Номер провадження 2/754/3283/19
Справа №754/16022/18
Іменем України
22 жовтня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді : Галась І.А.
при секретарі - Стеці Б.В.
за участі: представника відповідача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_4
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації,
Позивач ОСОБА_3 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації.
Вимоги позову обґрунтовано наступним.
15 листопада 2015 року вона (позивач) отримала судову повістку до Деснянського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого приміщення» (цивільна справа №754/15431/15-ц).
Ознайомившись зі змістом пазову, вона (позивач) була здивована, що позивачі готуючи позов свідомо намагалися ввести в оману суд. В позові не вказано, що вона (позивач) є дружиною ОСОБА_6 та є матір'ю його сина ОСОБА_9 , 2008 року народження, зареєстрованого в цій квартирі. А також, що ОСОБА_6 - син позивачів, який зареєстрований у спірному житловому приміщенні з 1985 року, є співвласником квартири та якому рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року (справа №754/8701/14-ц, номер провадження 2/754/145/15) виділено в користування ізольовану кімнату площею 11,2 кв.м, а місця загального користування залишено у спільному користуванні. І ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01.10.2015 року (справа №22-ц/796/9244/2015) вказане рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2015 року залишено без змін.
Зазначає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , звертаючись до суду наголошували на тому, що вона (позивач) «у 2003 році вселилася у вказану квартиру без згоди всіх співвласників та продовжую там проживати без законних підстав, створюючи постійні конфлікти, систематично порушує правила співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства в сім'ї, а саме застосуванні погроз, образ, робить неможливим для інших членів сім'ї проживання з нею в одній квартирі, чинить їм перешкоди у користуванні власністю. ... Ми неодноразово зверталися із заявами в райвідділ міліції на таку поведінку відповідача, пропонували їй добровільно виселитися, однак вона не реагує».
Зазначає, що позивачами суду не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що вона нібито «створюю постійні конфлікти, систематично порушую правила співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства в сім'ї, а саме застосуванні погроз, образ, що робить неможливим для інших членів сім'ї проживання з нею в одній квартирі, чинить їм перешкоди у користуванні власністю».
Крім того, зазначає, що позивач ОСОБА_5 свідомо вводив в оману суд, стверджуючи, що вона (позивач) за вищеописані «дії» притягувалася до адміністративної відповідальності.
Позивач наголошує, що ні заяв до правоохоронних органів, ні вжитих рішень стосовно неї ніколи не було, і вона ні разу в житті не притягувалася до адміністративної відповідальності. Напроти, неправомірна поведінка ОСОБА_5 19 травня 2017 року була предметом розгляду Деснянським районним судом м. Києва (вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або не проходження «корекційної програми справа №754/5151/17, номер провадження 3/754/1876/17, рішення 66587670). Рішенням суду провадження було закрито у зв'язку з закінченням строку для накладання адміністративного стягнення, але ОСОБА_5 в судовому засіданні свою провину у вчиненні адміністративного правопорушення не спростовував (про це вказано в рішенні суду). Додає, що поведінка батьків чоловіка неодноразово розглядалася службою у справах дітей Деснянської РДА. Декілька разів вони отримували приписи для проходження корекційної програми. Позивач в обґрунтування позову констатує, що конфлікт дійсно присутній між членами сім'ї позивачів. На її думку причиною конфлікту є бажання позивачів та їхньої дочки - ОСОБА_8 за будь яку ціну позбавити свого сина, а її чоловіка - ОСОБА_6 частки у праві власності на спірне житло. А оскільки це у них за рішенням суду не вдалось, то всі свої подальші зусилля вони направили в її адресу, щоб, на її думку, помститися своєму синові.
Також, ОСОБА_3 зазначає у позовній заяві, що готуючи позов позивачі в додатках надали фотокопію основних сторінок її паспорту, попередньо викравши їх з кімнати, де вони з чоловіком та сином проживають. Вона згоди на оприлюднення своїх персональних даних ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не надавала та вважає це порушенням вимог ЗУ «Про захист персональних даних» та караним діянням.
ОСОБА_3 в позові вказує, що вона ж в свою чергу у міжособистний конфлікт між колишніми членами родини не вмішується і жодних дій, направлених на створення конфліктних ситуацій в цій квартирі, не вчиняє. Крім того, ОСОБА_4 поширює серед мешканців будинку, де вони проживають, неправдиву інформацію про її, стверджуючи, що вона «дебоширка» і батьки її чоловіка вимушені звертатися до поліції щоб її заспокоїти і що вона веде аморальний спосіб життя... Тому при появі серед мешканців будинку, де вона і її родина проживає, кожен раз, коли сусіди знаходяться біля будинку, або в ліфті, вона відчуває великі незручності та моральні переживання.
ОСОБА_3 в позові вказує, що Деснянський районний суд м. Києва 3 червня 2016 року своїм рішенням відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до неї про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення. А Апеляційний суд м. Києва 3 серпня 2016 року залишив рішення суду першої інстанції по цивільній справі №754/15431/15-ц без змін. Зазначає що дев'ять місяців, поки проходив судовий процес, вона постійно нервувала, морально страждала. Після кожного судового засідання, де позивачі завідомо та безпідставно «поливали її брудом», вона на декілька днів «замикалася», майже ні з ким не спілкувалася. Її родина, особливо син. теж страждала. Страждали від переживань і її літні батьки. Їй доводилось приймати заспокійливі ліки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Вона з чоловіком сподівалися, що гіркота втрати посприяє зменшенню напруги в міжособистому конфлікті в родині її чоловіка. Але з подачі ОСОБА_4 та ОСОБА_8 конфлікт ще більш загострився. З їхньої сторони лунають образи та звинувачення.
Посилаючись на викладені вище обставини в обґрунтування позову, ОСОБА_3 , просить суд:
1.Визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, ділову репутацію ОСОБА_3 , інформацію, яка була поширена ОСОБА_4 в позовній заяві про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого приміщення, що була предметом розгляду в Деснянському районному суді м. Києва (цивільна справа №754/15431/15-ц), а саме, що « ОСОБА_3 у 2003 році вселилася у вказану квартиру без згоди всіх співвласників та продовжує там проживати без законних підстав, створюючи постійні конфлікти, систематично порушує правила співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства в сім'ї, а саме застосуванні погроз, образ, робить неможливим для інших членів сім'ї проживання з нею в квартирі, чинить їм перешкоди у користуванні власністю. ... Ми неодноразово зверталися із заявами в райвідділ міліції на таку поведінку відповідача, пропонували їй добровільно виселитися, однак вона не реагує».;
2.Стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати, включно з послугами адвоката
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.
Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, як справа незначної складності, враховуючи, що ціна позову в цій справі не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року прийнято до розгляду справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації. Розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання по справі.
28 рудня 2018 року, відповідач, ОСОБА_4 , в порядку ст. 178 ЦПК України подала Відзив на позов, в якому зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
У Відзиві на позов, Відповідач зазначає, що Позивач просить визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, ділову репутацію ОСОБА_3 , яка була поширена ОСОБА_4 в позовній заяві про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого приміщення, що була предметом розгляду в Деснянському районному суді м. Києва (цивільна справа № 754/15431/15-ц), а саме, що « ОСОБА_3 у 2003 році вселилася у вказану квартиру без згоди всіх співвласників та продовжує там проживати без законних підстав..» ... Відповідач підтверджує, що ОСОБА_3 вселилася в квартиру по АДРЕСА_1 без згоди всіх співвласників, а саме ОСОБА_5 - тримача лицьового рахунку, її - ОСОБА_4 , дружини тримача лицьового рахунку, доньки - ОСОБА_8 - які є співвласниками зазначеної квартири на підставі свідоцтва на право власності № 3204 від 08.04.1998 року. Неодноразово вони втрьох наголошували в суді, що ОСОБА_3 вселилася в зазначену квартиру в їх відсутність і без їх згоди. ОСОБА_3 у 2003 вселилася в зазначену квартиру, перебуваючи в законному шлюбі з іншим чоловіком ОСОБА_10 і станом на жовтень місяць 2003 року, шлюб був дійсний. В якості кого вона вселилася і стало предметом спору на той час. ОСОБА_3 лише в 2007 році оформила законний шлюб з її сином, ОСОБА_6 , 1971 року народження (про що їм, батькам, не було навіть повідомлено), до цього часу проживаючи в зазначений квартирі в якості співмешканки сина.
У Відзиві на позов, Відповідач вказує, що також Позивач просить визнати недостовірною інформацію про те, що « створюючи постійні конфлікти, систематично порушує правила співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного психологічного насильства в сім'ї, а саме застосуванні погроз, образ, робить неможливим для інших членів сім'ї проживання з нею в одній квартирі, чинить перешкоди у користуванні власністю. Ми неодноразово зверталися із заявами в райвідділ міліції на таку поведінку відповідача. Пропонували їй добровільно виселитися, однак вона не реагує».
Відповідач в спростування доводів позивача, у поданому відзиві зазначила, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що ними до суду не було надано жодного належного та допустимого доказу цього. Всі копії заяв до правоохоронних органів та Служби у справах дітей Деснянського району додає до поданого Відзиву. Вказує, що ОСОБА_3 умисно приховує в поданому позові про те, що її поведінка та поведінка ОСОБА_6 неодноразово розглядалася Службою у справах дітей Деснянської РДА. І вона декілька разів під підпис була попереджена про недопущення конфліктних ситуацій із залученням дітей.
Також, Відповідач звертає увагу, що при розгляді в Апеляційному суді м. Києва 03.08.2016 року було зазначено те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у прийнятті заяви до збільшення позовних вимог, оскільки така відмова значно порушила права позивачів, внаслідок чого поза увагою суду залишився факт, що з 2003 року витрати по сплаті комунальних послуг здійснюються виключно за рахунок позивачів ( ОСОБА_4 та її чоловіка). Зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 і по сьогоднішній день не сплачують комунальні послуги.
Також, у поданому Відзиві, Відповідач звертає увагу Суду на той факт, що попри постійні конфлікти, які ні ОСОБА_3 ні вона, ОСОБА_4 не заперечує, Позивач продовжує проживати в спірному житловому приміщенні, маючи власне житло з травня 2015 року, яке оформлено на її батька ОСОБА_11 де вона і зареєстрована сьогодні. А саме: АДРЕСА_2 .
У Відзиві Відповідач зазначила, що створення постійної напруженої обстановки в квартирі, привели до смерті її чоловіка. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 14.11.2018 її та доньку, ОСОБА_8 викликали до дільничного інспектора, в зв'язку з черговою заявою про неправомірну поведінку, що було Відповідачем та донькою заперечно. 19.11.2018 ОСОБА_8 було подано заяву до міліції щодо створення напруженої обстановки в квартирі, що дуже негативно впливає на здоров'я. У 2012 році вона, ОСОБА_4 перенесла інсульт - як наслідок конфліктів з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , їй заборонено хвилюватися, нервувати, та як це може привести до повторного інсульту. Вона (відповідач) проходить лікування в ортопедичному центрі по складному діагнозу - вона обмежена в русі, майже не виходить на вулицю. Після смерті її чоловіка вона не може оговтатися і ОСОБА_3 створює спеціально напружену ситуацію, подаючи позов щодо рішення трирічної давнини. Вона це розцінюю як умисне доведення до інсульту або, навіть, смерті.
Просить у поданому Відзиві на позов, звернути увагу суду на додатки, щодо її з чоловіком звернень до правоохоронних органів та служби у справах дітей Деснянської РДА, які (звернення) продовжуються і по сей день. Також повідомляє, що ОСОБА_3 не проживає в зазначеній квартирі з жовтня 2018 року і де вона знаходиться, на разі, їй невідомо.
Посилаючись на викладені доводи в обґрунтування Відзиву на позов, Відповідач просить суд: відмовити у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації у повному обсязі.
12 червня 2019 року позивач, ОСОБА_3 в порядку ст. 179 ЦПК України подала Відповідь на Відзив, в якому зазначила, що Відзив містить також черговий набір негативної інформації про неї. Позивач зазначила, що Відзив не містить будь-яких спростувань її тверджень, будь-яких нових доказів зворотного відповідач суду не надала. А надані відповідачем суду письмові докази не спростовуються жодним чином поширену нею неправдиву інформацію щодо неї. В зв'язку з викладеним, просила Позовну заяву задовольнити повністю.
Позивач, до судового засідання не з'явилась, в матеріалах справи міститься заява від 12.06.2019 року (вх. №29390) про розгляд справи за відсутності позивача, представника позивача на підставі наявних у справі доказів, позовні вимоги підтримала повністю та просила задовольнити.
Представник відповідача, Відповідач просили суд відмовити в задоволені позову, з підстав викладених у Відзиві, зазначили що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Допитаний в судовому засіданні свідок - ОСОБА_6 , суду надав наступні показання. Він є чоловіком ОСОБА_3 , ОСОБА_4 його мати. В наданих суду показах свідок зазначив, що з матір'ю складні відносини: були інші позови про виселення і його і його дружини, суд відмовив в задоволені позовних вимог, у зв'язку з недоведеністю. Вказав, що у нього завжди був конфлікт з батьком, дружина завжди була нейтральна. Конфлікти впливають дуже погано на психологічний стан син 2008 року народження. В наданих суду показаннях, повідомив, що на вселення ОСОБА_3 письмової згоди не було потрібно, була усна згода (батьки це осорюють). Конфліктів між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не було, ОСОБА_3 постійно намагалась уникати конфліктів. Зазначив, що батьки не ходили на коригуючи програми, він з дружиною та сином ходили.
Допитаний в судовому засіданні свідок - ОСОБА_8 , суду надала наступні показання. Вона є донькою ОСОБА_4 . Зазначила, що конфлікт виник з 2003 року, з моменту вселення ОСОБА_3 в квартиру без дозволу інших власників. Батьки звертались до поліції, але безрезультатно. Постійні конфлікти. 14.11.2019 року було подано заяву про вчинення злочинів. ОСОБА_3 наразі в квартирі не проживає. Батьки ходили на корегуючи програми. Постійні конфлікти з ОСОБА_6 .. Дільничний нічого не робив. Вказала, що батька довели до смерті (серце не витримало),Ю наразі тиснуть на матір.
Суд, вислухавши Вступне слово сторін, показання свідків, повно та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
В заявлених позовних вимогах, позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, ділову репутацію ОСОБА_3 , інформацію, яка була поширена ОСОБА_4 в позовній заяві про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого приміщення, що була предметом розгляду в Деснянському районному суді м. Києва (цивільна справа №754/15431/15-ц), а саме, що « ОСОБА_3 у 2003 році вселилася у вказану квартиру без згоди всіх співвласників та продовжує там проживати без законних підстав, створюючи постійні конфлікти, систематично порушує правила співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства в сім'ї, а саме застосуванні погроз, образ, робить неможливим для інших членів сім'ї проживання з нею в квартирі, чинить їм перешкоди у користуванні власністю. ... Ми неодноразово зверталися із заявами в райвідділ міліції на таку поведінку відповідача, пропонували їй добровільно виселитися, однак вона не реагує».
Судом встановлено, що в провадженні Деснянського районного суд м. Києва перебувала цивільна справа №754/15431/15-ц, номер провадження 2/754/872/16 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення, - відмовлено.
В описовій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року, зазначено: «обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі посилаються на те, що зазначена квартира належить їм та третім особам на праві спільної часткової власності. У вказаній квартирі зареєстровані та проживають вони, їх син та донька, онуки - діти доньки, а також відповідач по справі яка являється дружиною їх сина ОСОБА_6 Вказували, що відповідач по справі у 2003 році вселилася у вказану квартиру без згоди всіх співвласників та продовжує там проживати без законних підстав, створюючи постійні конфлікти, систематично порушує правила співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства в сім'ї, а саме застосуванні погроз, образ, робить неможливим для інших членів сім'ї проживання з нею в одній квартирі, чинить їм перешкоди у користуванні власністю, посилаючись на ч. 3 ст. 116 ЖК України, просять задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі».
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року залишено без змін.
Перевіряючи обґрунтованість вимог позивача, суд приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Статтею 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Згідно з вимогами ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, що є недоторканим.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.
Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту. Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено - позивач повинен обрати саме такий спосіб.
Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В абзаці 1 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Право кожного на повагу до його гідності визначено в ст. 38 Конституції України.
Як зазначено у роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).
Відповідно до частини 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", під поширенням інформації слід розуміти передання по телебаченню, в характеристиках та заявах, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до положень ст. 277 ЦК України та ст. 12 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною покладається на відповідача, однак позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації та довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Статтею 200 ЦК України та статтею 1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
За приписами ч.3, ч. 4 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь - яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Тлумачення ст.40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченогост.40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Аналогічне роз'яснення висловлено і Верховним Судом України (абзац 2 п.16 постанови Пленуму №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Суд вважає, що звернення ОСОБА_4 до суду з позовом та до правоохоронного органу з відповідними заявами, не може трактуватися як поширення недостовірної інформації у розумінні ст.277 ЦК України. Такі звернення не мають на меті доведення їх до громадськості чи окремих громадян, а спрямовані на здійснення перевірки такої інформації уповноваженими особами. З подібних правовідносин було прийнято рішення Конституційного Суду України від 10.04.2003 року № 8-рп/2003, яким визнано, що поширення відомостей викладених у заявах до правоохоронних органів не можуть порушувати честь, гідність та ділову репутацію особи, щодо якої подана така інформація. Крім того, слід зазначити, що зобов'язання вибачитися не є належним способом захисту у разі поширення недостовірної інформації про особу, оскільки це не передбачено ст.16, 277 ЦК України. Дана позиція викладена у абз.2 п. 26 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичною особи» де зазначено, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.
Таким чином, звернення відповідача до суду та правоохоронних органів, свідчить про реалізацію особою конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції України та не є поширенням недостовірної інформації.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в світлі наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено самого факту поширення відповідачем інформації, яка може бути визнана судом недостовірною, тобто не доведено існування юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, як це передбачено в п.15Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»,
З пояснень свідків у судовому засіданні, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, вбачається конфліктність відносин між сторонами, однак це не доводить самого факту поширення відповідачем інформації, яка може бути визнана судом недостовірною.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи відмову в задоволенні позову, понесені позивачкою судові витрати по справі слід покласти на останню.
Керуючись ст.ст. 32, 34, 40, 68 Конституції України, ст.201,275,277,,297 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації,спростування інформації, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: