125/704/19
2/125/260/2019
31.10.2019 м. Бар Вінницької області
Барський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Хитрук В.М.,
за участі секретаря Ходи Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Балківська сільська рада Барського району Вінницької області, про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач свої вимоги до суду мотивувала тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрована у будинку, але 19 років за вказаною адресою не проживає. Добровільно знятися з реєстраційного обліку вона не бажає. Її реєстрація перешкоджає позивачу вільно користуватися та розпоряджатися житлом, отримувати субсидію та призводить до сплати комунальних послуг в збільшеному розмірі. Тому, позивач просила суд визнати відповідача такою, що втратила право на користування житлом.
Позивач ОСОБА_1 , у судове засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує, просить справу розглянути без її участі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у справі ОСОБА_2 була належно повідомлена про день розгляду справи в суді, викликалася повісткою під розпис, а саме на 11.09.2019 та 31.10.2019, але в судові засідання не з'явилася без поважної причини, не повідомила про причини своєї неявки, позову не оспорила. Тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлена про судовий розгляд та вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення. Відповідач в судове засідання не з'явилася, відзив на позов не надала, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомила.
Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов доведений та обґрунтований і його необхідно задовольнити. До такого висновку суд дійшов з такого.
Так, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 54411111.
У будинку зареєстрована ОСОБА_2 , проте вона у будинку не проживає, що підтверджується актом обстеження по господарського номера 030012-1 від 05.03.2019.
Реєстрація відповідача створює для позивача перешкоди в користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.
Договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачем не укладався. Згоди на користування жилим приміщенням позивач не надавав.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, за своєю правовою природою є цивільно-правовими та регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.
Зі змісту ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власника, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму ВС України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
У п. 33 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 зазначеної постанови, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч. 2 ст. 405 ЦК України).
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Позивачем виконано всі можливі та передбачені законом умови для добровільного зняття з реєстрації відповідача.
Таким чином, позовні вимоги позивача про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду, зокрема, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Виходячи з того, що Закон України від 11.12.2003 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Наведену правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.01.2012 у справі №6-57цс11.
За клопотанням позивача судові витрати слід залишити за ним.
За таких обставин суд, керуючись ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України, ст. 150, 167 ЖК України, ст. 328, 334, 386, 391, 405 ЦК України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні",
ВИРIШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке розташоване по АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем, або в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - відповідачем, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: будинок АДРЕСА_1 , дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутні.
Суддя