06 листопада 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/2102/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України (далі - відповідач, ГУ ПФ України) щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час мого перебування у засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року, як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України провести перерахунок стажу моєї роботи, починаючи з 08.05.2018 року, згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне страхування», як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування відбування покарання у засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 08.05.2018 року звернулась до відповідача з заявою, в якій просила здійснити перерахунок належній її пенсії з урахуванням періоду перебування у засланні (з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року) до трудового стажу у потрійному розмірі.
Рішенням відповідача в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено з посиланням на те, що позивачка, на думку ГУ ПФ України є членом сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом реабілітовані.
Позивачка вважає зазначене рішення протиправним та, з посиланням на норми Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 року», ст.ст. 58, 87, 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення», просить суд захистити порушені, на її думку права, шляхом задоволення даного позову.
Ухвалою суду від 09.10.2019 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
25.10.2019 року відповідачем надано відзив на позов, згідно якого позовних вимог ГУ ПФ України не визнає, вважає, що позивачці правомірно відмовлено в зарахуванні до трудового стажу період її перебування в спецпоселенні з 04.01.1951 року по 19.05.1958 рік.
В обґрунтування наведеного відповідач зазначає, що ОСОБА_1 , на його думку, є не репресованою особою, а особою, потерпілою від репресій, оскільки вона є членом сім'ї посібника учасника підпілля ОУН, як це зазначено в наданій нею довідці УМВС України в Тернопільській області. Зазначені поняття не є тотожними, а пільга, на яку позивачка претендує, передбачена виключно для «репресованої особи». Окремо, відповідач стверджує, що в період перебування ОСОБА_1 в спецпоселенні вона була малолітньою особою, а тому трудового стажу набувати не могла.
Також, відповідач зазначає, що в провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебувала справа №766/13109/16-а за позовом ОСОБА_1 до УПФ України в м. Херсоні, судовим рішенням в якій визначено право особи на підвищення до пенсії на підставі п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яке передбачено для членів сімей репресованих осіб, яких було примусово переселено.
Додатково, відповідач вважає пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до суду .
Підсумовуючи викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
05.11.2019 року до суду надійшла відповідь позивачки на відзив, в якій ОСОБА_1 , посилаючись на вже наведені в позовній заяві доводи наполягає на тому, що вона є саме репресованою особою, а не членом сім'ї репресованої особи.
Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Так, ОСОБА_1 з 05.09.2000 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України, з 2013 року в Головному управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за віком.
Відповідно до довідки Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області №6/1643 від 13.11.2008 року (далі - довідка, довідка №6/1643 від 13.11.2008 року) ОСОБА_1 зі сім'єю, на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 року за рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як член сім'ї посібника учасникам підпілля ОУН, 04.01.1951 року була виселена з с. Нище, Зборівського району Тернопільської області на спец поселення в Іркутську область з конфіскацією майна. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 перебувала до 04.07.1958 року. Звільнена з обліку спецпоселення на підставі Указу ПВР СРСР від 19.05.1958 року.
На підставі ст.3 Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_2 зі сім'єю реабілітована 24.10.1991 року УВС Тернопільської області.
09.04.2002 року Комісією з питань поновлення прав реабілітованих видано ОСОБА_1 посвідчення № НОМЕР_1 .
08.05.2018 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФ України з заявою, в якій просила зарахувати до трудового стажу у потрійному розмірі строк її перебування на спецпоселенні та провести відповідний перерахунок пенсії.
17.08.2018 року рішенням №11/03-19 ГУ ПФ України відмовило в задоволенні заяви позивачки.
ОСОБА_1 вважає дії відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку протиправними, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства суд дійшов наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
08.05.1991 року введено в дію Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон №962).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 року (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, була змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону №962, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).
Зміни набули чинності 05.05.2018 року.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962.
Так, згідно положень ст.1-1 Закону №962 репресованою особою є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (далі - репресії) згідно зазначеної статті закону є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 роках, зокрема позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.
Однією з форм репресій згідно наведеного закону визнано заслання (п.5 ч.1 ст.2 Закону №962).
Засланням згідно ст.1-1 Закону №962 є примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Також, Закон вирізняє декілька мотивів репресій, серед яких й політичний мотив. Політичним мотивом є застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу (ст.1-1 Закону №962).
До позасудових органів, відповідно приписів ст.1-1 Закону №962 належав, зокрема, Міністерство державної безпеки СРСР.
Як вже було зазначено вище за текстом рішення та вбачається з довідки Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області від 13.11.2008 року №6/1643, ОСОБА_1 04.01.1951 року була виселена з с. Нище Зборівського району Тернопільської області на спецпоселення в Іркутську область. В спецпоселенні перебувала під наглядом спецкомендатури до 04.07.1958 року.
З викладеного, з урахуванням наведених вище визначень, вбачається, що позивачка особисто була піддана такій формі репресій як заслання.
Органом, що застосував до неї відповідний захід, згідно довідки, було Міністерство Державної Безпеки СРСР, тобто орган, що згідно Закону №962 належить до списку позасудових репресивних органів комуністичного режиму.
Мотивом, з якого до позивачки було застосовано репресивні заходи, було те, що ОСОБА_1 була членом сім'ї посібника учасника підпілля ОУН. Отже, репресії були застосовані з політичних мотивів.
З викладеного у сукупності вбачається, що ОСОБА_1 є особою, до якої позасудовим репресивним органом - МДБ СРСР 04.01.1951 року було, з політичних мотивів, застосовано такий вид репресій як заслання. Тобто, ОСОБА_1 є репресованою особою згідно визначення Закону №962.
Стосовно тверджень відповідача відносно того, що ОСОБА_1 є не репресованою особою, а членом сім'ї репресованої особи суд зазначає наступне.
Так, згідно визначення, наведеного в ст.1-1 Закону №962, члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
З довідки УМВС в Тернопільській області вбачається, що ОСОБА_1 зазнала репресії як член посібника підпілля ОУН. Тобто викладене свідчить не тільки про ступінь родинних відносин ОСОБА_1 з іншими особами, що зазнали репресій, а про кваліфікацію порушення, в розумінні репресивного органу, за яке особу було піддано засобам примусу (заслання було застосовано до позивачки лише за те, що вона, згідно протоколу №2 від 13.01.1951 року, була членом сім'ї посібника учасника підпілля ОУН).
Отже, ОСОБА_1 є саме репресованою особою, оскільки репресивні заходи застосовувались до неї безпосередньо.
Суд зважає, що формулювання заявленого МДБ СРСР порушення, заявленого в довідці №6/1643 від 13.11.2008 року, дозволяє зробити припущення, що ОСОБА_1 окрім статусу репресованої особи може мати й статус члена сім'ї репресованої особи, проте обґрунтовано зазначеного висновку можливо дійти тільки отримавши відомості щодо застосування репресивних заходів до членів сім'ї ОСОБА_1
Натомість, довідка №6/1643 від 13.11.2008 року підтверджує статус репресованої та згодом реабілітованої особи лише в позивачки.
Додатково суд вказує, що цілком ймовірно (з об'єму наданих доказів), що ОСОБА_1 також є і членом сім'ї репресованої особи, однак наведене, за зазначених судом доводів, не виключає її можливість мати статус репресованої особи самостійно.
Щодо посилань відповідача на те, що рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14.11.2016 року у справі №766/13109/16-а встановлено, що вона є членом сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані суд зазначає наступне.
Так, по-перше, згідно ч.2 ст.9 КАС України в чинній редакції та ч.2 ст.11 КАС України в редакції чинній станом на дату розгляду справи №766/13109/16-а Херсонським міським судом Херсонської області - суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позовними вимогами, ОСОБА_1 , заявленими в рамках справи №766/13109/16-а було визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні щодо відмови їй у здійснення перерахунку пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», з урахуванням фактично отриманих сум підвищення, починаючи із 20.09.2016р.
Тобто, Херсонський міський суд Херсонської області при розгляді справи №766/13109/16-а був обмежений рамками позовних вимог та не досліджував питання наявності у ОСОБА_1 статусу репресованої особи, а вирішив лише питання, що було предметом розгляду - наявність у позивачки права на підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 України «Про пенсійне забезпечення».
Так само й висновок Херсонського міського суду Херсонської області у справі №766/13109/16-а, згідно якого (дослівно): «… ОСОБА_1 підпадає під дію норм Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і відповідно суд вважає, що остання є членом сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, позивача було в тому числі примусово переселено» не виключає того, що ОСОБА_1 сама підпадає під визначення репресованої особи.
По-друге, станом на дату розгляду справи №766/13109/16-а Закон №962 мав редакцію відмінну від тієї, що була чинною станом на дату вчинення відповідачем оскаржених в рамках даної справи дій (не набрали чинності суттєві зміни внесені Законом №2235, про які судом зазначено вище за текстом). Тобто, висновки судового рішення, прийнятого на основі норм права відмінних від чинної редакції не можуть бути однаково актуальними станом на дату його прийняття та станом на дату розгляду даної справи.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що висновки викладені в постанові Херсонського міського суду Херсонської області від 14.11.2016р. у справі №766/13109/16-а не заперечують права ОСОБА_1 на пільги, передбачені Законом №962 та не входять в протиріччя з доводами позивачки щодо наявної в неї статусу репресованої особи.
Згідно довідки №6/1643 від 13.11.2008 року ОСОБА_1 реабілітовано на підставі ст.3 Закону №962.
Після змін, внесених до Закону №962 Законом №2235, особи, реабілітовані на підставі ст.3 Закону №962, зокрема, набули права на пільги передбачені ст. 6 зазначеного закону.
Так, згідно положень зазначеної статті, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Тобто, після зазначених змін в законодавстві ОСОБА_1 набула права на зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій час її перебування в засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року.
Доводи відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 в зазначений період була неповнолітньою особою суд до уваги не бере, оскільки передбачена ст.6 Закону №962 пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка згідно мети закону №962, зазначеній в ст. 1 наведеного Закону визнана державою справедливою за завдану таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявне у позивачки право на зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій час її перебування в засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року, а отже й про неправомірність дій ГУ ПФ України щодо неврахування зазначеного права.
Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач, при зверненні до суду просив захистити його права шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи за час її перебування у засланні в період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Однак, оскаржені дії органу Пенсійного фонду 17.08.2018 року набули письмового виразу в рішенні відповідача про відмову в перерахунку пенсії №11/03-19 від 17.08.2018 року, а тому, на думку суду, належним способом захисту прав та інтересів позивача є скасування зазначеного рішення ГУ ПФУ в Херсонській області та зобов'язання відповідача зарахувати у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій час її перебування в засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в редакції викладеній судом, а саме: шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 17.08.2018 року №11/03-19, яким відмовлено у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 у потрійному розмірі за час її перебування у засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій та шляхом зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі її заяви від 08.05.2018 року з додаванням до трудового стажу в потрійному розмірі часу її перебування в засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року на підставі ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Таким чином, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість не врахування трудового стажу позивачки за період її перебування в засланні, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в редакції запропонованій судом.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) від 17.08.2018 року №11/03-19, яким відмовлено у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) у потрійному розмірі за час її перебування у засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на підставі її заяви від 08.05.2018 року з додаванням до трудового стажу в потрійному розмірі часу її перебування в засланні у період з 04.01.1951 року по 19.05.1958 року на підставі ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ковбій О.В.
кат. 112010000