Справа №127/28567/19
Провадження №1-в/127/627/19
05 листопада 2019 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у режимі відеоконференції з Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" клопотання засудженого ОСОБА_3 про застосування до нього Закону України від 26.11.2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», -
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
До Вінницького міського суду Вінницької області 17.10.2019 року надійшло клопотання засудженого ОСОБА_3 про застосування до нього Закону України від 26.11.2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання».
Засуджений ОСОБА_3 , який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав клопотання та, уточнивши заявлені вимоги, просив суд зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення з дня затримання 03.07.1998 року по день набрання вироком законної сили 01.06.2000 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Захисник ОСОБА_5 просив клопотання задовольнити, зарахувати ОСОБА_3 , засудженому до довічного позбавлення волі, у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 03.07.1998 року по 01.06.2000 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України. Зазначив, що законодавство не містить обмежень щодо застосування норм ч. 5 ст. 72 КК України до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Прокурор ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення клопотання.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання та матеріали особової справи засудженого, суд дійшов таких висновків.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до протоколу № Е 299 від 03.07.1998 року про затримання підозрюваного у вчиненні злочину, 03.07.1998 року було затримано ОСОБА_3 .
Згідно постанови про взяття під варту від 06.07.1998 року, яка складена слідчим СВ Староміського РВВС, ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вироком Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року ОСОБА_3 засуджений за п. п. "г", "ж", "а", "е", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Згідно із даним вироком, строк відбуття покарання ОСОБА_3 слід рахувати з 03.07.1998 року.
Ухвалою Верховного Суду України від 01.06.2000 року було змінено вирок Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року щодо ОСОБА_3 , виключено з вироку рішення суду про кваліфікацію його дій за п. "е" ст. 93 КК України. Призначене ОСОБА_3 за п.п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93 КК України покарання у вигляді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК України ухвалено вважати ОСОБА_3 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених п. п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму.
З розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили, вбачається, що вирок Вінницького обласного суду відносно ОСОБА_3 набрав законної сили 01.06.2000 року.
Суд зазначає, що статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Зазначені положення Кримінального кодексу України щодо законів, які мають зворотну дію в часі, узгоджуються з міжнародно-правовими актами з цього питання. Так, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права визначено: якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш м'яке покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця (пункт 1 статті 15).
Згідно зі статтею 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року особі не може призначатися покарання, суворіше від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення. Європейський суд з прав людини вважає, що стаття 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є важливою частиною принципу верховенства права. Він також підтвердив, що зазначена стаття Конвенції допускає принцип ретроспективності більш м'якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, що в разі наявності відмінностей між діючим на час вчинення злочину кримінальним законом та кримінальним законом, що набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди повинні застосовувати той закон, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03).
Конституційний Суд України у рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 звернув, зокрема, увагу на те, що Конституцією України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58). Вказані положення Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Як зазначив Конституційний Суд України, суть зворотної дії в часі законівта інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України, викладеної в новій редакції згідно Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року № 838-VIII, який набрав чинності 24 грудня 2015 року, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону, - цей закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.
Відповідно до вимог п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону цей Закон застосовується за клопотанням засудженої особи, членів її сім'ї або захисника, суду, що виніс зазначений обвинувальний вирок, протягом двох тижнів з дня отримання відповідного клопотання судом або за власною ініціативою суду.
Слід зазначити, що вказаний закон не скасовував злочинність діяння та не пом'якшував відповідальність, однак покращував становище осіб, до яких застосовувалось попереднє ув'язнення. Предметом його регулювання було питання зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання.
В тексті закону відсутнє посилання як на покарання у виді «довічного позбавлення волі», так і на покарання у виді «позбавлення волі на певний строк», законодавець обмежився загальною фразою «позбавлення волі».
Відповідно до принципу зворотної дії цей Закон застосовувався не лише до кримінальних правовідносин, які виникали з приводу зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання після набрання ним законної сили, але й до відповідних правовідносин, які мали місце до набрання ним законної сили.
Суд зазначає, що правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення згідно положень ст. 72 КК України розповсюджуються на всі види покарань, в тому числі довічне позбавлення волі, оскільки законом будь-яких виключень не передбачено.
Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, а) про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування «після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьома статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК); б) про виникнення права на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру після відбуття п'яти років строку покарання (частина шоста статті 151 КВК); в) про виникнення права на розгляд питання про переведення з одних приміщень камерного типу в інші та з приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень «після фактичного відбуття не менше п'яти років строку покарання» (частина друга статті 151-1 КВК).
Крім того, згідно з частиною другою статті 87 КК України актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Статтею 24 Конституції України громадянам гарантована рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом.
Встановлення різних правил щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі є дискримінаційним заходом у розумінні Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 грудня 1950 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 висловив наступну правову позицію: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод».
Правову позицію щодо дотримання принципів справедливості й рівності перед законом осіб, які вчинили злочини, незалежно від призначеного покарання, Конституційний Суд України також висловив у Рішеннях від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004.
Таким чином, застосування Закону України від 26.11.2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не може бути обмежено, оскільки це порушуватиме конституційні права особи.
Крім того, передбачені частиною п'ятою статті 72 КК правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення з клопотанням про помилування.
Таким чином, суд вважає, що законодавцем не заборонено застосування до осіб, яким призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, положень ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 р.), оскільки таке зарахування не встановлює строковість призначеного покарання, не скорочує та не змінює термін відбуття покарання, але може впливати на строк, з якого особа має можливість на реалізацію певних прав, передбачених Главою 22 Кримінально-виконавчого кодексу України, які виникають після відбуття певного строку покарання.
Враховуючи відсутність прямої заборони застосування ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 р.) до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, суд вважає, що відмова у зарахуванні може свідчити про дискримінацію, яка у будь-яких своїх проявах заборонена як національним законодавством, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таку ж позицію висловив Верховний Суд України у постанові судової палати у кримінальних справах від 26 жовтня 2017 року № 5-121кс(15)17 а саме, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використане родове поняття позбавлення волі, яке складає зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, якізасуджені до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, які засуджені до довічного позбавлення волі.
Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Отже, суд погоджується з доводами захисника та засудженого щодо того, що Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ не містить обмежень щодо застосування норм ч. 5 ст. 72 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення», попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Відповідно до положень розділу І Закону України від 26.11.2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» у строк попереднього ув'язнення включається строк:
а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;
б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання;
в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження;
г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи;
ґ) перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Як встановлено в судовому засіданні, на стадії досудового розслідування у кримінальній справі, відповідно до протоколу № Е 299 від 03.07.1998 року про затримання підозрюваного у вчиненні злочину, 03.07.1998 року було затримано ОСОБА_3 . Постановою про взяття під варту від 06.07.1998 року, яка складена слідчим СВ Староміського РВВС, ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вироком Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року ОСОБА_3 засуджений за п. п. "г", "ж", "а", "е", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Згідно із даним вироком, строк відбуття покарання ОСОБА_3 слід рахувати з 03.07.1998 року.
Ухвалою Верховного Суду України від 01.06.2000 року було змінено вирок Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року щодо ОСОБА_3 , виключено з вироку рішення суду про кваліфікацію його дій за п. "е" ст. 93 КК України. Призначене ОСОБА_3 за п.п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93 КК України покарання у вигляді смертної кари ухвалено замінити на довічне позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК України ухвалено вважати ОСОБА_3 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених п. п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму.
З розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили, вбачається, що вирок Вінницького обласного суду відносно ОСОБА_3 набрав законної сили 01.06.2000 року.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що запобіжний захід щодо ОСОБА_3 - тримання під вартою, діяв з 03.07.1998 року по 01.06.2000 року.
Наразі засуджений відбуває покарання у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№1)".
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню, засудженому ОСОБА_3 слід зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення з дня затримання 03.07.1998 року по день набрання вироком законної сили 01.06.2000 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Керуючись ст. ст. 5, 72 КК України, ст. ст. 8, 369-372, 376, 537, 539 КПК України, -
Клопотання засудженого ОСОБА_3 про застосування до нього Закону України від 26.11.2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» - задовольнити.
ОСОБА_3 , засудженому вироком Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду України від 01.06.2000 року, за п. п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді довічного позбавлення волі,
- зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 03.07.1998 року по 01.06.2000 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя