Справа № 344/13659/19
Провадження № 2-о/344/211/19
06 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Бородовського С.О.,
з участю секретаря Єрмак М.О.,
представника заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -
встановив:
в заяві вказано, що у актовому записі про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 №549 від 31/08/1963 в графі національність дружини (матері заявника) вказано її національність «полька». У витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження у актовому записі про народження заявника від 28/05/197й вказано національність матері «полька». Відповідно до свідоцтва про народження матері заявника в графі національність діда заявника ОСОБА_5 вказано національність «поляк», а національність матері заявника «українка». Дід заявника, матір заявника за національністю поляки, заявника виховували в польських традиціях, він сповідує римо-католицьке сповідання, вивчав польську мову. Для відновлення і збереження національності по лінії матері заявник звернувся до заінтересованої особи із заявою про це та документами про внесення змін до актового запису №1580 від 26/10/1993 про зміну запису національності нареченого на «поляк» з «українець». 20/07/2019 заінтересована особа відмовила в задоволенні заяви. Тому заявник просив суд встановити неправильність інформації в актовому записі щодо відображення національності на «поляк» з «українець», рішення, дії, бездіяльність будь-кого не оскаржив.
Представник заінтересованої особи заперечив заяву, просив суд про розгляд справи без участі представника заінтересованої особи, не визнав себе заінтересованою в цій справі особою.
В судовому засіданні представник заявника надала перед судом пояснення про те, що заявник відносить себе до польської національності, виховувався в традиціях польської культури та релігії, належить до вірян римо-католицької єпархії, в матеріалах офіційних документів щодо його предків по різному вказано їх національність, оскільки це здійснено без їх вибору та на підставі положень законодавства політичного режиму, проти якого виступав і боровся дід заявника, без врахування дійсної інформації чи вибору предків заявника; прадід та дід заявника були судимі за антирадянську агітацію, допомагали полякам в боротьбі проти радянської влади; в анкетах підозрюваних та в протоколах допиту зазначено на особисте повідомлення підозрюваними предками заявника про їх дійсну належність до польської національності; одного з родичів заявника за вказану діяльність засуджено до смертної кари; батько заявника поляк за національністю і вказав цю інформацію особисто; в свідоцтві про народження заявника вказано, що його батько поляк за національністю; в свідоцтві про народження заявника вказано, що його матір полька за національністю; на час внесення запису про одруження заявника йому законодавством було гарантовано право на вибір зазначення інформації про його національність за його вибором, але в дійсності не було забезпечено таку можливість і примусово вказано національність «українець»; заявника позбавили права вибору на вільне зазначення інформації на час внесення інформації і продовжують обмежувати в цьому на даний час, оскільки йому фактично відмовлено у виправленні відповідної інформації і на даний час; заявник не погодився з відмовою органу реєстрації у виправленні невірної інформації; раніше вже ухвалено судове рішення про зміну інформації про національність матері заявника, що є свідченням у перешкоджанні заявнику реалізовувати відповідне право і на даний час, а не тільки на час переслідування родичів заявника; положенням законодавства про внесення змін до актових записів передбачено право на внесення вірної інформації для виправлення недостовірної інформації в документарні форми та в цифрові державні реєстри, але в реалізації цього право заявнику створюються перешкоди; в ст. 300 ЦК України передбачено право на збереження мови і культури, що гарантує права заявника за цією заявою; в ст. 11 Закону України «Про національні меншини» вказано на право громадян відновлювати національність, але відмова заінтересованої особи не забезпечує таку можливість; міжнародно-правовими зобов?язаннями України гарантовано право на вибір і виявлення своєї належності до відповідної національності, що не забезпечується з відмовою заінтересованої особи у внесенні в актовий запис та в державний реєстр дійсної інформації; в ст. 315 ЦПК України передбачено право на встановлення будь-яких непоіменованих в ЦПК України фактів, що мають юридичне значення; разом з цим заявник не просить про встановлення його національності, оскільки його належність до польської національності визначена національністю його предків, та його особистим вибором не приховувати свою належність до відповідної національності; судовою практикою Верховного Суду України з 1991 року гарантовано право на звернення до суду в порядку, що передбачений цивільним судочинством, із заявою окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення про невідповідність інформації за записом об?єктивній інформації про походження особи та її національну належність; практикою Верховного Суду України передбачено, що у разі відмови у внесенні в актовий запис дійсної інформації за заявою заявника, йому гарантовано можливість на звернення в порядку окремого провадження до суду із клопотанням про зміну відповідної інформації на дійсну, вибір щодо поширення якої належить такій особі; компетенція про внесення дійсної інформації, вибір про поширення якої належить заявнику, після відмови органу належить суду, оскільки позовні форми провадження не передбачають можливості розгляду юридичних спорів про національність; виключно заявнику належить особисте право на надання згоди про визначення його належності до відповідної національності; примусове зазначення визнання заявником своєї належності до відповідної національності або до іншої національності не може бути здійснено, а невірне зазначення такої належності підлягає виправленню на основі цивільних процесуальних форм, що визначені законом; невірне зазначення національності заявника перешкоджає безпосередньо йому в реалізації його особистих прав та прав його дітей, що гарантовані іноземною юрисдикцією і національним законом; збереження недостовірної інформації про виявлення вибору поширювати дані про свою національність порушує особисті немайнові права заявника; заяву подано не у зв?язку із будь-яким оспорюванням чи оскарженням рішень, дій чи бездіяльності заінтересованої особи, а щодо інформації, що є об?єктом цивільних прав та є одним з елементів особистого немайногов права.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу №00023109313 в актовому записі про шлюб заявника вказано його національність «українець».
Відповідно до змісту пояснення заявника за його письмовою заявою та, відповідно до пояснення представника заявника в судовому засіданні графу національність в актовому записі та державному реєстрі заповнено без згоди заявника, з порушенням встановленого законом права заявника на вибір змісту інформації, яка відображається у відповідному записі. Відсутність згоди заявника на зазначення в актовому записі та у відповідному державному реєстрі зазначеної там інформації щодо національності заявника також підтверджується тим, що заявнику відмовлено заінтересованою особою у внесенні обраної ним інформації на його звернення, що також було засновано на письмових документах заявника.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження №00023009288 національність матері вказано «полька», національність ОСОБА_3 «українець».
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00023009438 національність матері заявника вказано «полька», національність ОСОБА_3 «українець».
Відповідно до висновку заінтересованої особи від 20/07/2019 не внесено зміни в актовий запис на прохання заявника з підстав: не передбачення законодавством порядку внесення змін про національність за бажанням особи; реєстрації національності матері заявника як особою польської національності, а реєстрації батька заявника як особи української національності, що надало право заінтересованій особі самостійно визначити національність заявника на основі діючого в цьому органі правила про визначення національності дитини за національністю одного з батьків.
Разом з цим у висновку заінтерсованої особи не вказано на підстави не прийняття самовизначення заявником його національності та нездійснення реєстрації національності заявника за національністю другого з його батьків.
В свідоцтві про народження матері заявника № НОМЕР_1 вказано на її належність до її батька до польської національності, а матері, до української.
В картці ОСОБА_6 24/06/1912 вказано на його належність до польської національності.
Відповідно до протоколу допиту ОСОБА_7 вказано його національність «поляк».
Відповідно до обвинувального акту в справі №5620 ОСОБА_7 обвинувачувався у антирадянській агітації, служив в польських легіонах.
Відповідно до подяки Римо-католицької парафії за адресою вул. Вовчинецька, 92, м. Івано- Франківськ заявнику висловлено подяку за участь в діяльності парафії.
В ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на повагу до свого приватного і сімейного життя.
Втручання в приватне життя заявника у формі реєстрації його національності не за його самоусвідомленням, а за власним бажанням заінтересованої особи повинно буди засновано на законі, оскільки усі аспекти приватного життя заявник визначає самостійно. Втручання у відповідні права може бути здійснено виключно з підстав, що вказані в Конвенції.
Право на вибір національної належності, віросповідання реалізується за вибором особи безпосередньо.
Відсутність правового регулювання відносин зміни актових записів в частині інформації про національність особи вказує на те, що національне законодавство не є чітким в цій частині. У разі наявності прогалин в правовому регулювання відносин до правове регулювання таких відносин здійснюється на основі інституту аналогії.
Разом з цим в справі «Гарнага проти України» від 16 травня 2013 року вказано, що законодавчі обмеження інших особистих немайнових прав можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації особи та зв'язку носіїв певного імені з сім'єю (див. вищезазначене рішення у справі «Ст'єрна проти Фінляндії» (Stjerna v. Finland).
В заяві вказано на те, що перешкоди заявнику в реалізації, наданого йому законом права ґрунтується не на законі, а на неправильному тлумаченні закону, оскільки будь-яких обмежень здійснення відповідного права на звернення заявника не вказано, навпаки, йому гарантовано право на вільний вибір способу поширення інформації про свою національність чи не поширення такої, отже і компетенція щодо визначення змісту цієї інформації належить виключно заявнику.
Зазначений висновок також підтверджується положенням ст. 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року, в якій вказано, що кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Заінтересованою особою зазначено на відсутність порядку внесення змін про національність за бажанням особи, що вказує на єдиний спосіб здійснення цієї дії виключно в порядку окремого провадження за положеннями ЦПК України.
Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Відповідно до ст. 11 Конституції України держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
В ст. 269 ЦК України вказано, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
В ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
В ст. 300 ЦК України вказано, що фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
В ст. 1 Закону України «Про національні меншини в Україні» вказано, що Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.
В ст. 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» вказано, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
В ст. 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» вказано, що громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.
Таким чином національність заявника у відповідному свідоцтві та актовому записі зареєстровано за діючим в державному органі правилом про визначення національності дитини за національністю одного із батьків. Однак у відносинах з заявником державним органом зазначено національність заявника за вибором цього орану, а не за вибором заявника.
Крім цього в судовому засіданні представник заявника надала перед судом пояснення про те, що крім визначених нею правових підстав заяви, також і прізвища родичів заявника по нисхідній лінії належать до польської національної групи, виявляють їх етнічне походження і таким чином здійснюється ідентифікаційна функція антопонімів, а заявник вважає за необхідне зберегти і продовжувати відповідне самоусвідомлення через записи у державних реєстрах, які здійснюються державними органами.
Також в судовому засіданні представник заявника надала перед судом пояснення про те, що у правових відносинах заявника встановлення відповідного факту має юридичне значення і впливає на реалізацію ним та його дітьми прав і обов?язків, які гарантовано положеннями національного закону та правовими актами іноземної юрисдикції.
Таким чином заяву подано не щодо визначення національності заявника судом, а щодо виправлення невірної інформації, внесеної з порушенням діючого в державному органі правила, після складення уповноваженим державним органом висновку про неможливість внесення ним інформації, наданої заявником, яка визначається за його вибором, з підстав відсутності правового регулювання цих відносин. При цьому сам зміст цієї інформації заінтересованої особою не оспорювався, як і не оспорювались дії та рішення заінтересованої особи заявником.
В постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» безпосередньо вказано на форму реалізації судом компетенції у формі встановлення факту неправильності інформації за актовим записом, та зазначено, що внесення вірної інформації здійснюється не у формі звернення заявника до заінтересованої особи, а на підставі цивільного процесуального інституту окремого провадження.
Отже заяву обґрунтовано належними правовими підставами, будь-яких доказів на її спростування суду не надано.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
ухвалив:
заяву задовольнити;
встановити факт неправильності змісту актового запису про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_8 №1580 від 26/10/1993, складеного в Івано-Франківському міському відділі ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області та, в Державному реєстрі актів цивільного стану в частині зазначення національності чоловіка «українець» та внести зміни до зазначеного актового запису та, до Державного реєстру актів цивільного стану, шляхом виправлення у графі національність чоловіка з «українець» на «поляк».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий суддя Бородовський С.О.