28 жовтня 2019 р. Справа № 440/1850/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представник позивача Бассараба Б.Г.
представник відповідача Предибайло А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2019, суддя І.С. Шевяков, Пушкарівська вулиця, 9/26, Полтава, Полтавська область, 36000, повний текст складено 09.07.19 по справі № 440/1850/19
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Головного управління ДФС у Полтавській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській обл.), в якому просила суд скасувати рішення ГУ ДФС у Полтавській обл. від 18.03.2019 № 0013405013 про застосування штрафних санкцій до в/ч НОМЕР_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 адміністративний позов задоволено.
Рішення ГУ ДФС у Полтавській обл. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0013405013 від 18.03.2019 визнано протиправним та скасовано.
Не погодившись з даним судовим рішенням, ГУ ДФС у Полтавській обл. подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскільки позивачем сплачено суми єдиного внеску на рахунок 37193202021601, символ звітності 202 (кошти, що сплачують військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення), у той час, як слід сплачувати на аналогічний рахунок 37194201021601, символ звітності 201 (кошти, що сплачуються за осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності), а тому відповідно до ч. 11, 10 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-УІ ( далі - Закон №2464) відповідачем 18.03.2019 правомірно винесено рішення № 0013405013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 2273,49 грн.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 призначено до розгляду клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору в порядку письмового провадження та ухвалами суду від 15.08.2019 відмовлено в задоволенні вищезазначеного клопотання, залишено без руху, у зв'язку з несплатою судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі.
18 вересня 2019 року на адресу суду від позивача по справі надійшов відзив, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обгрунтування своєї позиції позивач зазначив, що помилка при зазначенні відповідного рахунку не може слугувати підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне перерахування ЄСВ.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 закінчено підготовку справи до розгляду та призначено у відкритому судовому засіданні.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
Згідно поданого позивачем до контролюючого органу звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень 2019 року, в інтегрованій картці платника по коду платежу 71010000 20 лютого 2019 року проведені нарахування в сумі 58 247,29 грн.
З вищезазначеної суми нарахувань станом на 20.09.2019 позивачем фактично сплачено єдиного внеску по коду 71010000 - 47 317 грн 05 коп.
Позивачем 29.01.2019 було сформовано платіжне доручення №115 на суму 3 379,93 грн, яке подано до Держказначейської служби України та проведено 30.01.2019. Однак, позивачем допущено помилку у зазначені рахунку, а саме: зазначено рахунок " НОМЕР_2 " замість вірного "37194201021601".
Отже, позивачем помилково сплачено суми єдиного внеску на аналітичний рахунок 37193202021601, символ звітності 202 (кошти що сплачують військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення), у той час як слід сплачувати на аналітичний рахунок 37194201021601, символ звітності 201 (кошти що сплачуються за осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності).
Факт невірного зазначення (помилки) коду рахунку сторонами не оспорювався.
Вважаючи такі дії порушенням вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", 18.03.2019 ГУ ДФС у Полтавській обл. винесла рішення №0013405013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 2186 грн та пеню у розмірі 87,44 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду погоджується з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку унормовано Законом №2464.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 11 ст. 9 зазначеного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до пп. 2 ч. 11 ст. 25 Закону за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
При застосуванні штрафів приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди.
Відповідно до пункту 5 розділу VII Інструкції Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449)
Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем списання з рахунку платника відповідних коштів (внесення відповідного платежу готівкою), до дня його фактичного перерахування (зарахування) банками на рахунки органів доходів і зборів з дотриманням строків, передбачених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Документами, які є підставою для нарахування пені, є: документи, що підтверджують суму єдиного внеску та строк її сплати, - звіт платника щодо нарахування єдиного внеску (з додатним значенням); вимога про донараховані суми єдиного внеску за актами документальних перевірок або повідомленням-розрахунком; рішення суду.
Тобто, у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на платників єдиного внеску накладається штраф, розрахунок якого здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня; при цьому факти порушень законодавства щодо несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, оформлюються актом документальної перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що для визначення правильності нарахування штрафу та пені обов'язково слід встановити факт невиконання платником єдиного внеску обов'язку зі сплати сум внеску, розмір недоїмки, на який нараховано штраф і пеню, а також період прострочення платежу.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Зважаючи на те, що платіжне доручення №115 на суму 3 379,93 грн. подано позивачем до Держказначейської служби України та проведено 30.01.2019, тобто у законодавчо встановлений строк, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що помилкове зазначення розрахункового рахунку під час сплати не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми у визначений Законом України №2464-VI строк, а відтак і для застосування штрафних санкцій та пені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 (справа № 21-377а15).
Доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій колегія суддів вважає необгрунтованими та зазначає.
Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у встановлений законом строк, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету.
Оскільки помилкове перерахування позивачем на неналежний рахунок не вплинуло на виконання обов'язку платника зі сплати податку, підстави для застосування до позивача штрафу відсутні.
Аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у своїй постанові, що винесена у справі №826/24675/15 від 28.05.2019 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 по справі № 440/1850/19 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Постанова складена в повному обсязі 07.11.19.