12 вересня 2019 року Справа № 160/6317/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
08 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в
Дніпропетровській області щодо припинення/зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 22 вересня 2018 року по 28 лютого 2019 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії у сумі 9259,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 22 вересня 2018 року по 28 лютого 2019 року виплата пенсії позивачу призупинена з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З посиланням на норми Законів України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та практику Європейського Суду з прав людини, позивач вважає, що припинення виплати пенсії відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем 24.07.2019 року отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.
08.08.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Зауважив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.02016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Пенсія за період з 22 вересня 2018 року по 28 лютого 2019 року буде виплачена після прийняття окремого порядку виплати, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365».
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком.
Відповідно до довідки, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради від 18.01.2018 року № 1214-652 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу призначено пенсію за віком з 22.09.2018 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Однак, фактично ОСОБА_1 почала отримувати пенсію з березня 2019 року.
На зверення позивача про виплату пенсії листом від 10.06.2019 року за № 4157/М-09 відповідач повідомив, що комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам винесено рішення про призначення соціальних виплат, на підставі якого з 01.03.2019 року було розпочато виплату пенсії у розмірі 1766,67 грн. За період з 22.09.2018 по 28.02.2019 нараховано суму боргу в розмірі 9259,85 грн. Сума боргу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365» обліковується та буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо невиплати пенсії за період з 22.09.2018 року по 28.02.2019 року в сумі 9259,85 грн, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини.
Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.
Також суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду в зразковій справі №Пз/9901/20/18 (805/402/18) від 03.05.2018 року, відповідно до тексту якого визначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV. Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Щодо посилання відповідачем на пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, суд зазначає, що відповідачем не заперечується права на отримання пенсійних виплат за минулий період, а лише вказується, що такі виплати будуть здійснюватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, посилання відповідача на пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 є безпідставним, оскільки зупинення виплати пенсії позивача відбулось за місяці, які йдуть після звернення з відповідною заявою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того, пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для допущення до негайного виконання рішення суду у межах стягнення за один місяць.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в
Дніпропетровській області щодо припинення/зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 22 вересня 2018 року по 28 лютого 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплаті пенсії за період з 22 вересня 2018 року по 28 лютого 2019 року в сумі 9259,85 грн.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу пенсії за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник