Справа № 344/19494/19
Провадження № 1-кс/344/10089/19
07 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , розглянувши заяву про скасування арешту,-
в клопотанні вказано, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20/08/2018 накладено арешт на автомобіль ВАЗ21014 з державним номерним знаком НОМЕР_1 , який належить заявнику та був в користуванні її сина ОСОБА_5 , всі слідчі дії вчинено, заявник та її син перебувають в статусі свідків, кримінальне провадження зупинено, ризику знищення автомобіля немає. Тому заявник просила суд в письмовій заяві зняти арешт автомобіля.
В судовому засіданні заявник заяву підтримала з підстав, що ній зазначені та надала перед судом пояснення про те, що після повернення їй автомобіля не буде його відчужувати третім особам, а має намір експлуатувати, усі слідчі дії проведено.
В судовому засіданні слідчий не заперечив заяву, однак вказав, що, у разі повернення автомобіля власникові необхідно заборонити його відчуження. Правових підстав для заборони відчуження власнику заборонити реалізовувати право розпорядження перед судом не назвав.
Судом встановлено наступні обставини.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20/08/2018 накладено арешт на автомобіль ВАЗ21014 з державним номерним знаком НОМЕР_1 з тих підстав, що 18/08/2018 біля 00.45 години невстановлені особи, перебуваючи в автомобілі ВАЗ21014 з державним номерним знаком АТ3777ВТпо вул. Крихівецька 104А в м. Івано-Франківськ, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з метою явної неповаги до суспільства, здійснили постріл з рушниці, і в такий спосіб спричинено поранення грудної клітки ОСОБА_6 , рогівки ОСОБА_7 та на зазначеному автомобілі втекли з місця вчинення злочину.
18/08/2018 в ЄРДР внесено відомості щодо обставин кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме майно щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
В ст. 174 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Отже арешт може бути скасовано у випадку, якщо відповідна особа доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так суб'єкт клопотання не оспорював і не заперечив правових підстав накладення відповідного арешту. В його клопотанні вказано, що, на його думку, на даний час відпала потреба арешту автомобіля.
Отже судом раніше встановлено, що арешт на спірний автомобіль накладено обґрунтовано; автомобіль відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, згідно з якою речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
В ухвалі від 20/08/2018 вказано, що постріл, яким спричинено тілесні ушкодження здійснено з відповідного автомобіля, автомобіль використано для втечі з місця вчинення злочину. В ухвалі суду від 20/08/2018 вказано, що автомобіль визнано речовим доказом.
Так, відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів в кримінальному провадженні, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті його розгляду. До вказаного часу докази повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.
До завершення розгляду кримінального провадження по його суті все ще зберігається необхідність здійснити процесуальні дії з відповідним речовим доказом.
Таким чином перед судом не доведено тієї обставини, що арешт відповідного автомобіля здійснено без правових підстав.
При цьому арешт речового доказу здійснено саме для мети забезпечення його збереження у незмінному стані, усунення ризиків зміни речового доказу, знищення чи спотворення відповідних якостей речового доказу, що використовуються під час доказування фактичних обставин, що становлять предмет кримінального провадження.
Крім цього в КПК України передбачено, що після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок, спосіб зберігання вилученого майна визначено в наказі Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації від 27.08.2010 N 51/401/649/471/23/125.
Отже законом визначено відповідальних осіб за збереження вилученого майна, порядок його зберігання.
Також важливо відзначити, що відповідно до ст. ст. 7, 22 КПК України обвинувачення підтримується прокурором, а відповідно до ст. 23, 95 КПК України суд безпосередньо досліджує докази, під час судового розгляду кримінального провадження.
Отже питання підтримання державного обвинувачення у відповідному кримінальному провадженні вирішується прокурором. Тому питання використання доказу в процесуальній діяльності до завершення кримінального провадження підлягає вирішенню прокурором.
Отже для вирішення питання повернення речового доказу скаржник зобов'язаний був звернутися до уповноваженого кримінальним процесуальним законом суб'єкта, якому належить право на підтримання обвинувачення за опосередкуванням відповідних доказів, яким є прокурор, а не слідчий.
Крім цього до завершення кримінального провадження все ще зберігається потреба у дослідження речового доказу судом. Таким чином потреба, з якою було встановлено арешт речового доказу все ще не відпала. Отже потреба в арешті речового доказу на даний час не відпала.
В п. 3 ст. 26 КПК України вказано, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Таким чином перед судом не доведено наявності правових підстав для скасування арешту речового доказу.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд, -
в задоволенні заяви відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1