39/100 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якої входять: житлова добудова літ. А1-1, що складається із: коридора 3-1, площею 3, 1 кв. м, санвузла 3-2, площею 3, 4 кв. м, коридора 3-3, площею 3, 6 кв. м, кімнати 3-4, площею 14, 1 кв. м, кухні 3-9, площею 7, 3 кв. м; житлова добудова літ. А2-1, що складається із: кімнати 3-5, площею 21, 2 кв. м, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 17 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 липня 2015 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 39/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 67/100 частки житлового будинку відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 17 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зробив висновок, що під час вирішення спору судом першої інстанції неповно встановлено фактичні обставин справи, не надано юридичної оцінки наданим сторонами доказам, відповідно до них не визначено правовідносини, що виникли між сторонами.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до правил статті 357 ЦК України добудова житлового будинку АДРЕСА_1 , здійснена ОСОБА_5 , є його власністю та не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Розмір частки померлого співвласника не може бути змінений судом.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 на житлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 (колишня адреса : АДРЕСА_1) , загальною площею 52, 7 кв. м, які складаються з: коридора 3-1, площею 3, 1 кв. м, санвузла 3-2, площею 3, 4 кв. м, коридора 3-3, площею 3, 6 кв. м, кімнати 3-4, площею 14, 1 кв. м, кухні 3-9, площею 7, 3, кімнати 3-5, площею 21, 2 кв. м. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що наявними у справі належними і допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_5 за життя, а саме у 1997 році, у законному порядку набув у власність спірну добудову. Заперечення відповідача ОСОБА_2 не обґрунтовані доказами. По суті заперечення відповідачів проти заявленого позову ґрунтуються виключно на твердженнях про те, що вони мають право користуватися коридором 3-1. Цей спір може бути вирішений окремо шляхом встановлення сервітуту. Належними і допустимими доказами у справі підтверджено і не заперечується учасниками розгляду справи, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 , отже відповідно до закону вона має право на спірні приміщення. Інший, окрім судового, спосіб захисту порушеного права на отримання у власність в порядку спадкування спірного майна відсутній, оскільки спадкодавець за життя не зареєстрував свого права власності на добудови. Також апеляційний суд зазначив, що суть уточненої позовної вимоги полягає саме у проханні визнати за позивачем у порядку спадкування право власності на спірні приміщення, наразі розмір частки у спільній власності не має принципового значення. Така усвідомлена позиція позивача відповідно до приписів статті 11 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) має пріоритет для суду.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у серпні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2017 року, залишити в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 червня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зібраним у справі доказам та доводам сторін у справі. На переконання ОСОБА_2 , апеляційний суд визнав за ОСОБА_1 право власності на майно, власником якого вже є позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину. Вважає, що свідоцтво про право на спадщину видано ОСОБА_1 із урахуванням добудов. Висновки апеляційного суду щодо площ добудов суперечать акту про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 03 жовтня 1997 року, в якому зазначено про добудову, житловою площею 54, 3 кв. м, а корисною - 78, 8 кв. м, коли в оскаржуваному судовому рішенні зазначено загальну площу добудови 52, 7 кв. м. Також зазначає, що позивач під час розгляду справи неодноразово змінювала предмет і підставу позову, що суперечить вимогам статті 31 ЦПК України 2004 року та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 15 квітня 1997 року ОСОБА_5 отримав дозвіл на проведення реконструкції зазначеного житлового будинку із добудовою частин.
Виконані ОСОБА_5 добудови у житловому будинку АДРЕСА_1 здані в експлуатацію згідно з актом про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 03 жовтня 1997 року.
Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 07 жовтня 1997 року затверджено акт приймальної комісії про введення в експлуатацію житлової добудови будинку АДРЕСА_1 , побудованої ОСОБА_5
ОСОБА_5 , який був чоловіком ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 лютого 2012 року, виданим Другою полтавською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 успадкувала після смерті чоловіка 7/25 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належали спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 січня 1996 року.
Відповідно до листа Другої полтавської державної нотаріальної контори від 16 травня 2015 року стосовно кола спадкоємців після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в нотаріальній конторі заведено спадкову справу, в якій є заява дружини померлого ОСОБА_1 від 17 серпня 2010 року про прийняття спадщини та заява дочки померлого ОСОБА_4 від 29 листопада 2010 року про відмову від прийняття спадщини. Інші заяви до нотаріальної контори не надходили.
З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 12 травня 2011 року зареєстровано за ОСОБА_6 на 4/50 частин житлового будинку; за ОСОБА_7 на 5/50 частин житлового будинку; за ОСОБА_5 на 7/25 частин житлового будинку; за ОСОБА_8 на 8/25 частин житлового будинку та за ОСОБА_9 на 11/50 частин житлового будинку.
Відповідно до листа Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції співвласник спірного домоволодіння ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить актовий запис про смерть за № 794. Актовий запис про смерть ОСОБА_8 за період з 1995 до 2002 року відсутній.
Згідно з відповіддю Першої полтавської державної нотаріальної контори від 15 липня 2015 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 у нотаріальні конторі заведено спадкову справу, в якій є заява ОСОБА_2 від 01 березня 2004 року про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину у цій спадковій справі не видавалося.
Відповідно до листа Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 12 січня 2015 року № 38 у користуванні ОСОБА_1 у житловому будинку А-1 знаходиться: 3-1 коридор, площею 3, 1 кв. м,
3-2 санвузол, площею 3, 4 кв. м, 3-3 коридор, площею 3, 6 кв. м, 3-4 кімната, площею 14, 1 кв. м, 3-5 кімната, площею 21, 2 кв. м, 3-6 кімната, площею 15, 6 кв. м, 3-7 коридор, площею 5, 5 кв. м, 3-9 кухня, площею 7, 3 кв. м, загальною площею 73, 8 кв. м, житловою площею 50, 9 кв. м; надвірні будівлі: гараж Ж, погріб В, навіс 3, ворота огорожа №1, огорожа №2, огорожа №3, що згідно з проведеним розрахунком складає 67/100 частин об'єкта.
Згідно з висновком Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна, виданого ОСОБА_1 21 січня 2015 року за № 224, право власності (користування) земельною ділянкою відсутнє. За технічними показниками 67/100 частин об'єкта є відокремленими, наявний окремий вихід, частка може бути виділена в натурі.
Відповідно до довідки фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 від 21 грудня 2016 року № 1/27 добудована ОСОБА_5 частина житлового будинку, загальною площею 52, 7 кв. м, складає 39/100 від усієї садиби.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2016 року (справа № 554/402/16-ц), яке набрало законної сили, задоволений позов ОСОБА_2 , за нею визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на 5/50 і на 11/50 частин жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1) .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2017 року (справа № 554/13906/15-ц) задоволений позов ОСОБА_3 , за ним визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_11 на 8/25 і після смерті ОСОБА_6 - на 4/50 частин жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1) .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.
Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п'ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов'язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв'язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.
У разі, якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов'язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов'язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.
У ЦК України встановлюються особливі правила щодо правового регулювання і статусу добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.
Така добудова (прибудова) не є об'єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об'єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників;
2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що добудова здійснена ОСОБА_5 на підставі дозвільних документів, після завершення її будівництва введена в експлуатацію, проте право власності на неї не зареєстровано. Відповідачі не довели належними та допустимими доказами, що спірна добудова порушує їхні права.
Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що спірна добудова належала ОСОБА_5 відповідно до правил частини четвертої статті 357 ЦК України. Наведене свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на спадкування цієї добудови після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Враховуючи, що апеляційний суд встановив на підставі досліджених у справі доказів, що добудова належала спадкодавцю на праві власності, яке не було зареєстроване, висновки про те, що визнання права власності на добудову у порядку спадкування є належним та ефективним способом захисту порушених прав є обґрунтованим.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину позивач вже набула право власності на добудову, а також про невідповідність площ добудови відхилені Верховним Судом, оскільки спростовані встановленими фактичними обставинами у справі, а тому зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлені статтею 400 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про порушення позивачем правил статті 31 ЦПК України 2004 року відхилені Верховним Судом, оскільки рішення суду першої інстанції заявник не оскаржувала та погодилась з ним, а вирішення питання про прийняття до розгляду уточненого позову, у якому змінено і підставу, і предмет, відноситься до повноважень суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко