Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 754/2835/14-ц
провадження № 61-33088св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 04 вересня 2007 року був укладений кредитний договір. згідно з яким банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 10,5 % річних, а ОСОБА_1 відповідно до умов договору зобов'язується повертати наданий кредит у повному обсязі відповідно за графіком повернення кредиту до 04 вересня 2028 року.
Також 04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.
Свої зобов'язання банк виконав належним чином, однак ОСОБА_1 не були виконані зобов'язання, встановлені кредитним договором, внаслідок чого в останньої виникла кредитна заборгованість, яка станом на 09 січня 2014 року склала 981 615,13 гривень. Оскільки ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 08 грудня 2011 року, який було укладено між ними та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), позивач просив суд стягнути вказану заборгованість на свою користь.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту передачі права вимоги, розрахунок заборгованості проведено лише з 19 грудня 2011 року, а також відсутні первинні документи щодо видачі кредиту, та не дотримано умов договору про дострокове стягнення заборгованості.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість в сумі 981 615,13 грн та судовий збір.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції скасовуючи рішення апеляційної інстанції та повертаючи справу на новий апеляційний розгляд виходив з того, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України строк пред'явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2016 року скасовано та постановлено нове, за яким: позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором всього в сумі 981 615,13 гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом - 632 283,23 грн, сума заборгованості за відсотками - 349 331,91 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києвавід 08 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що банком було пропущено строки позовної давності, адже з огляду на те, що 03 листопада 2010 року на адресу ОСОБА_1 ПАТ «УкрСиббанк» в порядку пункту 11 договору про надання споживчого кредиту від 04 вересня 2007 року № 11207689000 було направлено вимогу про здійснення погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, при цьому, повідомлялося про те, що у випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» вимагає виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитними договором, а саме сплатити на користь банку заборгованість по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих відсотків, що разом становить 99 450,95 доларів США.
На переконання представника заявника строк позовної давності розпочався 06 грудня 2010 року, сплив 06 грудня 2013 року, а звернення позивача з позовом мало місце лише 07 лютого 2014 року, таким чином він пропущений, внесення у липні 2015 року грошових коштів було здійснено поза межами строку позовної давності, а тому вказана обставина є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Представник заявника вказував у поданій касаційній скарзі також те, що позивачем не було доведено факту набуття у ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за договором поруки.
Доводом касаційної скарги також є те, що ОСОБА_2 під час підписання договору поруки, доповнень до договору про надання споживчого кредиту не підписувала, цими доповненнями було внесено зміни, за якими обсяг відповідальності поручителя збільшився, а укладення цих додаткових угод в один день із кредитними договором та договором поруки не свідчить про обізнаність поручителя з їх умовами.
ОСОБА_2 судове рішення в касаційному порядку не оскаржила.
Узагальнені доводи заперечення на касаційну скаргу
У вересні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , у яких просило зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року залишити без змін. Зазначає, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, доводи касаційної скарги не містять жодних обґрунтованих тверджень, які б вказували на хибність висновків суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31 травня 2018 року справу № 754/2835/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судами встановлено, що між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 04 вересня 2007 року було укладено кредитний договір за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 80 000 доларів США на строк до 04 вересня 2028 року.
Також 04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, який був нотаріально посвідчений. У додатку до договору зазначено про кредитний договір, укладений 04 вересня 2007 року з ОСОБА_1
06 листопада 2012 року ОСОБА_1 зверталася до позивача із заявою про реструктуризацію наявної заборгованості, укладення нового кредитного договору на тих самих умовах.
Пунктом 12.1 договору про надання споживчого кредиту від 04 вересня 2009 року сторони визначили, що відповідно до статей 525, 611 ЦК України у випадку настання обставин визначених у п.п.2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2. 10.14, цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом тридцяти одного календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на тридцять другий календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.
При цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі отримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом сорока календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на сорок перший календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку. Зазначене у п. 12.1. договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про кручення) або доставляється кур'єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 13 цього договору.
23 січня 2014 року позичальнику та поручителю було направлено поштою (рекомендованим листом) вимогу про погашення наявної заборгованості по кредитному договору та зазначено про право нового кредитора вимагати дострокового погашення всієї суми заборгованості з дотриманням умови, зазначеної в п. 12.1 договору про надання споживчого кредиту.
18 лютого 2014 року позивач звернувся до суду з позовом.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 під час підписання договору поруки доповнень до договору про надання споживчого кредиту не підписувала, а цими доповненнями було внесено зміни за якими обсяг відповідальності поручителя збільшився, а укладення цих додаткових угод в один день із кредитними договором та договором поруки не свідчить про обізнаність поручителя з їх умовами не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: 1) підвищення суми кредиту або розміру процентів, пені, штрафів, тощо; 2) відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; 3) установлення (збільшення розміру) неустойки; 4) встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; 5) включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів, тощо (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-701цс15, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-196гс14, від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-112цс12).
Як було правильно встановлено судом апеляційної інстанції, 04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. Сторони погодили, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань перед кредитором, що виникли по кредитному договору в повному обсязі як існуючих на теперішній час так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Крім того підписанням вказаного договору ОСОБА_2 підтвердила, що їй відомі усі умови основного договору.
Жодних обставин, з якими закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя відповідачами не було доведено, а тому вищевказані доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що строк позовної давності розпочався 06 грудня 2010 року, сплив 06 грудня 2013 року, а звернення позивача з позовом мало місце лише 07 лютого 2014 року внаслідок чого він вважається пропущений, колегія суддів зазначає наступне.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Відповідно до графіку погашення кредиту, що є невід'ємною частиною кредитного договору, сторони визначили окремі самостійні зобов'язання позичальника, деталізувавши його обов'язок повернути весь борг частинами та встановили самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку - дострокове повернення всієї суми кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що ОСОБА_1 06 листопада 2012 року зверталася до позивача із заявою про реструктуризацію наявної заборгованості, укладення нового кредитного договору на тих самих умовах.
Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. З тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника), що свідчать про визнання боргу. До таких може відноситися лист, зміст якого свідчить, що боржник визнає існування боргу і бажає відновити погашення боргу.
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Отже, з урахуванням переривання 06 листопада 2012 року перебігу позовної давності, щодо вимоги про стягнення тіла кредиту, позивач звернувся до відповідачів з позовом (18 лютого 2014 року) в межах позовної давності.
З огляду на вищенаведене Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної про те, що з відповідачів на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором всього в сумі 981 615,13 гривень, за яким: сума заборгованості за кредитом - 632 283,23 грн, сума заборгованості за відсотками - 349 331,91 грн.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 в частині задоволених вимог до поручителя ОСОБА_2 , колегія суддів не бере їх до уваги з огляду на те, що рішення суду апеляційної інстанції поручителем ОСОБА_2 не оскаржене.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржуване судове рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька
Судді:А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк І. М. Фаловська