Справа № 761/49329/18
Провадження № 1-кп/761/1493/2019
24 липня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника ОСОБА_11 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 120 181 001 000 108 95 від 11.10.2018 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Відповідно до рішення суду від 30.05.2019 строк застосованого до обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 запобіжного заходу продовжений до 29.07.2019, водночас, завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявилось можливим через його складність.
У зв'язку з цим судом відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України поставлено на обговорення сторін судового провадження питання доцільності продовження застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор зазначила, що існує значна ймовірність вчинення обвинуваченими дій, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення покарання, що їм загрожує у разі визнання їх винними в інкримінованих діях, тому просила продовжити строк застосованого до обвинувачених запобіжного заходу.
Також, на думку сторони обвинувачення, обвинувачені можуть здійснити незаконний вплив на потерпілих та свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_4 вважали зазначені прокурором ризики необґрунтованими, наполягали, що наміру переховуватись від суду не мають, що свідчить, на їх думку, про те, що у подальшому застосуванні вказаного заходу відпала потребиа.
Захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_5 підтримали думку своїх підзахисних, тому просили у продовженні строку дії застосованого до них запобіжного заходу відмовити та застосувати до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та їх захисники також підтримали думку перелічених вище учасників, просили відмовити у продовженні строку тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_4 під вартою.
Суд, заслухавши сторони кримінального провадження, дослідивши матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
Частиною 3 статті 331 КПК на суд покладений обов'язок повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого двомісячного строку дії цього запобіжного заходу.
За наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою має право скасувати, змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Під час вирішення наведеного вище питання на стадії досудового розслідування відповідно до ст. 194 КПК має бути встановлено, чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Однак, враховуючи, що відповідно до Глави 28 КПК судовий розгляд кримінального провадження здійснюється з метою встановлення, чи доведена поза розумним сумнівом вина особи у зазначених прокурором в обвинувальному акті злочинних діях, оцінка обґрунтованості підозри на цій стадії провадження виключається.
З наведеного витікає, що, вирішуючи доцільність подальшого утримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати а судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинувачених, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій цих осіб.
Ризиками не процесуальної поведінки обвинувачених зазначена можливість переховування останніх від суду, здійснення незаконного випливу на потерпілу та свідків, а також знищити чи спотворити речі та документи, що мають доказове значення у кримінальному провадженні.
Суд приймає до уваги, що з моменту ратифікації Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини(далі ЄСПЛ), та у силу ст. 9 КПК суд під час розгляду кримінального провадження зобов'язаний керуватися рішеннями ЄСПЛ.
Так, відповідно до практики Європейського Суду суд, вирішуючи питання розумності продовження строку подальшого утримання обвинувачених в умовах несвободи, повинен враховувати особливості конкретної справи, у якій необхідне тривале утримання особи під вартою, оскільки у деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дає змогу гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості, характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.
Так, «особливими випадками» відповідно до позицій ЄСПЛ є справи, у яких існують конкретні вказівки на справжні інтереси суспільства, які попри презумпцію невинуватості переважують правила поваги до особистої свободи та виправдовують тримання особи під вартою.
Для цього суд має вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи.
Отже, вирішуючи питання щодо реальності зазначених стороною обвинувачення ризиків непроцесуальної поведінки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , суд має керуватись наявністю підстав, які свідчать про необхідність подальшого ізолювання цих осіб від суспільства з метою забезпечення інтересів невизначеного кола громадян.
Першою такою підставою ЄСПЛ визначив ймовірність не з'явлення обвинуваченого до суду, тобто прийняття останнім заходів, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих дій.
Оцінюючи реальність існування ризику переховування обвинувачених від суду, крім суворості покарання, суд враховує також складність справи і судового розгляду, оскільки інкриміновані обвинуваченим дії кваліфіковані, як особливо тяжкий злочин, що спричинив смерть людини.
Отже, з огляду на викладене, суд враховує характер обвинувачених, їх моральні принципи та відсутність інших чинників, що зможуть утримати ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від позапроцесуальної поведінки.
З огляду на суспільну небезпечність та характер наслідків інкримінованих обвинуваченим дій, суд вважає не безпідставним висновок щодо критичної оцінки певних якостей обвинувачених та наявність високої ймовірності вчинення останніми позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду.
На користь існування вказаного ризику слід віднести відсутність у обвинувачених достатніх вагомих стримуючих чинників, які б мінімізували ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання.
На теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду, не наведені.
Крім того, суд відповідно до ст. 178 КПК враховує суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі доведення їх винуватості у вчиненні інкримінованого злочину.
Також, враховуючи, що на теперішній час не допитані свідки, потерпілі, не досліджений значний масив доказів, суд не виключає, що обвинувачені можуть прийняти заходи щодо перешкоджання кримінальному провадженню шляхом незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження, а також знищення чи спотворення доказів.
Суд вважає, що не виключено вчинення обвинуваченими іншого злочину.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов переконання про доведеність чинників, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК.
Зазначене доводить, що встановлені вище обставини є достатніми для продовження щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_6 строку дії застосованого до них запобіжного заходу та відмови у задоволенні клопотання обвинувачених та їх захисників щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який.
При цьому відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК України суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , вчинений із застосування насильства.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 182, 194, 331 КПК України, суд
У задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт відмовити.
Продовжити строк дії застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 21 вересня 2019 року включно.
Продовжити строк дії застосованого до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 21 вересня 2019 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду упродовж семи днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1