ун. № 759/8385/17
пр. № 2/759/471/19
07 листопада 2019 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі:головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Бандури Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
у червні 2017 р. представник позивача звернулася з позовними вимогами про витребування у відповідача квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,7 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва. Під час реєстрації права власності на дану квартиру, з'ясувалось, що спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу двічі продавалась, а саме, 03.02.2016 та 10.02.2016. Право власності за останнім правочином набула відповідач. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2016 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.02.2016. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.04.2017 дана частина рішення залишена без змін. У визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 10.02.2016, що була укладена відповідачем, скасовано та відмовлено, з огляду на те, що відповідач є добросовісним набувачем майна. Позивач зазначає,, що є законним власником квартири, проте не має можливості здійснювати своє право власності щодо володіння, користування та розпорядження, оскільки майно перебуває у відповідача.
Ухвалою суду від 06.06.2017 відкрито провадження по справі (а.с. 47).
Ухвалою суду від 12.10.2017 провадження по справі зупинено (а.с. 60).
Ухвалою суду від 07.09.2018 провадження по справі поновлено (а.с. 65).
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явився, повідомлені належним чином, заяви про слухання справи без їх участі не надіслано, натомість надіслано заяву про уточнення позовних вимог із порушенням норм ЦПК України, а тому суд її не прийняв до уваги і вважає за можливим розглядати позовні вимоги у первинному стані.
Ч. 1 ст. 223 неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідач у судове засдіання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.
Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України в порядку заочного розгляду справи.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.10.2015 визнано ОСОБА_1 спадкоємцем п'ятої черги за померлим 30.05.2013 ОСОБА_4 та визнано право приватної власності на Ѕ частину кв. АДРЕСА_1 в порядку спадкування за померлим ОСОБА_4 (а.с. 8-11).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2016 встановлено факт прийняття ОСОБА_4 спадщини смерті ОСОБА_5 , а саме, Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири №6 по вказаній адресі (а.с. 12-13).
На підставі заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2016 встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через 10 років, а саме, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 уповноважила у 2015 р. ОСОБА_7 представляти її інтереси. 03.02.2016 ОСОБА_5 в особі свого представника продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8 , який на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.02.2016 продав квартиру ОСОБА_2 . Рішенням суду визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.02.2016 та від 10.02.2016 (а.с.14-17).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.04.2017 заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2016 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 10.02.2016 та в частині стягнення з ОСОБА_2 судових витрат скасовано. Ухвалено нове рішення у цій частині, яким відмовлено у задоволені позову до ОСОБА_2 . Рішенням суду встановлено, що остання, як сторона спірного правочину, є кінцевим та добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки вона не знала та не могла знати про існування порушень при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 03.02.2016 (а.с. 18-22).
На підставі апеляційної скарги ОСОБА_2 , 21.06.2017 Апеляційним судом м. Києва скасовано заочне рішення Святошинського районного м. Києва від 02.06.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Рішенням суду від 21.06.2017 встановлено, що позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача, що призвело до порушення прав та обов'язків ОСОБА_2 , яка є власником майна (а.с. 56-57).
24.01.2019 позивач на підставі заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва, пред'явленого до ОСОБА_2 , визнано за позивачем право власності на Ѕ частку спірної квартири в порядку спадкування за ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 73-74).
Статтею 41 Конституції України і ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Стаття 388 ЦК України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача. Згідно з положеннями цієї статті власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, та коли такий набувач набув це майно за відплатним договором.
У постановах від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15 та від 02.03.2016 року у справі № 6-3090цс15 Верховний Суд України, вирішуючи питання правомірності витребування майна у добросовісного набувача залежно від обставин, передбачених положеннями ст. 388 ЦК України, висловив такий правовий висновок.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
Зазначений правовий висновок підтримав у своїй постанові від 05.12.2018 й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 752/2124/16-ц (провадження № 61-20676св18).
Звертаючись до суду з указаним позовом з підстави, передбаченої пунктом третім ч. 1 ст. 388 ЦК України, представник позивача просила витребувати від ОСОБА_2 спірну квартиру як таку, що вибула з володіння позивача поза його волею і була придбана відповідачем відповідно до укладеного на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2016 з ОСОБА_8 , який не мав права на відчуження майна, що встановлено рішенням суду.
У силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено відсутність у діях позивача як власника квартири, волі на її передачу іншій особі, що, в свою чергу, вказує на можливість витребування вказаного майна від добросовісного набувача.
Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що позов підлягає задоволенню, оскільки спірна квартира вибула з володіння її власника без належної правової підстави.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 328, 330, 388 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.
Витребувати із володіння ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,7 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 07.11.2019.