Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 жовтня 2019 р. Справа№200/7639/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бабаш Г.П.,
при секретарі - Оголь В.К.
за участю
представника відповідача - Яковлевої А.С. (за довіреністю від 09.09.2019 року №2137-0),
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального судового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39406028, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114),Великоновосілківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ: 34246785, Донецька область, Велика Новосілка, вул. Центральна, 64) про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Великоновосілківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Донецькій області, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Донецькій області щодо стягнення заборгованості з єдиного соціального внеску на підставі податкових вимог: №Ф-44847-49-У від 08.11.2018 року на суму 15819,54 грн.; №Ф-44847-У від 06.12.2018 року на суму 170,00 грн.; №Ф-44847-49 від 06.02.2019 року на суму 18446,72 грн.; №Ф-44847-49 від 10.05.2019 року 21200,90 грн.;
- скасувати податкові вимоги №Ф-44847-49-У від 08.11.2018 року, №Ф-44847-У від 06.12.2018 року, №Ф-44847-49 від 06.02.2019 року, №Ф-44847-49 від 10.05.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2004 році він звернувся до податкової служби з заявою про закриття підприємницької діяльності та отримав довідку від 16.06.2004 року про зняття з обліку платника податків у ДПІ Великоновосіліківського району, в якій зазначено, що позивач не має заборгованості зі сплати податків і зборі та знятий з податкового обліку 21.01.2003 року.
У квітні 2019 року позивачем були отримані вимоги про сплату Єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн., 170,00 грн. та 18446,73 грн.
Позивач звернувся до податкової служби з заявою розглянути питання щодо неправомірного нарахування ЄСВ, згідно винесених податкових вимог, оскільки він не є суб'єктом підприємницької діяльності та знятий з обліку 21.01.2003 року.
У травні позивачем отримано лист Мар'їнського управління ГУ ДФС у Донецькій області від 02.05.2019 року №35338/1, в якому зазначено, що Пенсійним фоном України станом на 06.11.2013 року були передані до органів доходів і зборів відомості стосовно ФОП ОСОБА_1 та за даними ІТС «Податковий блок» позивач перебуває на обліку ГУ ДФС у Донецькій області, Мар'їнське управління, Великоновосілківське ДПІ як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивач вважає таке рішення суб'єкта владних повноважень протиправними та необґрунтованими.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2019 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами загального судового провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 30.07.2019 року.
30.07.2019 року в підготовчому судовому засіданні оголошена перерва до 13.08.2019 року.
13.08.2019 року розгляд справи відкладено на 02.09.2019 року у зв'язку з клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи для надання додаткових документів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.09.2019 року підготовче судове засідання відкладено до 16.10.2019 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 30.10.2019 року.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача, станом на 31.10.2018 року становила 15819,54 грн.; станом на 31.01.2019 року - 18446,72 грн.; станом на 30.04.2019 року - 21200,9 грн.; станом на 04.03.2019 року узгоджена сума боргу у розмірі 170,00 грн.
На підставі цих даних ГУ ДФС у Донецькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року №Ф-44847-49, від 06.02.2019 року №Ф-44847-49, від 10.05.2019 року №Ф-44847-49, від 06.12.2018 року №ф-44847-49-У.
Крім того, представником відповідача зазначено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація щодо припинення підприємницької діяльності відсутня.
Представником позивача до суду наданозаяву про розглядсправибез його участі.
Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини наведені у письмовому відзиві на позов.
Від третьої особи на адресу суду надіслано заяву про розгляд справи без участі представника третьої особи, проте жодних пояснень щодо предмету спору не надано.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні фактичні обставини.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований фізичною особою-підприємцем Великоновосілківським районним управлінням юстиції Донецької області з 16.07.1997 року за № 22381750000002372. Стан платника податків - включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво недійсне.
Згідно довідки про зняття з обліку платника податків від 16.06.2004 року №2520/19-013, виданої ДПІ у Великоновосілківському районі Донецької області, платник податків ОСОБА_1 , не має заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), знятий з податкового обліку 21.01.2003 року.
Згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість зі сплати єдиного внеску та фінансових ОСОБА_2 , станом на 31.10.2018 року становила 15819,54 грн.; станом на 31.01.2019 року - 18446,72 грн.; станом на 30.04.2019 року - 21200,9 грн.; станом на 31.07.2019 року - 23955,08 грн.
