Справа № 757/26343/18-ц Головуючий у суді І інстанції Писанець В.А.
Провадження № 22-ц/824/13615/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
6 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення пені,
У травні 2018 року ОСОБА_1 , від імені якої діявпредставник - адвокат Дугінов Д.А., звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке в подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про захист прав споживача та стягнення пені.
На обґрунтування позову зазначила, що 10 квітня 2013 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN25000734477954, за яким позивач передала банку грошові кошти в сумі 11 330 дол. США строком до 10 квітня 2014 року (365 днів) зі сплатою процентів за користування вкладом у розмірі 9,75 % річних. 10 вересня 2014 року вона звернулася до банку з вимогою про розірвання договору та повернення депозитного вкладу, проте її заява була залишена без задоволення. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року, яке набрало законної сили 8 вересня 2015 року, у справі № 758/13958/14-ц стягнуто з відповідача на її користь суму банківського вкладу та нараховані відсотки за депозитним договором № SAMDN25000734477954 у загальному розмірі 14 261,32 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 300 486,01 грн. Зазначала, що указане судове рішення відповідачем тривалий час безпідставно не виконувалось, лише 8 лютого 2018 року присуджені кошти були виплачені позивачу, а відтак, на її думку, останній повинен нести відповідальність, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 357,18 дол. США нарахованих відсотків за період з 19 вересня 2014 року по 7 лютого 2018 року та 3 883 901,32 грн штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 3 % річних за кожен день прострочення за період з 29 травня 2017 року по 29 травня 2018 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки, штрафні санкції у вигляді пені в сумі 148 937,95 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становило 3 893 709,77 грн.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, представник відповідача - адвокат Кобзар Ю.Б. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Як на підставу своїх вимог зазначила, що банк виконав рішення суду про стягнення вкладу та нарахованих відсотків 8 лютого 2018 року, тому пеню слід вираховувати з 29 травня 2017 року (як того просила позивач) саме до 7 лютого 2018 року, проте суд задовольнив позовні вимоги повністю.У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 759/13827/15-ц (провадження № 61-5543св18), правові висновки якого не застосував суд першої інстанції, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що 3 % підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором. Позивачем нарахована, а судом стягнута пеня за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, розмір якої є явно завищений, значно перевищує розмір завданих збитків та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, відтак суд мав вирішити питання про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. Крім того, судом не враховані пояснення представника відповідача щодо врахувань положень податкового законодавства при ухваленні рішення по суті спору, адже законом передбачено, що суми нарахованих банком відсотків на депозитні кошти та неустойка (пеня, штраф), стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткування доходу платника податку на загальних підставах за ставками, визначеними ПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Дугінов Д.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Як на підставу своїх заперечень зазначив, що нарахування пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення, повинно відбуватися не на нараховані або невиплачені відсотки, а на сам вклад. Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та постанові Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19). Вважає, що у разі задоволення позову за запропонованою відповідачем методологією буде зведена на нуль стимулююча функція пені для добросовісного виконання банком зобов'язань перед його клієнтами в подальшому, тому що неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною і ніхто не має права отримувати будь-які переваги зі своєї незаконної поведінки. У зв'язку з цим, просить залишити без змін застосований судом першої інстанції розрахунок пені, адже задоволення позову у тому обсязі, який розрахував відповідач нівелює інститут пені як такий, присудження пені у запропонованому обсязі за неповернення протягом майже чотирьох років вкладів це не компенсація, це знущання над клієнтом банку.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDN НОМЕР_1 , за яким позивач передала, а банк прийняв грошові кошти в сумі 11 330 дол. США строком до 10 квітня 2014 року (365 днів) зі сплатою процентів за користування вкладом у розмірі 9,75 % річних.
Навесні 2014 року, у зв'язку з припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим, рахунки позивача були заблоковані відповідачем.
10 вересня 2014 року позивач надіслала відповідачу заяву-вимогу про розірвання договору та повернення депозитного вкладу, яка отримана банком 15 вересня 2019 року, проте задоволена не була.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року у справі № 758/13958/14-ц стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за депозитним договором № SAMDN25000734477954 від 10 квітня 2013 року у розмірі 13 569,02 дол. США, а також нараховані відсотки за цим вкладом за період з 11 березня 2014 року по 18 вересня 2014 року у розмірі 692,30 дол. США, а всього стягнуто - 14 261,32 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 300 486,01 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року вказане судове рішення залишено без змін.
Постановою головного державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Черновою Л.В. відкрито виконавче провадження № 49905502 з виконання рішення суду у справі № 758/13958/14-ц.
Встановлено, що тривалий час відповідач відмовлявся виконувати рішення суду, яке набрало законної сили 8 вересня 2015 року, неодноразово звертаючись до судів із заявами про заборону органам ДВС здійснювати дії, спрямовані на стягнення присуджених коштів. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року було виконано банком лише 8 лютого 2018 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходячи з положень ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» дійшов висновку про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а саме сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення. Встановивши, що фактично зобов'язання з повернення банківського владу було виконано банком 8 лютого 2018 року, суд стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки та штрафні санкції у вигляді пені за період з 29 травня 2017 року по 29 травня 2018 року, нарахованої на сам вклад та невиплачені відсотки, в сумі 148 937,95 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становило 3 893 709,77 грн.
Однак із таким висновком повністю погодитися не можна.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 1 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16.
Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних ним коштів, оскільки відмова банку своєчасно видати вкладнику належні йому кошти, а в подальшому - виконати рішення суду, свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних ним коштів за кожен день прострочення до дня фактичної видачі.
У зв'язку з цим, посилання апеляційної скарги на те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених вище норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага.
Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.
До аналогічних висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), а також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19).
Тому посилання представника АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц (провадження № 61-5543св18) є безпідставним.
Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 402-403 ЦПК України, статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів (стаття 264 ЦПК України).
При цьому,відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у частині першій статті 13 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, представник позивача просив стягнути з відповідача 3 883 901,32 грн в якості штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 3 % річних за кожен день прострочення саме за період з 29 травня 2017 року по 29 травня 2018 року
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року у справі № 758/13958/14-ц було виконано відповідачем 8 лютого 2018 року, що не заперечувалося жодною із сторін.
Вирішуючи питання щодо розміру грошового стягнення за даним позовом, суд першої інстанції не вказане уваги не звернув, встановивши, що банк прострочив виконання зобов'язання з видачі ОСОБА_1 належних їй за договором банківського вкладу та ухваленого рішення суду коштів у загальному розмірі 14 261,32 дол. США, що за курсом НБУ було еквівалентно 300 486,01 грн, не вірно обчислив розмір пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки розрахунок пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в межах позовних вимог мав обчислюватися починаючи з 29 травня 2017 року по 7 лютого 2018 року включно (255 днів).
Виходячи з наведеного, у даному випадку розмір пені повинен становити 2 298 717,98 грн (300 486,01 х 3 % х 255 днів = 2 298 717,98 грн).
Колегією суддів визначено суму пені у національній валюті України - гривні, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу основного зобов'язання, а її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц).
Разом з тим, згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру неустойки за рішенням суду можливе за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 61-1120цс15 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс19).
Колегія суддів також враховує, що питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків, а істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Враховуючи період прострочення виконання зобов'язання, у тому числі тривалість часу виконання судового рішення про стягнення банківського вкладу, факт укладення договору в АР Крим та припинення там діяльності відповідача не з його вини, а також звертаючи увагу на ту обставину, що обрахований розмір пені в 2 298 717,98 грн значно перевищує заподіяні позивачу збитки та розмір самого депозитного зобов'язання, визначеного на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, та беручи до уваги, що пеня підлягає стягненню у гривнях, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути позивач з відповідача, до суми 34 000,00 грн.
Ступінь такого зменшення пені (неустойки) колегія суддів вважає пропорційним, розумним та справедливим, який при цьому не порушуватиме права позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення виконання зобов'язань по своєчасному поверненню банківського вкладу.
Частиною першою статті 175 ЦПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно із положеннями статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог позовної заяви та доданого до неї розрахунку штрафних санкцій, адвокат Дугінов Д.А., який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , просив суд стягнути з відповідача 357,18 дол. США нарахованих відсотків за період з 19 вересня 2014 року по 7 лютого 2018 року, втім ні позовна заява, ні оскаржуване рішення суду, ні інші процесуальні документи у справі не містять обґрунтування цих вимог, які були задоволені судом першої інстанції без жодного мотивування.
Колегія суддів, виходячи з пояснень представників учасників справи та наявних у матеріалах справи доказах встановила, що у позові порушувалося питання саме про відшкодування відсотків (1 %) за договором банківського вкладу, після його розірвання з ініціативи позивача на підставі пункту 9 договору з 18 вересня 2014 року.
Так, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов 'язань за цим договором після закінчення терміну його дії.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 2 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16 та не знайшла підстав для відступу від них.
Оскільки позивачем не доведено, що між ним та відповідачем у договорі банківського вкладу погоджувався розмір відсоткової ставки після розірвання договору, то ці вимоги задоволенні судом першої інстанції безпідставно. Як установлено в рішенні суду від 3 червня 2015 року, яке набрало законної сили у справі у справі № 758/13958/14-ц, положеннями договору не передбачено нарахування на суму вкладу відсоткової ставки 1 %.
За нормою пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції у повному обсязі не визначився із заявленими позовними вимогами та характером спірних правовідносин, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Зважаючи на те, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення позову та апеляційної скарги, судовий збір за подання якої уже було сплачено відповідачем, то відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України слід повністю перерозподілити судові витрати у справі, а саме сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 11 453,00 грн (13 215,00 грн - 704,80 грн - 1 057,20 грн = 11 453,00 грн) пропорційно до задоволених вимог компенсувати останньому за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 34 000,00 грн (тридцять чотири тисячі гривень), нарахованої за період 29 травня 2017 року по 7 лютого 2018 року включно.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовити.
Компенсувати акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 11 453,00 грн (одинадцять тисяч чотириста п'ятдесят три гривні) сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, крім випадків, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній