Справа № 752/7937/17
Провадження №: 1-кс/752/8296/19
04.11.2019 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 31.10.2017 року в рамках кримінального провадження №32012110070000045, -
до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 , в якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 31.10.2017 на об'єкт нерухомого майна - нежитловий будинок загальною площею 220 кв. АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та всі заборони, накладені ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2017 року у кримінальному провадженні №32012110070000045.
В обґрунтування клопотання зазначено, що ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року за клопотанням прокурора першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_4 було накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - нежилий будинок загальною площею 220 кв. АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 шляхом заборони відчужувати, розпоряджатись будь-яким чином зазначеним приміщенням до скасування його у порядку встановленому кримінальним процесуальним кодексом України.
Однак, зазначене нерухоме майно належить ОСОБА_5 на праві приватної власності.
Зазначає, що ОСОБА_5 як власника арештованого майна не повідомлено про призначене в справі №752/7937/17 судове засідання, чим було порушено право на захист власника арештованого майна.
Вважає, що органом досудового розслідування під час складання вищевказаного клопотання та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Крім того, при накладенні арешту на вказане майно, прокурором не доведено, що зазначене майно було об'єктом кримінально-протиправних дій, набуте кримінально- протиправним шляхом, а отже підпадає під ознаки речових доказів, згідно ст. 98 КПК України.
ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні не є підозрюваною, обвинуваченою або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не є особою, щодо якої здійснюється провадження та щодо якої може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна. Арешт, накладений на майно ОСОБА_5 порушує її права власника.
Звертає увагу, що застосування в подальшому такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, через те, що досудове розслідування і здійснюється з 2012 року і до сьогоднішнього дня було достатньо часу для встановлення об'єктивних обставин вчиненого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 398, ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 233, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, жодній особі не повідомлено про підозру, тому подальше втручання в права власника майна є недоцільним.
Адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримала та просила його задовольнити з викладених підстав.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти скасування арешту майна. Зазначив, що досудове розслідування ще триває, а тому на даний час у застосуванні цього заходу потреба не відпала. Також пояснив, що в рамках даного кримінального провадження виконується міжнародне доручення, тому досудове розслідування продовжується такий тривалий час.
В спростування доводів адвоката щодо не вручення жодній особі підозри в рамках зазначеного кримінального провадження, надав копію повідомлення про підозру ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №32012110070000045.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши пояснення адвоката та прокурора, приходжу до наступних висновків.
Судовим розглядом встановлено, що ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року за клопотанням прокурора першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_4 було накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - нежилий будинок загальною площею 220 кв. АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 шляхом заборони відчужувати, розпоряджатись будь-яким чином зазначеним приміщенням до скасування його у порядку встановленому кримінально- процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Так,статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Із матеріалів клопотання вбачається, що кримінальне провадження в якому накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_5 , відкрито ще у 2012 році, проте за період, що складає 6 років органом досудового розслідування не здобуто будь-яких доказів, які вказують на те, що майно на яке накладено арешт добуте злочинним шляхом. До цього часу вказане кримінальне провадження не завершене, будь-хто до відповідальності не притягнутий, питання стягнення вказаного майна в будь-який спосіб не вирішено.
Також, сторона заявника позбавлена можливості в повній мірі реалізовувати своє право власності на вказане майно оскільки щодо нього існує встановлені судом обмеження.
Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, а тому клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,7,16,28, 174, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 31.10.2017 року в рамках кримінального провадження №32012110070000045 - задовольнити.
Скасувати арешт на обєкт нерухомого майна - нежитловий будинок загальною площею 220 кв. АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та всі заборони, накладені ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2017 року у кримінальному провадженні №32012110070000045.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1