Ухвала
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 643/6016/16-ц
провадження № 61-18559 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф, Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу, - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Котелевець А. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна.
Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 1989 року між нею та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. У період шлюбу ними було придбано двокімнатну квартиру, загальною площею 44,2 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 та зареєстрована за ОСОБА_3 Квартира набута в порядку приватизації.
У відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції від 17 грудня 1997 року, чинній на момент приватизації квартири) приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них.
Зазначала, що під час приватизації квартири на ім'я відповідача із спільних коштів подружжя було здійснено доплату грошима за площу квартири, яка перевищує розмір тієї, яку наймач має право отримати безоплатно у процесі приватизації. Так, загальна площа квартири становить 44,2 кв. м. Безоплатна норма приватизації складає 31 кв. м. Розмір надлишку площі квартири, за яку відповідач здійснив доплату із спільних коштів подружжя, складає 13,2 кв. м.
Згідно із положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції від 01 квітня 1996 року, чинній на момент придбання квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Приватизована квартира до роздільної (особистої) власності подружжя не відноситься.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просила суд визнати існування права спільної сумісної власності на 13,2 кв. м двокімнатної квартири, загальною площею 44,2 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 , починаючи з 23 квітня 1999 року; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/7 частину спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на 13,2 кв. м двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,2 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/7 частину вказаної квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 18 серпня 1989 року між сторонами було укладено шлюб. У період шлюбу на підставі свідоцтва про право власності на житло № 5-99-177911 від 23 квітня 1999 року за ОСОБА_3 зареєстровано двокімнатну квартиру, загальною площею 44,2 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 .Право власності на вказану квартиру зареєстроване у комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 28 квітня 1999 року, запис у реєстровій книзі № П-5-48873. Посилаючись на приписи статей 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, чинній на дату приватизації квартири), статтей 355, 368, 372 ЦК України, суд першої інстанції вважав доведеними та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права спільної сумісної власності на 13,2 кв. м квартири, розташованої по АДРЕСА_1 , та визнання за позивачем права власності на 1/7 частину вказаної квартири. Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зазначення конкретної дати виникнення права спільної сумісної власності - 23 квітня 1999 року - суд вважав недоведеними, оскільки право власності на спірну квартиру за відповідачем було зареєстровано 28 квітня 1999 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») подало апеляційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2016 року, в якій просило скасувати оскаржуване судове рішення і відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказувало, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права та обов'язки ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки спірна квартира є предметом іпотечного договору № 840/5-27/16/10/8-170 від 06 травня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_3 .
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2017 року апеляційна скарга ПАТ «Укрсоцбанк» задоволена частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при розгляді справи суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не перевірив наявність обтяжень щодо спірного нерухомого майна. Суд виходив з того, що спірна квартира, розташована по АДРЕСА_1 , є предметом іпотечного договору № 840/5-27/16/10/8-170 від 06 травня 2008 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 . За змістом вказаного договору спірна квартира належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності, в той час як вказані обставини оспорює позивач у цій справі, що впливає на права та обов'язки ПАТ «Укрсоцбанк». Оскільки повноваження апеляційного суду, визначені статтею 307 ЦПК України, не дають права залучати до участі у справі співвідповідачів та третіх осіб, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову, що не є перешкодою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ майна із визначенням належного кола осіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 643/6016/16-ц із Московського районного суду м. Харкова.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував положення ЦК України, які регулюють питання права власності, не звернув увагу на те, щопідставою виникнення права власності сторін на спірну квартиру є рішення про приватизацію. Відповідно до вимог статтей 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України право власності позивача на частину спірної квартири, площею 13,2 кв. м, виникло у 1999 році. Разом з тим, іпотечний договір, предметом якого є спірна квартира, укладено між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 06 травня 2008 року, тобто після виникнення права позивача на спірне майно. Згоди на укладення іпотечного договору позивач не надавала.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, 18 серпня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб (а.с. 23).
У період шлюбу на підставі свідоцтва про право власності на житло №5-99-177911 від 23 квітня 1999 року за ОСОБА_3 зареєстровано двокімнатну квартиру, загальною площею 44,2 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстроване у комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 28 квітня 1999 року, запис у реєстровій книзі № П-5-48873 (а.с. 22).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна квартира є предметом іпотечного договору № 840/5-27/16/10/8-170 від 06 травня 2008 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 06 травня 2008 року. За змістом іпотечного договору вказана квартира належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності (а.с. 82-84).
1. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що для вирішення спору між подружжям про майно необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
На думку колегії суддів,наявність обтяження, а отже і наявність інтересу кредитора щодо вирішення питання про поділ майна подружжя, не може бути підставою для відмови у задоволенні заявленого одним із подружжя позову про поділ майна подружжя. У той же час питання щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, може бути вирішено судом за поданням державного чи приватного виконавця на підставі статті 443 ЦПК України.
У постановах від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18), від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у подібних правовідносинах висловлював протилежні за змістом правові висновки.
У наведених постановах колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Аналіз викладених правових висновків у наведених прикладах свідчить про існування різного підходу до вирішення схожих справ, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.
У зв'язку з чим ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813св18) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 , про поділ майна подружжяпередано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Оскільки справа № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813св18) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 , про поділ майна подружжяпередана на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі.
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813св18) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 , про поділ майна подружжя.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович