ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 листопада 2019 року № 640/9039/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Держаної міграційної служби України,
Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Держаної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, в якому просить, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог: визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області щодо оформлення висновку службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105 від 29 червня 2016 року, яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року; визнати протиправним дії Держаної міграційної служби України щодо затвердження службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105 від 29 червня 2016 року, яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року; визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105 від 29 червня 2016 року оформлений Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області 29 червня 2016 року та затверджений Державною міграційною службою України 18 липня 2016 року, яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року; зобов'язати Державну міграційну службу України письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Українське бюро Інтерполу та підродили Головних управлінь, Управлінь Державної міграційної служби України в областях про дійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачами не було повідомлено останнього про існування спірного висновку, про наявність якого позивач дізнався з листа Державної міграційної служби України від 07 грудня 2018 року №6-8782/1-18.
Ознайомившись з висновком №105 від 29 червня 2016 року, позивач вважає, що останній є протиправним та підлягає скасуванню, позаяк ґрунтується на безпідставних сумнівах відповідачів щодо належності позивача до громадянства України. Пояснив, що вилучення та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон є протиправним та таким, що порушує права особи, гарантовані Конституцією України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Державної міграційної служби України вказує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Оскільки в органах Державної міграційної служби відсутнє підтвердження належності позивача до громадянства України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України» або прийняття позивача до громадянства України за відповідним Указом Президента відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України», отже оформлення позивачу паспорту громадянина України відбулось з порушенням вимог законодавства, що є підставою для визнання недійсним виданого позивачу паспорту громадянина України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року клопотання представника Держаної міграційної служби України про розгляд справи в судовому засіданні за участі сторін залишено без задоволення.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов представник Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області вказує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон використовується позивачем за відсутності законодавчо визначених підстав, що є підставою для визнання недійсним такого паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
У відповідях на відзиви Держаної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області представник позивача зазначає, що відповідачами не наведено наявності підстав, визначених пунктом 55 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152.
Додатково представник позивача вказує, що відповідачі обґрунтовують незаконне на їх думку документування позивача паспортом громадянина України для виїзду за кордон відсутністю можливості підтвердити або спростувати факт прийняття рішення Головним управлінням Державної міграційної служби України в АР Крим рішення щодо набуття позивачем громадянства України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
18 липня 2018 року Державна міграційна служба України затвердила висновок службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105, складений Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області.
Вказаним висновком встановлено, зокрема, наступне: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року відповідно до підпункту 8 пункту 55 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152, вважати недійсним та таким, що підлягає знищенню у встановленому порядку.
Після затвердження висновку Державною міграційною службою України вжити відповідних заходів щодо виявлення та вилучення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 15 травня 2010 року Центральним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму, та паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року, виданого органом 6390 на ім'я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проінформувати Адміністрацію Державної прикордонної служби України про визнання паспортів такими, що оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.
Згідно з вимогами пункту 35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152, направити повідомлення про недійсність паспорту НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року до українського бюро Інтерполу.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо складення та затвердження спірного висновку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд зауважує, що відповідачами не надано доказів направлення позивачу копії висновку №105 від 29 червня 2016 року, одночасно позивач вказує, що про наявність зазначеного висновку дізнався в грудні 2018 року, з огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152, (далі - Порядок №152) паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Пунктом 8 частини 1 пункту 55 Порядку №152 визначено, що паспорт для виїзду за кордон вважається недійсним та знищується в разі: оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства.
Згідно з пунктом 56 Порядку №152, у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон з порушенням вимог законодавства керівник територіального органу чи підрозділу ДМС проводить службове розслідування. За результатами розслідування складається висновок у двох примірниках, який надсилається до ДМС для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу апарату ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, другий - у територіальному органі або підрозділі ДМС.
Так, з висновку службового розслідування вбачається, що до сектору спеціалізованого оформлення документів №2 Управління з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області 25 липня 2014 року звернувся громадянин ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженець Кувейту з питання оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, до заяви-анкети яким було додано наступні документи: копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 15 травня 2010 року Центральним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму; копію довідки №10/А-16 про реєстрацію особи громадянином України, виданої 14 травня 2010 року ВГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої 09 січня 2013 року Державною податковою службою в АР Крим; довідку Управління інформаційно-аналітичного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про відсутність у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 підстав для тимчасової відмови у видачі паспорта; квитанцію про сплату державного мита за послуги та вартість бланку.
За результатом поданих позивачем документів 11 вересня 2014 року Головним управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято рішення про видачу позивачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року.
На момент надання документів місце проживання позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Громадянин ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 також документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Як вбачається з копії довідки громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Кувейті . Інформація про народження або постійне проживання його батьків до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України немає.
Враховуючи наведене, факт набуття громадянином ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянства України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та справжність видачі довідки про реєстрацію особи громадянином України викликає сумнів та унеможливлює, у даному випадку, саму процедуру набуття громадянства України особами - вихідцями з Близького Сходу.
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року документи подані позивачем для отримання паспорту сумнівів у Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області не викликали.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-III; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до статті 6 указаного Закону громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Статтею 8 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Так, відповідно до заяви про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, копія якої долучена до матеріалів справи, позивач вказує на постійне проживання на території України з 02 січня 1990 року його брата ОСОБА_3 1978 року народження.
З огляду на викладене, посилання відповідачів на відсутність інформації про постійне проживання батьків позивача до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, в даному випадку, не є доказом відсутності підстав для набуття громадянства України відповідно до статті 8 Закону № 2235-ІІІ.
Інших, підстав, окрім порушення частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» для прийняття рішення про недійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року відповідачами не наведено.
З урахуванням викладеного, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про оформлення позивачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон з порушенням норм законодавства, а тому суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування спірного висновку.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області щодо оформлення висновку службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105 від 29 червня 2016 року та дій Держаної міграційної служби України щодо затвердження службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105 від 29 червня 2016 року, оскільки Порядком № 152 органи міграційної служби наділено такими повноваженнями.
На думку суду, самі по собі оспорювані дії не створюють будь-яких правових наслідків для позивача. Правові наслідки для останнього несуть акти індивідуальної дії, у даному випадку висновок службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105 від 29 червня 2016 року, яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року.
Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання Державну міграційну службу України письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Українське бюро Інтерполу та підродили Головних управлінь, Управлінь Державної міграційної служби України в областях про дійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року, оскільки на підставі спірного висновку службового розслідування останні були повідомлені про недійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року на думку суду є передчасними, а відтак не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на викладене, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача по 384,20 грн з кожного відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105 від 29 червня 2016 року, оформлений Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області 29 червня 2016 року та затверджений Державною міграційною службою України 18 липня 2016 року, яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 15 серпня 2014 року.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Держаної міграційної служби України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 37508470) судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області (61057, місто Харків, вулиця Римарська, будинок 54, код ЄДРПОУ 37764460) судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко