Провадження № 2/760/6945/19
В справі № 760/23592/19
04 листопада 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Шереметьєвої Л.А., за участю секретаря - Гак Г.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, суд
Позивач звернувся до суду з позовом і просить поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» та визнати незаконним наказ № 275-к «Про виконання обов'язків директора РС СПК «Київський крематорій».
Посилається в позові на те, що в межах розгляду цивільної справи за його позовом до РС СКП «Київський крематорій» про визнання наказу про звільнення № 288-к незаконним та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, він дізнався про наявність заяви на звільнення директора підприємства ОСОБА_2 з посади за власним бажанням, та подання Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської ради на звільнення директора ОСОБА_2 з 06 листопада 2015 року з відкликанням подання на продовження контракту з ОСОБА_2 та призначення виконуючим обов'язки директора ОСОБА_3 .
Крім того, 19 липня 2019 року йому стало відомо про наявність наказу № 275-к від 06 листопада 2015 року «Про виконання обов'язків директора РС СКП «Київський крематорій» і 23 липня 2019 року - про обставини, за яких він був виданий.
Вважає, що видання наказу відбулось незаконно та стало причиною порушення його цивільного права, а саме його звільнення з посади головного інженера виконуючим обов'язки директора РС СКП «Київський крематорій» ОСОБА_3 , який в подальшому, а саме 01 грудня 2015 року видав наказ № 288-к про його звільнення.
06 листопада 2015 року ОСОБА_2 був директором РС СКП «Київський крематорій», мав повноваження та виконував свої обов'язки відповідно до укладеного контракту згідно ст. 241-1 КЗпП.
Разом з тим, ОСОБА_3 був першим заступником директора, мав повноваження та виконував обов'язки згідно посадової інструкції, згідно якої повноваження підписувати накази в нього були відсутні.
Враховуючи зміст посадової інструкції першого заступника директора, а також зміст Статуту РС СКП «Київський крематорій», розміщений у відкритому доступі - на офіційному інтернет-порталі «Київаудит» КМДА, перший заступник директора ОСОБА_3 не мав законних прав та повноважень видати та підписувати наказ.
Додатково це також підтверджується роз'ясненнями ДЖКІ від 21 травня 2015 року за № 058/8/2-6391, в якому зазначено, що діяти без доручення та підписувати документи від імені підприємства має право лише директор.
Стаття 38 КЗпП, зазначена як підстава для звільнення ОСОБА_2 у Розпорядженні № 810 від 06 листопада 2015 року, застосовується лише для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк з ініціативи працівника.
В той же час, при розірванні контракту, укладеного з ОСОБА_2 до 16 грудня 2015 року, та згідно подання ДЖКІ КМДА про його продовження, мала б бути застосована ст. 39 КЗпП - розірвання строкового договору з ініціативи працівника.
Таким чином, директор ОСОБА_2 був звільнений неправомірно і, як наслідок, призначення в.о. директора також було неправомірним.
Виходячи з цього, неправомірним є і видання наказу № 275-к, який є причинно-наслідковим зв'язком незаконного видання наказу № 288-к про його звільнення з роботи.
Крім того, відповідно до п.п. 4.4 розділу 4 Контракту з директором РС СКП «Київський крематорій» директор може за своєю ініціативою розірвати Контракт до закінчення строку його дії у разі хвороби чи інвалідності, які перешкоджають виконанню обов'язків за Контрактом, та/або інших поважних причин.
Згідно наданої інформації від КМДА, директор ОСОБА_2 у своїй заяві просив звільнити його у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, що не відповідає дійсності, оскільки ним не було надано жодного доказу на підтвердження погіршення стану його здоров'я або інших поважних причин.
Крім того, згідно наданої КМДА інформації, директор ОСОБА_2 у своїй заяві просив звільнити його з посади директора неіснуючого підприємства - РС «Київський крематорій», а не з посади, на якій він перебував - директора Ритуальної служби СКП «Київський крематорій».
Подання ДЖКІ за № 058/11-15387 «Щодо звільнення ОСОБА_2 з посади директора ритуальної служби СКП «Київський крематорій», що було надано на його запит, надійшло до КМДА 09 листопада 2015 року за № 35089.
Отже, Розпорядження № 810, яке було видане на підставі Подання з вихідною датою 09 листопада 2015 року, не могло бути виготовлене 06 листопада 2015 року, тобто за три дні до надходження Подання, а тому зазначене розпорядження № 810 є нікчемним, а наказ № 275-к, який був виданий на його підставі - недійсним.
Крім того, зазначив, що ОСОБА_3 не міг бути призначений на посаду в.о. директора, оскільки не підпадав під кваліфікаційні вимоги на дану посаду, а саме - не мав вищої освіти, а наданий ним диплом НТУ (КАДІ) був підроблений.
Вважає, що його права були істотно порушені, оскільки 01 грудня 2015 року особа, яка незаконно видала наказ про призначення себе виконуючим обов'язки директора - ОСОБА_3 , в подальшому звільнив його з займаної ним посади головного інженера.
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
Ухвалою від 18 вересня 2019 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ст. 178 ЦПК України, відповідачу був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.
Згідно з відомостями, які містяться в рекомендованому повідомленні про вручення поштових відправлень, відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження 07 жовтня 2019 року.
Станом на день ухвалення рішення, відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву суду не надав.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з РС СКП «Київський крематорій», займаючи посаду головного інженера.
Наказом № 288-к від 01 грудня 2015 року позивач був звільнений з займаної посади відповідно до п.3 ст.40 КпП України у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Наказ про звільнення був підписаний в.о. директора ОСОБА_3 .
Встановлено також, що на підставі Контракту, укладеного 26 січня 2015 року між ОСОБА_2 та Виконавчим органом Київської міської ради / Київська міська державна адміністрація /, ОСОБА_2 був призначений на посаду директора підприємства.
02 листопада 2015 року на ім'я голови Київської міської ради ОСОБА_5 директором підприємства ОСОБА_2 була подана заява про звільнення з займаної посади за власним бажанням у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Згідно подання Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 листопада 2015 року № 058/11-15387 було запропоновано звільнити ОСОБА_2 з посади директора РС СКП «Київський крематорій», виконання обов'язків директора покладено на першого заступника директора підприємства ОСОБА_3 до вирішення питання щодо призначення директора в установленому законодавством порядку, а також відкликано подання про продовження контракту з директором підприємства ОСОБА_2 .
Розпорядженням Київського міського голови Кличка В.В. №810 від 06 листопада 2015 року на підставі подання Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 листопада 2015 року № 058/11-15387 ОСОБА_2 був звільнений з посади директора 06 листопада 2015 року за ст.38 КЗпП України.
Цим же Розпорядженням виконання обов'язків директора було покладено на першого заступника директора ОСОБА_3
Наказом Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» № 275-к від 06листопада 2015 року відповідно до вказаного Розпорядження ОСОБА_3 тимчасово приступив до виконання обов'язків директора до вирішення питання про призначення директора підприємства.
/ а.с. 6 - 7; 10 - 19 /
Згідно зі ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
Відповідно до п. п.4.1, 5.1, 5.2 Статуту РС СКП «Київський крематорій» майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на паві господарського відання.
Управління підприємством здійснюється відповідно до Статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання майна і участі в управління підприємством трудового колективу.
Підприємство очолює директор, якого призначає на посаду Київський міський голова на умовах контракту за поданням директора відповідного Департаменту виконавчого органу Київської міської ради /Київської міської державної адміністрації/ та погодженням із заступником голови Київської міської державної адміністрації.
Таким чином, суд вважає, що Київський міський голова, звільняючи керівника підприємства та покладаючи виконання обов'язків керівника на іншу особу, в даному випадку першого заступника директора ОСОБА_3 , діяв у межах наданих йому повноважень і таке рішення відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
З цього випливає, що виконуючий обов'язки директора наділений повноваженнями самого директора і обмеження компетенції в.о. директора може проводитися лише шляхом обмеження повноважень самого директора.
За таких обставин суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача про визнання наказу РС СКП »Київський крематорій» № 275-к від 06 листопада 2015 року незаконним.
Відповідно до п.п. 5.4.1 , 5.4.6 Статуту підприємства директор підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його в усіх установах та організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства.
Директор підприємства призначає на посади та звільняє з посад працівників підприємства.
Відповідно до ч.1 ст.57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рiшення про його утворення або засновницький договiр, а у випадках, передбачених законом, - статут (положення) суб'єкта господарювання.
Статут суб'єкта господарювання має мiстити вiдомостi про його найменування, мету i предмет дiяльностi, розмiр i порядок утворення статутного капiталу та iнших фондiв, порядок розподiлу прибуткiв i збиткiв, про органи управлiння й контролю, їхню компетенцiю, про умови реорганiзацiї та лiквiдацiї суб'єкта господарювання, а також iншi вiдомостi, пов'язанi з особливостями органiзацiйної форми суб'єкта господарювання, передбаченi законодавством.
З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що наказ про звільнення позивача з роботи підписаний в.о. директора ОСОБА_3 в межах наданих йому Статутом повноважень.
Що стосується приведеного позивачем аналізу незаконності наказу № 275-к, суд виходить з наступного.
Як зазначено вище, даний наказ був виданий на виконання Розпорядження Київського міського голови Кличка В.В. №810 від 06 листопада 2015 року.
Відповідно до п.4.4. Контракту, укладеного з директором підприємства ОСОБА_2 , директор може за своєю ініціативою розірвати контракт до закінчення строку його дії: за власним бажанням, у разі його хвороби чи інвалідності, які перешкоджають виконанню обов'язків за Контрактом, та/або з інших причин.
Таким чином, директор підприємства скористався належним йому правом розірвати укладений трудовий контракт.
Звертаючись до суду, позивач не заперечує, що наказ про звільнення з роботи ОСОБА_2 є чинним, контракт розірваний за взаємною згодою сторін, ніким не оспорювався.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Пунктом 1 статті 2 Конвенції Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю», підписаної 28 червня 1930 року в Женеві, передбачено, що термін «примусова чи обов'язкова праця» означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.
Відповідно до ч.1 ст.2 КЗпП України громадяни України мають право на вільний вибір професії, роду занять і роботи.
Працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Таким чином, право розірвати трудовий договір є невід'ємним правом працівника, яким скористався директор підприємства ОСОБА_2 .
Як зазначено в ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.
Трудовий контракт, як особлива форма трудового договору, є домовленістю працівника та роботодавця щодо умов трудового договору, в тому числі в частині умов та підстав його розірвання.
Таким чином, розірвавши контракт, його сторони виконали домовленості, викладені в цьому.
Суд вважає, що позивач, як не сторона даної угоди, не наділений правом аналізувати домовленості сторін трудового контракту, в тому числі право та підстави на його розірвання директором підприємства, як працівником.
Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 3-зп від 25 грудня 1997 року / у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України / права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Стаття 2 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ч.ч.1.2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тобто, законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.
З точки зору цивільного законодавства до прав, що підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, належні суб'єктам цивільного права, що входять до змісту їх правоздатності.
Таким чином, цивільне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, що в зв'язку з неправомірними діями або бездіяльністю порушуються права особи, яка звернулася до суду за захистом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в справі № 6-951цс16 від 24 травня 2017 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, з урахуванням норм ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Звертаючись до суду та оспорюючи законність наказу № 275-к від 06 листопада 2015 року, позивач, у той же час, не обґрунтував, яким чином вказаний наказ про покладення обов'язків директора ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» на ОСОБА_3 порушує саме його права.
Посилаючись на причинно-наслідковий зв'язок між оспорюваним наказом № 275-к від 06 листопада 2015 року та наказом № 288-к від 01 грудня 2015 року, не довів незаконності свого звільнення з роботи
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав вважати порушеними права позивача при його звільненні з роботи покладанням виконання обов'язків директора підприємства на ОСОБА_3 та наявності, в зв'язку з цим, підстав для його поновлення на роботі.
Керуючись ст.ст.9, 43, 55, 124 Конституції України, ст.ст.15, 16, 92 ЦК України, ст.ст. 2, 21, 24, 38, 39 КЗпП України, ст.ст. 57, 65 ГК України, ст.ст.2, 4, 5, 10, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шереметьєва