01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"17" грудня 2009 р. Справа № 354/17-04/10-09
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Казміренко Л.В.
розглянувши справу № 354/17-04/10-09
За позовом виробничо-наукового об'єднання птахівничої промисловості
«УКРПТАХОПРОМ», м. Київ;
до державного племінного заводу «Плосківський», с. Плоське;
про припинення дії договору та стягнення 1 257 632,33 грн.
Представники сторін:
від позивача: Горбач С.Ф. (ліквідатор на підставі постанови Господарського суду
міста Києва від 29.12.2008р. по справі № 15/800-б);
від відповідача: Колибіденко В.О. (представник за довіреністю від 23.06.2009р. б/н).
обставини справи:
Виробничо-наукове об'єднання птахівничої промисловості «УКРПТАХОПРОМ»звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до державного племінного заводу «Плосківський»про припинення дії Договору № 63-8-410 на поставку соєвих шротів і повернення валютного кредиту згідно з програмою ПЛ-480 на 1995 рік від 18.11.1995р. та стягнення заборгованості у загальній сумі 1 257 632,33 грн., яка складається з 1193704,70 грн. -боргу, 52289,14 грн. -пені та 11638,47 грн. -3% річних.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2008р. виробничо-науковому об'єднанню птахівничої промисловості «УКРПТАХОПРОМ»у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2009р. рішення від 03.11.2008р. Господарського суду Київської області у справі № 354/17-04 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до резолюції заступника голови господарського суду Київської області від 13.07.2009р., справа № 354/17-04 передана на новий розгляд судді Привалову А.І.
Ухвалою від 17.07.2009р. суддя Привалов А.І. прийняв справу № 354/17-04 до свого провадження, присвоїв їй № 354/17-04/10-09 та призначив судове засідання на 28.07.2009р.
28.07.2009р. через канцелярію господарського суду від позивача, у відповідності зі ст. 22 ГПК України, надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 1 302 765,99 грн.
Ухвалою від 28.07.2009р. суд відклав розгляд справи на 25.08.2009р., в зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та неподанням витребуваних судом документів.
Повноважний представник відповідача в судове засідання 25.08.2009р. вдруге не з'явився та відзив на позов не надав, проте до господарського суду надійшло клопотання б/н і б/д про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 25.08.2009р. суд відклав розгляд справи на 01.09.2009р.
31.08.2009р. через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли заява вих. № 09/14 від 29.08.2009р., в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач просить розірвати Договір № 63-8-410 на поставку соєвих шротів і повернення валютного кредиту згідно з програмою ПЛ-480 на 1995 рік від 18.11.1995р. та стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 1 302 765,99 грн., а також клопотання про приєднання додаткових доказів по справі.
В засіданні суду 01.09.2009р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що позивачем не підтверджено належними доказами факт поставки 999,85 тонн соєвого шроту на адресу ДПЗ «Плосківський», в зв'язку з чим просить суд в позові відмовити повністю. Окрім того, представник відповідача подав клопотання на ознайомлення з матеріалами справи.
Сторони, на підставі ч. 4 ст. 69 ГПК України, звернулись до суду з клопотанням про продовження строку вирішення спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва на 22.09.2009р.
У судовому засіданні 22.09.2009р. позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для оформлення заяви про збільшення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд оголосив перерву на 06.10.2009р.
Позивач надіслав на адресу суду заяву вих. № 37 від 28.09.2009р. про збільшення позовних вимог, в якій просить припинити дію Договору № 63-8-410 на поставку соєвих шротів і повернення валютного кредиту згідно з програмою ПЛ-480 на 1995 рік від 18.11.1995р. та стягнути з відповідача: заборгованість за договором у загальній сумі 175015,36 дол. США, в т.ч. за період з 2001 по 2003 рр. - 78950,14 дол. США, за період з 2006 по 2008рр. - 96065,22 дол. США, а також згідно ч. 2 ст. 231 ГК України стягнути пеню з 27.01.2009р. по 27.07.2009р. в сумі 5657,91 дол. США, еквівалент 43396,17 грн., штраф у розмірі 7% - 6724,57 дол. США, еквівалент 51577,45 грн. та 3% річних з основної суми боргу -2881,96 дол. США, еквівалент 22104,63 грн. Крім того, в разі дострокового припинення дії договору підлягає стягненню сума неоплаченого шроту за 2009 -2010 рр. у сумі 58522,49 дол. США.
На підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, судом була оголошена перерва на 27.10.2009р.
У судовому засіданні 27.10.2009р. представником позивача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для можливого мирного врегулювання спору.
Ухвалою від 27.10.2009р. суд відклав розгляд справи на 24.11.2009р.
Телефонограмами від 18.11.2009р. представників сторін повідомлено про перенесення розгляду справи на 01.12.2009р.
Ухвалою від 01.12.2009р. суд відклав розгляд справи на 17.12.2009р., у звязку з неявкою представників сторін у судове засідання.
Присутній у судовому засіданні 17.12.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви вих. № 37 від 28.09.2009р. про збільшення позовних вимог.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
18.11.1995р. між виробничо-науковим об'єднанням птахівничої промисловості «Укрптахопром»Міністерства сільського господарства і продовольства України, в подальшому «Об'єднання», та Держплемзаоводом «Плосківський», в подальшому «Підприємство», було укладено Договір № 63-8-410 на поставку соєвих шротів і повернення валютного кредиту згідно з програмою ПЛ-480 на 1995 рік.
Відповідно до п. 1.1. договору, сторони визнають повноваження Об'єднання, що виникають із обов'язків, покладених на нього наказом Мінісільгосппроду України від 04.08.95 № 217 та дорученням Прем'єр-Міністра України від 18.08.95 № 4211/96 про призначення ВНО «УКРПТАХОПРОМ»позичальником валютного кредиту у сумі 25,0 млн. дол. США, виконавцем контракту на поставку в Україну із Сполучених Штатів Америки 100 тис. тонн соєвих шротів, а також відповідальним за своєчасне погашення кредиту та процентів за користування ним, згідно з міжурядовою програмою ПЛ-480 на 1995 фінансовий рік.
Згідно з п. 1.3. договору, підприємство доручає, а Об'єднання зобов'язується поставити соєвий шрот у кількості 1000 тонн. Вартість поставки соєвого шроту складає 250 000 доларів США і є сумою валютного кредиту, яку Підприємство зобов'язується повернути своєчасно Об'єднанню разом з процентами за користування ним згідно з Додатком № 1 до цього договору. Ціна одної тонни поставляємого Підприємству соєвого шроту складає 250,0 доларів США. В ціну одної тонни шроту входить вартість шроту і доставки його американським судном із США в Іллічівський морський торговий порт Одеської області.
Поставка здійснюється залізничними вагонами типу «хопер»або іншими критими вагонами на станцію Підприємства. За попереднім письмовим розпорядженням сторін Підприємство може одержати шроти своїм автотранспортом із Іллічівського порту (п. 2.2. договору).
Об'єднання факсом повідомляє Підприємство про відвантаження соєвого шроту із Іллічівського порту, вказує номери вагонів, вагу завантаженого шроту та номери залізничних накладних (п. 2.3. договору).
Відповідно до ст. 245 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р. (чинного на момент поставки товару), за договором поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами. Договором поставки є також договір, що укладається між організаціями за їх розсудом, за яким поставщик зобов'язується передати покупцеві продукцію, що не розподіляється в плановому порядку, в строк, який не збігається з моментом укладення договору.
На пітвердження факту поставки товару та виконання взятих на себе зобовязань за договором позивач надав суду повідомленнями про відвантаження №№ 9029, 9053, 9038, 9072, 9196, 9211 та квитанції про прийняття вантажу № № 34103805 -34103813, 34104049, 3413955 -34103957, 34103915, 34103916, 34103945 -34103947.
