Справа № 761/30369/19
Провадження № 2-з/761/709/2019
про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову
05 листопада 2019 року суддя Шевченківський районний суд міста Києва Осаулов А.А., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
В серпні 2019 року в провадження судді Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А. надійшла вказана цивільна справа, у якій ухвалою від 09.08.2019 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
04.11.2019 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, де останній просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом встановлення режиму окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Заяву про забезпечення позову вмотивовано тим, що підставою для подання заяви до суду про розірвання шлюбу є ті обставини, що окрім відсутності спільних інтересів та взаєморозуміння, різних поглядів на життєві цінності та засоби їх досягнення, громадянка ОСОБА_2 вирізняється аморальною поведінкою яка несумісна та неприйнятна як у сімейних відносинах так і у вихованні малолітніх дітей. Вибраний спосіб захисту забезпечує захист прав позивача, враховуючи мотиви подання до суду позовної заяви про розлучення.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.
Так, частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
У відповідності з ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно із ч.3 цієї статті забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За змістом позовної заяви вбачається, що предметом позовних вимог є розірвання шлюбу.
Між тим, за змістом заяви про забезпечення позову вбачається про необхідність забезпечення позову шляхом встановлення окремого режиму проживання для подружжя.
Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
В той же час, сам позивач зазначає та підтверджує відповідними актами від 06.09.2019 року та від 18.09.2019 року, що відповідачка разом з дітьми проживає у АДРЕСА_2 .
Відтак, відсутні підстави для встановлення окремого режиму проживання подружжя, оскільки на даний час подружжя проживає окремо один від одного .
Також, позивачем по цій справі не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим позивачем способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду саме у вказаній позовній заяві про розірвання шлюбу.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, , суд -
Відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський раонний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: А.А.Осаулов