Головним управлінням ДФС у Донецькій області позивачу сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-44847-49 від 08.11.2018 року на суму 15819,54 грн., №Ф-44847-49 від 06.02.2019 року на суму 18446,72 грн., №Ф-44847-49 від 10.05.2019 року на суму 21200,90 грн., №Ф-44847-49-У від 06.12.2018 року на суму 170,00 грн.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон №755-IV), який набрав чинності 01.07.2004.
Із введенням в дію Закону про реєстрацію було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Статтею 1 Закону №755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003) встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Згідно із частиною другою Прикінцевих положень Закону №755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003) державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.
Верховною Радою України 01.07.2010 за №2390 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" (далі - Закон №2390).
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто 03.03.2011.
Пунктами 2 та 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 встановлено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону№2390свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповіднодо пункту 7 Прикінцевих та перехіднихположеньЗакону№2390спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
06.11.2013 року до Єдиного державного реєстру включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.
Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774) внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464), які набули чинності з 01.01.2017, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Дія Закону №2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом першим частини другої статті 6 Закону №2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Платниками єдиного внеску відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464 є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону №2464 є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 в редакції Закону №1774).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунковою як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною 8 статті 4 Закону №755-ІV (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності.
Однак, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських, 06.11.2013 року включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.
Відтак з матеріалів справи вбачається волевиявлення позивача на припинення підприємницької діяльності та зняття з податкового обліку в 2003 році, що підтверджується довідкою ДПІ у ВеликоновосілківськомурайоніДонецькоїобластівід 16.06.2004 року №2520/19-013.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.
Стаття 5 Закону № 2464 визначає порядок взяття на облік та зняття з обліку платника єдиного внеску, зокрема фізичної особи-підприємця, яке здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Відповідачем на запити суду не надано відомостей, яким чином позивач був поставлений на облік, як платник єдиного внеску, зважаючи що Закон № 2464 був прийнятий 08.07.2010 року, тобто через тривалий час після його зняття з податкового обліку за наявності волевиявлення на припинення підприємницької діяльності.
Враховуючи зміст наведених норм, а також наявність в єдиному державному реєстрі відомостей про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для висновку щодо реєстрації позивача, станом на час виникнення спірних правовідносин, як фізичної особи-підприємця.Отже суд вважає, що у відповідача не було підстав і для прийняттяспірнихвимог.
Крім наведеного, суд вважає необхідним наголосити також на тривалому не прийнятті податковим органом рішень щодоОСОБА_3 , якщо він вважав, що позивач є платником єдиного внеску.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).
В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).
З аналізу викладених норм вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах.
При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).
Суд зазначає, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).
Отже, в даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44847-49-У від 08.11.2018 року на суму 15819,54 грн., №Ф-44847-У від 06.12.2018 року на суму 170,00 грн., №Ф-44847-49 від 06.02.2019 року на суму 18446,72 грн., №Ф-44847-49 від 10.05.2019 року 21200,90 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
Також суд вважає потрібним наголосити, що норми Закону № 2464-VІ необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити та визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС в Донецькій області №Ф-44847-49-У від 08.11.2018 року, №Ф-44847-У від 06.12.2018 року, №Ф-44847-49 від 06.02.2019 року, №Ф-44847-49 від 10.05.2019 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адмінітсративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39406028, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114), Великоновосілківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Донецькій області (ЭДРПОУ: 34246785, Донецька область, Велика Новосілка, вул. Центральна, 64) про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Донецькій області щодо стягнення заборгованості з єдиного соціального внеску на підставі податкових вимог №Ф-44847-49-У від 08.11.2018 року на суму 15819,54 грн., №Ф-44847-У від 06.12.2018 року на суму 170,00 грн., №Ф-44847-49 від 06.02.2019 року на суму 18446,72 грн., №Ф-44847-49 від 10.05.2019 року 21200,90 грн.
Скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС в Донецькій області №Ф-44847-49-У від 08.11.2018 року, №Ф-44847-У від 06.12.2018 року, №Ф-44847-49 від 06.02.2019 року, №Ф-44847-49 від 10.05.2019 року.
Рішення ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 30 жовтня 2019 року.
Повний текст рішення складено 06 листопада 2019 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш