Постанова
Іменем України
31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 507/1137/15-ц
провадження № 61-19099св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року у складі судді Дармакуки Т. П. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Плавич Н. Д.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 374/07ф-4, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 50 000 доларів США під 14 % річних на строк до 10 жовтня 2012 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 11 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель солідарно відповідає перед кредитодавцем за виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором.
Позичальник належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 05 червня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 75 989,05 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 41 433,08 доларів США; відсотки за користування кредитом - 34 355,97 доларів США, що загалом еквівалентно 1 605 881,08 грн; неустойка за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 140 744,20 грн, всього - 1 746 625,28 грн.
Враховуючи викладене, ПАТ «ВіЕйБі Банк» просило солідарно стягнути з відповідачів на свою користь зазначену кредитну заборгованість.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 4 018,60 доларів США.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, у зв'язку з пропуском позовної давності.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог до позичальника, місцевий суд виходив з того, що станом на кінцевий термін дії кредитного договору, тобто на 10 жовтня 2012 року, ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, порушила графік платежів та не здійснювала розрахунки, що призвело до виникнення заборгованості. Однак позичальник із 2009 року порушувала графік повернення кредиту, а в подальшому припинила оплату чергових платежів.
Оскільки згідно із додатковою угодою встановлений графік повернення кредиту частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, тому і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається із моменту порушення строку його погашення.
Останнім днем погашення заборгованості відповідно до умов кредитного договору є 10 жовтня 2012 року, тому позовна давність по неустойці закінчилася 10 жовтня 2013 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з кінцевого терміну виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, у поручителя виник обов'язок погасити її заборгованість за вказаним договором.
Письмова вимога до поручителя про виконання ним основного зобов'язання не направлялася, тому договір поруки припинив свою дію 10 жовтня 2013 року.
Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку ОСОБА_1 лише в частині стягнення 4 018,60 доларів США, тому і переглядалося апеляційним судом лише в цій частині.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року в частині позовних вимог ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі ліквідатора до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині розподілу судових витрат змінено.
Позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі ліквідатора до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі ліквідатора заборгованість за кредитним договором в межах позовної давності за період з серпня 2012 року до жовтня 2012 року включно за кредитом в сумі 2 830 доларів США, за процентами в сумі 1 800,03 доларів США, всього - 4 630,03 доларів США, що еквівалентно станом на 05 червня 2015 року 97 846,70 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення із позичальника на користь банку в межах позовної давності заборгованості за кредитним договором та процентами, апеляційний суд виходив з того, що та обставина, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» зверталося у 2010 році до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в порядку права дострокової вимоги, який ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 04 січня 2011 року було залишено без розгляду, не є підставою для відмови в стягненні кредитної заборгованості за період серпень-жовтень 2012 року, оскільки за цими позовними вимогами судове рішення по суті ухвалено не було.
Пред'явлення до суду у 2015 році вимог про стягнення неповернутого в обумовлений кредитним договором строк кредиту, нарахованих за користування кредитними коштами процентів, пені як відповідальності за порушення зобов'язань тощо обумовлено невиконанням зобов'язань у визначений договором.
Зміна строку виконання основного зобов'язання має правове значення у разі пред'явлення позовних вимог до обумовленого кредитним договором кінцевого строку повернення кредиту. В даному ж випадку кінцевий строк повернення кредиту вже минув, строк позовної давності підлягає відрахуванню з урахуванням дати звернення 20 серпня 2015 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі ліквідатора до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме з 20 серпня 2012 року, а не як вважає ОСОБА_1 з 2009 року.
Суд першої інстанції правильно визначився з періодом стягнення, заборгованістю за тілом кредиту, однак помилково визначив заборгованість за процентами, визначивши таку не з розрахунку заборгованості за кредитним договором, а у інший спосіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2017 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період до серпня 2012 року, що складає 1 641 124,68 грн. В решті рішення апеляційного суду залишити без змін. Ухвалити нове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку нестягнутої заборгованості за кредитним договором, в стягненні якої відмовлено судами попередніх інстанцій, яка становить 1 641 124,68 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ПАТ «ВіЕйБі Банк» мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням вимог матеріального і процесуального права. Оскільки позичальник не виконала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, тому зазначений договір продовжує бути чинним. Сплив позовної давності не свідчить про виконання сторонами своїх зобов'язань та не позбавляє сторони від їх виконання. Фонд є отримувачем та розпорядником коштів Державного бюджету України, набув права кредитора ПАТ «ВіЕйБі Банк», тому ухилення боржником від сплати заборгованості за кредитним договором, ухвалення судами рішень про відмову в задоволенні позову призведе до штучного зменшення ліквідаційної маси, що порушить права держави в особі фонду, інших кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», спричинить неправдиві видатки з Державного бюджету України, а також збитки для держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особливо великих розмірах.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 374/07ф-4, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 50 000 доларів США під 14 % річних на строк до 10 жовтня 2012 року.
