Справа № 288/1208/19
Провадження № 2/288/496/19
05 листопада 2019 року смт Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Рудник М. І.,
з участю секретаря судових засідань - Добрянської В.П.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди заподіяної злочином,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення моральної шкоди заподіяної злочином, в обґрунтування якого вказує, що вона проживає у с. Соколів Брід недалеко від свого брата, ОСОБА_2 і у них уже давно тривають неприєзнені стосунки.
25 травня 2017 року, близько 14-00 години її брат, відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи на території свого домогосподарства, за місцем проживання, в АДРЕСА_1 , де на грунті тривалих неприязних відносин, затіяв сварку, у результаті якої виник з нею конфлікт, в ході якого він підійшов до неї ззаду та схопив за плечі руками. Далі притиснув її спиною до паркану, стиснув горло руками та натискаючи своїми ліктями на груди.
У результаті протиправних дій відповідача, їй було заподіяно легкі тілесні ушкодження, без короткочасного розладу здоров'я. Своїми умисними діями, які виразились в умисному заподіянні їй легких тілесних ушкоджень, без короткочасного розладу здоров'я, відповідач ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України. Дана обставина підтверджується копією повідомлення про підозру від 08 червня 2017 року, копією висновку експерта № 69 від 05 чевня 2017 року та матеріалами кримінального провадження № 12017060270000176.
У результаті протиправних дій відповідача та отримання тілесних ушкоджень, позивачу було заподіяно моральну шкоду. Позивач була визнана потерпілою по даному кримінальному провадженню № 12017060270000176.
Ухвалою Попільнянського районного суду від 31 липня 2019 року обвинувачений ОСОБА_2 на підставі ст. 49 КК України, був звільнений від кримінальної відповідальності за скоєний злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження № 12017060270000176 було закрите, а позов до нього про стягнення моральної шкоди заподіяної злочином було залишено без розгляду. Тому позивач змушена звертатися з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Вина відповідача у заподіянні тілесних ушкоджень позивачу підтверджується копією висновка експерта № 69 від 05 чераня 2017 року та матеріалами кримінального провадження № 12017060270000176.
Позивач зазначає, що у результаті злочинних дій відповідача, вона відчула сильний фізичний біль та приниження, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттям образи, обурення, розгубленості та страху за своє здоров'я та життя. На даний час відповідач навіть не вибачився.
У подальшому, для притягнення винного до відповідальності, протягом двох років позивач змушена була відвідувати слідчі органи та з'являтися в судові засідання в якості потерпілої, що змусило її докласти додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи вимоги розумності та справедливості, заподіяної їй моральну шкоду позивач оцінює в 20000 гривень.
На підставі вищевикладеного, позивач просить, стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на її користь заподіяну їй моральну шкоду в сумі 20000 гривень.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнавли, заперечували проти їх задоволення.
Заслухавши сторони, представника відповідача, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.
В статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У відповідності з п.1 Постанови №11 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення при здійсненні правосуддя судам слід брати до уваги те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950) (далі - Конвенція) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа «Скопелліті проти Італії» від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25 березня 1999 року).
За змістом п.3 вказаної Постанови розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства, відповідно до п.п.10, 11 ч.3 ст.2 ЦПК України, є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Частиною 2 статті 121 ЦПК України передбачено, що строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс Проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші). Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.
В силу вимог п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції (параграф 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, що 25 травня 2017 року, близько 14 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 перебував на території домогосподарства за місцем проживання, що в АДРЕСА_1 , де у нього, на ґрунті тривалих неприязних відносин, виник конфлікт з сестрою ОСОБА_1 в ході якого у ОСОБА_2 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 , перебуваючи на вказаній території, підійшов до ОСОБА_1 ззаду та схопив її за плечі руками, після чого притиснув її спиною до прилеглого паркану та стиснув її горло руками, натискаючи своїми ліктями на її груди.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді двох синців лівого плеча, синця передньої грудної стінки, синця шиї, садна нижньої повіки лівого ока, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
31 травня 2017 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017060270000176.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковано за частиною першою статті 125 КК України, як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень.
ОСОБА_1 визнана потерпілою по даного кримінальному провадженні.
Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності передбаченої частиною першою статті 125 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження № 12017060270000176 від 31 травня 2017 року - закрито.
Цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь моральної шкоди в розмірі 14000 гривень - залишити без розгляду.
Відповідно до висновку експерта № 69 від 05 червня 2017 року, при судово - медичному освідуванні та згідно записів представлених медичних документів у ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: синців (2-х) лівого плеча, синця передньої грудної стінки, синця шиї, садна нижньої повіки лівого ока, що утворились від дії твердих тупих предметів, відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень. Виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли утворитися в час та за обставин, що вказані в протоколі слідчого експерименту від 05 червня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_1 .
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно із частини сьомої статті 128 КПК України та частини третьої статті 386 ЦК України позивач має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, в тому числі шляхом звернення з позовом у кримінальній справі.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Частиною третьою статті 28 ЦПК України визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
Згідно пунктів 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Із письмових матеріалів справи вбачається, що в межах розгляду кримінальної справи позивач зверталася із відповідним цивільним позовом, однак провадження по справі було закрито. Звернулась в порядку цивільного судочинства із позовом про стягнення моральної шкоди, оскільки їй була заподіяна така шкода, внаслідок злочинних дій відповідача.
Пунктом 17-1 Постанови Пленуму встановлено, що виходячи з правил статей 4,5 ЦПК Україниі статей 28,49, 50 КПК України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров'я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред'явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.
Крім того, в п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року за № 6 (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними, постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не тільки в силу договору, але й закону.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, маральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно роз'яснень, даних у пункті 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України із змінами, внесеними постановою № 5 від 25 травня 2001 року, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
Згідно роз'яснень, наданих Пленумом ВС України, моральна шкода може полягатиу приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, при настанні інших негативних наслідків.
Виходячи з пояснень позивача внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 позивачу завдано моральну шкоду. Моральна шкода полягає у моральних стражданнях, які виникли внаслідок вчинення тілесних ушкоджень позивачу, почутті образи, зміни звичайного укладу життя внаслідок участі у досудовому розслідуванні, у судовому розгляді кримінального провадження, в зв'язку з чим її переслідувало та переслідує до даного часу почуття тривоги та незахищеності, необхідності звертатися до суду.
Факт спричинення ОСОБА_1 моральних страждань у суду сумнівів не викликає.
З урахуванням роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року з наступними змінами "Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди", виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, а також конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілої ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на їх користь моральної шкоди в розмірі 5000 гривень.
Суд, враховуючи обґрунтування стороною позовних вимог в частині наявності моральної шкоди, визнає наявність такої шкоди, тому що дійсно з пояснень позивача щодо зміни звичного укладу життя на певний період часу, вбачається, що людина вимушена була саме з вини відповідача відновлювати стан свого здоров"я, що вплинуло на звичайний спосіб її життя та побуту, відчувала приниження, але позивачем характер, ступінь моральних переживань та страждань не було достатньо обґрунтовано в процесі вирішення справи.
Тому суд вважає, що позивачем завищена сума компенсації спричиненої їй винними діями відповідача моральної шкоди, не надано доказів в обґрунтування її в заявленому розмірі.
Відповідно до частини четвертої, п'ятої, шостої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
За правилами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Також, оцінюючи аргументи позивача, суд, в тому числі, керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., N 303-A, параграф 29).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, так як моральна шкода заподіяна їй в результаті скоєння відповідачем кримінального правопорушення.
Відповідно до статті 141 ЦПК України із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок.
Керуючись статтями 22-23, 1166, 1167, 1177 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. N 5), Постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами) від 27 березня 1992 року N 6, статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 77, 78, 81, 82, 128, 141, 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України; суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної школи заподіяної злочином - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , уродженця та проживаючого в АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , уродженки с. Паволоч, Попільнянського району, Житомирської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , уродженця та проживаючого в АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок.
В решті позовним вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Попільнянського
районного суду М. І. Рудник