Ухвала
Іменем України
31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 210/410/19
провадження № 61-18518ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Штелик С. П., Сімоненко В. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», третя особа: ОСОБА_2 , про захист прав споживача, стягнення невиплаченого страхового відшкодування,
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з позовом до ПрАТ «СК «АХА Страхування» про захист прав споживача, стягнення невиплаченого страхового відшкодування.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2019 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2019 року скасовано, матеріали справи направлено для розгляду до Подільського районного суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов підлягає розгляду за місцем знаходження юридичної особи відповідача, оскільки відповідач не звертався до суду за місцем проживання та за місцем завдання шкоди, а Дніпропетровська регіональна дирекція Криворізьке відділення «ПрАТ «СК «АХА Страхування» не є філією або представництвом юридичної особи відповідача, а є лише структурною безбалансовою одиницею у складі головного офісу.
У жовтні 2019 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким визначити правильну підсудність справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд невірно визначив підсудність, оскільки позов поданий був до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу за місцем виконання договору страхування, оскільки договір заключений зі структурним підрозділом ПрАТ «СК «АХА Страхування», розташованим у Металургійному районі м. Кривого Рогу.
Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.
Положеннями статті 28 ЦПК України визначено ряд підстав для визначення підсудності справ за вибором позивача, зокрема, позови про захист прав споживача можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору; позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 проживає в Жовтневому районі м. Кривого Рогу . Місце заподіяння шкоди підпадає під юрисдикцію Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу. Проте, позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживача до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу.
З цього приводу ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що місцем виконання договору страхування є адреса: АДРЕСА_2 , оскільки за даною адресою був укладений даний договір. Крім того, позов подано за місцем розташування філії юридичної особи відповідача.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що за правилами частини першої статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
За правилами частини другої статті 532 ЦК України зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Таким чином, поняття «місце укладення договору» слід відрізняти від поняття «місце виконання договору», оскільки останнє визначає територіальну одиницю або конкретну адресу, за якою має процес виконання зобов'язання. В свою чергу місце укладення договору не є передбаченою законом підставою для визначення підсудності в порядку, встановленому статтею 28 ЦПК України.
Крім того, щодо пред'явлення позову до філії юридичної особи суд апеляційної інстанції встановив, що Криворізьке відділення ПрАТ «СК «АХА Страхування» не є філією або представництвом ПрАТ «СК «АХА Страхування», а являється виробничою структурною безбалансовою одиницею у складі головного офісу.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції правильно визначив загальну підставу для визначення підсудності, оскільки позивач використав право вибору підсудності справи не у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства.
Відповідно до статті 28 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі: Реєстр).
Визначаючи підстави для звернення до юридичної особи або їх філій, судам необхідно враховувати дані такої юридичної особи щодо місця розташування, які містяться в Реєстрі, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що справа підсудна Подільському районному суду м. Києва, тобто за місцем розташування відповідача юридичної особи згідно даних Реєстру, оскільки позивач не звертався ні за місцем проживання, ні за місцем заподіяння шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Водночас за змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції врахував вимоги норм закону, перевірив наявність підстав, передбачених статтями 27-28 ЦПК України для визначення підсудності справи та дійшов правильного висновку про те, що справа підсудна Подільському районному суду м. Києва, а перевірка таких доказів не належить до компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд вважає, що відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до положень пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З огляду на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, а при її постановленні суд правильно застосував норми права, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Судна підставі пункту 5 частини другої та частини четвертої статті 394 ЦПК України відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частиною п'ятою, пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», третя особа: ОСОБА_2 , про захист прав споживача, стягнення невиплаченого страхового відшкодування.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді А. А. Калараш
С. П. Штелик
В. М. Сімоненко