11 жовтня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, згідно з якою позичальник здійснює повернення кредиту щомісяця не пізніше останнього робочого дня: з червня 2008 року до вересня 2012 року по 943,40 доларів США; не пізніше 10 жовтня 2012 року - 943,20 доларів США.
Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 11 жовтня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель солідарно відповідає перед кредитодавцем за виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором.
У серпні 2010 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулося до Любашівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 та Приватної аграрно-промислової фірми «Батьківщина» в особі директора ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 04 січня 2011 року зазначений позов залишено без розгляду.
Станом на 05 червня 2015 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» визначило, що заборгованість за кредитним договором становить 75 989,05 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 41 433,08 доларів США; відсотки за користування кредитом - 34 355,97 доларів США, що загалом еквівалентно 1 605 881,08 грн; неустойка за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 140 744,20 грн, всього - 1 746 625,28 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Любашівського районного суду Одеської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 квітня 2018 року справу № 507/1137/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині стягнення кредитної заборгованості з позичальника, нарахованої з 31 серпня 2010 року у повній мірі не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Відповідно до графіку погашення кредиту, що є невід'ємною частиною кредитного договору, сторони визначили окремі самостійні зобов'язання позичальника, деталізувавши його обов'язок повернути весь борг частинами та встановили самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку - дострокове повернення всієї суми кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Вирішуючи спір, апеляційний суд встановив, що згідно з умовами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений строк, ПАТ «ВіЕйБі Банк» використало право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, простроченої заборгованості за відсотками та штрафу, про що свідчить звернення банку 31 серпня 2010 року з позовом до суду про дострокове стягнення з ОСОБА_1 та Приватної аграрно-промислової фірми «Батьківщина» суми заборгованості за кредитним договором, яка визначена з урахуванням частини кредиту, що залишилася до виплати ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 41 433,08 доларів США.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на викладене, банк використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право на односторонню зміну строку виконання основного зобов'язання, тому саме зі зміненого банком строку виконання зазначеного зобов'язання починається відлік трирічного строку для пред'явлення вимоги до позичальника.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи наведене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом припинилося зі спливом строку кредитування - 31 серпня 2010 року, а тому до зазначених позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, нарахованими з 01 вересня 2010 року, позовна давність не може бути застосована, оскільки такі вимоги є безпідставними.
Щодо застосування судами попередніх інстанцій позовної давності до спірних правовідносин
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття
257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Згідно з частиною другою, третьою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Ураховуючи, що право на судовий захист кредитора щодо стягнення кредитних коштів за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року № 374/07ф-4, укладеним між ВАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_1 було реалізовано шляхом пред'явлення позову до суду 31 серпня 2010 року, наслідком чого стало переривання позовної давності до вимог за зазначеним кредитним договором, ПАТ «ВіЕйБі Банк» було в праві у межах позовної давності, перебіг якої розпочався заново після переривання, пред'явити до боржника та поручителя вимогу про стягнення за основним зобов'язанням (тілом кредиту) та відсотків за користування кредитом, нарахованих станом на 31 серпня 2010 року.
Однак з таким позовом позивач звернувся до суду лише у серпні 2015 року, тобто поза межами позовної давності, перебіг якої розпочався 31 серпня 2010 року.
Наведене свідчить про необґрунтованість тверджень заявника про те, що він не пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права з посиланням на те, що строк дії кредитного договору не закінчився.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення в частині стягнення кредитної заборгованості з позичальника, нарахованої з 31 серпня 2010 року ґрунтуються на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права.
Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в їх задоволенні з наведених вище підстав.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з поручителя не було предметом перегляду апеляційним судом, тому не може бути і предметом перегляду Верховним Судом.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації задовольнити частково.
Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська