5 листопада 2019 року місто Київ
справа № 759/10901/18
апеляційне провадження № 22-ц/824/9485/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Головачова Я.В.,
суддів: Соколової В.В., Шахової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва", подану представником Нестеренком Олександром Сергійовичем, на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Величко Т.В. від 6 березня 2019 року у справі за позовом комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,
У липні 2018 року КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1 . У зв'язку з неналежним виконанням обов'язку щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги, за період з січня 2011 року по травень 2018 року, у відповідачів утворилась заборгованість в сумі 62 492 грн. 81 коп.
Посилаючись на викладене, КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" просило суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з 1 січня 2011 року по 28 лютого 2015 року в сумі 6 064 грн. 11 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 285 грн. 81 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 696 грн. 33 коп.; КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" просило стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з 1 березня 2015 року по 31 травня 2018 року в сумі 46 994 грн. 64 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 115 грн. 62 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 1 336 грн. 30 коп.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 6 березня 2019 року у задоволені позову КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" та КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" - Нестеренко О.С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що позивачами були надані належним чином оформлені розрахунки заборгованості відповідачів за надані житлово-комунальні послуги, а висновок суду про їх невідповідність є помилковим. Крім того, відповідачі не подавали жодних заперечень щодо наявності боргу.
Учасники справи відзиви на апеляційну скаргу до суду не подали.
Представник КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" - Бєлкін К.О. в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .
КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" до лютого 2015 року забезпечував надання будинку АДРЕСА_2 всього комплексу житлово-комунальних послуг (окрім послуг з електропостачання), включаючи послуги з утримання будинку і прибудинкової території, централізованого опалення, водовідведення та постачання холодної і гарячої води, а з березня 2015 року такі послуги надає КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва".
Відповідачі плату за надані житлово-комунальні послуги з січня 2011 року вносили не регулярно, у зв'язку із чим станом на 31 травня 2018 року утворилась заборгованість перед: КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" - в сумі 6 064 грн. 11 коп. за надані житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати в розмірі 2 285 грн. 81 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 696 грн. 33 коп.; КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" - в сумі 46 994 грн. 64 коп. за надані житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати в розмірі 5 115 грн. 62 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 1 336 грн. 30 коп.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та обґрунтованих доказів щодо розміру заборгованості відповідачів, а також первинних бухгалтерських документів за спірний період, що в сукупності свідчить про недоведеність позовних вимог.
Такий висновок суду є правильний.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями,
споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина 2 статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" регулювання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі стандартів, нормативів, норм і правил, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.
Відповідно до статей 7, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо-та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статутами КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" та КП "Дирекція з утримання та обслуговування
житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" визначено, що, зокрема, предметом діяльності комунальних підприємств є надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків, експлуатація та обслуговування житлового фонду, внутрішньобудинкових інженерних мереж, систем та обладнання об'єктів соціально-побутового призначення тощо.
Отже, позивачі у справі, у період часу за який порушується питання про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, були належними балансоутримувачами, а тому вони мають права, передбачені частиною 1 статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Статтями 20, 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Відповідно до статті 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (далі - Правила).
Згідно з пунктом 7 зазначених Правил власник квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок по оплаті житлово-комунальних послуг, утримання будинку і прибудинкової території в будинках (квартирах) приватного житлового фонду покладено на власника і статтею 162 ЖК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Звертаючись до суду з указаним позовом, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" та КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва", на підтвердження наявності заборгованості у відповідачів за надані житлово-комунальні послуги, надано лише рахунок-попередження (без номеру та дати), а також розрахунок заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що розрахунок заборгованості та рахунок-попередження не відповідають вимогам, встановленим для первинних бухгалтерських документів (які підтверджують розмір заборгованості), суд дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності позивачем своїх вимог та відмови в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявні в матеріалах справи розрахунок заборгованості та рахунок-попередження можуть слугувати документами, які підтверджують розмір заборгованості є необґрунтованими, оскільки такі документи не містять належних відомостей і даних про дату, місце і час їх складання як первинних документів, про посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення розрахунків та правильність їх оформлення.
Інші аргументи апеляційної скарги фактично стосуються незгоди заявників з мотивами оскаржуваного судового рішення виключно з формальних міркувань, та додаткового правового аналізу не потребують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва", подану представником Нестеренком Олександром Сергійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 6 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текс постанови складений 6 листопада 2019 року.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: В.В. Соколова
О.В. Шахова