Згідно п. 37 Статуту залізничних доріг СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 06.04.1964р. № 270, який діяв на момент поставки соєвого шроту, по договору залізничного перевезення вантажу, залізниця зобов'язана доставити довірений їй вантажовідправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.
Пунктом 38 Статуту залізничних доріг СРСР передбачено, що основним документом, який підтверджує перевезення вантажу, є накладна.
Згідно п. 59 Статуту залізничних доріг СРСР, вантажовідправник має право змінити вантажоотримувача вказаного в накладній, але без права зміни стації призначення.
Відповідно до статті 33 ПІК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем квитанції підтверджують лише факт передачі відправником вантажу залізниці для перевезення, а отже, не є належними доказами поставки та отримання вантажу безпосередньо відповідачем.
Крім того, код станції призначення у квитанціях про приймання вантажу до перевезення залізницею №№ 34103805 -34103813, 34104049, 3413955 34103957, 34103915, 34103916, 34103945 -34103947, 34100430 не відповідає реквізитам, вказаним у договорі, що також свідчить про неможливість оцінювати зазначені квитанції як докази доставки та отримання вантажу відповідачем по справі.
Також суд не погоджується з посиланнями позивача на те, що факт отримання відповідачем соєвого шроту підтверджується повідомленнями № 9029, 9053, 9038, 9072, 9196, 9211, оскільки вказані повідомлення не містять фактичних даних про поставку та видачу вантажу саме відповідачу.
Не приймаються судом в якості належних доказів по справі, що підтверджує факт отримання соєвого шроту відповідачем, протоколи звірки взаєморозрахунків станом на 15.07.1997р. і на 26.06.1998р., а також Акт звірки взаєморозрахунків станом на 25.11.1998р., оскільки акти звірки бухгалтерів є тільки документами, по яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, рахунками тощо.
Посилання позивача на дії відповідача по частковій сплаті відсотків за кредит та частини основного боргу, які, на думку позивача, свідчать про визнання відповідачем факту поставки соєвого шроту на його адресу, суд вважає необгрунтованими, оскільки платіжні документи щодо часткової оплати відсотків за кредит та товар не можуть підтверджувати факту поставки та отримання товару.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами не підтверджено факт поставки позивачем та отримання відповідачем у 1995 році 999,85 тонн соєвого шроту на підставі Договору № 63-8-410 на поставку соєвих шротів і повернення валютного кредиту згідно з програмою ПЛ-480 на 1995 рік від 18.11.1995р., а відповідно позивач не довів свого права на стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар, відсотків за користування товарним кредитим та штрафних санкцій за порушення виконання зобовязань.
Крім того, не підлягає задоволенню і вимога позивача про дострокове припинення дії договору з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 Перехідних положень Цивільного та Господарського кодексів України до відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним і Господарським кодексами України, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
Отже, оскільки правовідносини сторін на даний час тривають, тому до них застосовуються положення Цивільного та Господарського кодексів України, які є чинними на день вирішення спору.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені наступні способи захисту прав та інтересів: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Таким чином, якщо позивач передбачав наслідком пред'явлення свого позову припинення господарського зобов'язання, то припинення зобовязання повинно здійснюватись шляхом розірвання договору за правилами, передбаченими ст.ст. 188, 206 ГК України. Суд неодноразово зобов'язував позивача уточнити позовні вимоги в частині припинення дії договору, але позивач своїм правом не скористувався, з предметом позову в частині припинення дії договору не визначився.
Як вбачається зі змісту позову та заяви про збільшення позовних вимог, позивачем не зазначено норму закону, яка передбачає захист права у такий спосіб, як припинення достроково дії договору.
З урахуванням всіх вищенаведених обставин, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.І. Привалов
Дата складення та підписання рішення в повному обсязі -18.01.2010 р.