Справа № 755/12703/19
"06" листопада 2019 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, -
Представника позивача ОСОБА_1 - адвокат Баховський М.М. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, в якій просить суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року. З 26 грудня 2008 року в даній квартирі зареєстровано місце проживання брата позивача - ОСОБА_2 В 2014 році відповідач виїхав до АР Крим, відповідно за місцем реєстрації не проживає, але з реєстрації місця проживання не знявся та зберігає в квартирі свої особисті речі. Вказані обставини створюють перешкоди в користуванні квартирою власнику, який без виселення відповідача та без його згоди не має можливості здійснити відчуження квартири, зареєструвати місце проживання в квартирі інших осіб, за утримання житла нараховуються додаткові комунальні послуги. Відповідач ухиляється від вирішення спору в позасудовому порядку, не бажає приїхати до Києва для зняття з реєстрації. В позові зазначено, що саме примусове виселення відповідача відповідає інтересам позивача і тимчасова відсутність відповідача за місцем зареєстрованого проживання не є перешкодою у здійсненні примусового виселення.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
25 жовтня 2019 року позивачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується відстеженням поштового відправлення.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано не було, конверт з надісланими документами повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
16 вересня 2019 року до суду надійшла заява від адресанта ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) , в якій зазначено про визнання позову про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення.
24 вересня 2019 року до суду надійшла заява аналогічного змісту від адресанта ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень подано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ст. 150 Житлового кодексу УРСР власники квартири користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право на розпорядження квартирою, що знаходиться в приватній власності.
При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2002 року (а.с.8-9, 10, 11).
За відомостями електронного реєстру територіальної громади м.Києва «ГІОЦ/КМДА», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.21).
Згідно долученої до позовної заяви копії паспорту ОСОБА_2 , останній зареєстрований за вищевказаною адресою з 26 грудня
2008 року (а.с.14-16).
Як убачається зі змісту позовної заяви, звертаючись з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення, позивач стверджує, що ОСОБА_2 є її братом та в 2014 році виїхав до Автономної республіки Крим, за місцем реєстрації не проживає, проте зберігає там свої особисті речі.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Проте позивачем не подано до суду жодного доказу в розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України на підтвердження викладених в позовній заяві тверджень про те, що відповідач в квартирі за місцем реєстрації не проживає, проте зберігає там свої особисті речі, як і доказів того, що відповідачем чиняться перешкоди позивачеві в користуванні належною їй на праві власності квартирою, а його реєстрація в квартирі перешкоджає позивачеві здійснити її відчуження чи зареєструвати в квартирі інших осіб (про що також зазначено в позовній заяві).
Суд критично оцінює надіслані на адресу суду від імені ОСОБА_2 листи, в яких відповідач нібито визнає позов, оскільки підпис особи ОСОБА_2 не посвідчений у передбаченому законом порядку (нотаріально, за місцем роботи, за місцем проживання), до вказаних заяв не долучено копії паспорту відповідача, крім того ці заяви надіслані з міст Києва та Москви, при цьому в позові стверджується, що відповідач проживає
в АР Крим.
Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.
Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.
Завдяки негаторному позову захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов'язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.
Частиною 1 ст 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») від 03.06.1999 р. у справі №1-8/99 №5-рп/99, зазначено, що щодо поняття «член сім'ї» Конституційний Суд України виходить з об'єктивної відмінності його змісту від галузі законодавства, підкреслюючи при цьому, що навіть міжнародно-правовими актами не встановлено єдиних критеріїв чи поосібного переліку членів сім'ї.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним господарством, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно частин 2 та 3 ст. 64 ЖК УРСР, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
На підставі ст. 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника житлового будинку може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Помилковим є посилання в позовній заяві про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення на положення ст. 391 ЦК України за відсутності підстав для виселення,передбачених ст. 116 ч. 1 ЖК УРСР.
Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.
Проте, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення, в позовній заяві стверджується про те, що останній в квартирі не проживає, знаходження в квартирі речей відповідача не підтверджено жодним доказом, як і те, що такі речі перешкоджають позивачеві в користуванні чи розпорядженні квартирою.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 317, 319, 321, 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 64, 116, 157 Житлового кодексу УРСР, ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: