07 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 140/2561/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5598-17 на суму 26862,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ГУ ДФС України у Волинській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5598-17 про сплату боргу з єдиного соціального внеску в розмірі 26862,47 грн. Позивач не погоджується із оскаржуваною вимогою, вважає її протиправною, оскільки відповідач порушив строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця у разі існування недоїмки зі сплати єдиного внеску. Вказує, що оскаржувана вимога не відповідає вимогам, що встановлені України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, а отже відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю вимогу про сплату боргу (недоїмки). Також зазначає, що в періоди своєї діяльності перебував як на спрощеній, так і на загальній системі оподаткування, а з 2014 року підприємницькою діяльністю фактично не займається.
З урахуванням, заяви про уточнення позовних вимог (а.с.25), позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5598-17 про сплату боргу з єдиного соціального внеску в розмірі 28697,65 грн.
Ухвалою від 09 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечує. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн., а з 01 січня 2018 року - 819,06 грн.
Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДФС у Волинській області (станом на 18 вересня 2019 року не припинено підприємницьку діяльність), однак свій обов'язок, передбачений Законом №2464-VI, щодо сплати єдиного внеску не виконував.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
ГУ ДФС у Волинській області на підставі статті 25 Закону №2464-VI та даних автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 була надіслана податкова вимога від 10.07.2019 № Ф-5598-17 на суму 26862.47 грн.
ГУ ДФС у Волинській області на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) та даних Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок», з урахуванням часткових сплат, ОСОБА_1 була надіслана податкова вимога від 10 липня 2019 року № Ф-5598-17 на суму 26862,47 грн. Згідно інтегрованої картки платника податків позивачу нараховано єдиний соціальний внесок (далі - ЄСВ) за наступні періоди: 1) сальдо на 2013 рік у сумі 12164,81 грн.; 2) 09 лютого 2018 року нараховано у сумі 8448 грн. (за 2017 рік); 3) 19 квітня 2018 року нараховано у сумі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); 4) 19 липня 2018 року нараховано у сумі 2457,18 грн. (за II квартал 2018 року); 5) 19 жовтня 2018 року нараховано у сумі 2457,18 грн. (за III квартал 2018 року); 6) 21 січня 2019 року нараховано у сумі 2457,18 гри. (за IV квартал 2018 року); 7) 19 квітня 2019 року нараховано у сумі 2754,18 грн. (за І квартал 2019 року). Відтак, з наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено 10-ти денний строк оскарження податкової вимоги №Ф-5598-17 на суму 26862,47 грн., оскільки вказану вимогу отримано 07 серпня 2019 року, а позовна заява датована 21 серпня 2019 року.
Ухвалою суду від 27 вересня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ГУ ДФС у Волинській області про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Позивач ОСОБА_1 з 08 січня 1998 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис від 08 лютого 2008 року №: 2 198 017 0000 011979) (а.с.44).
В період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, сума доходу становить 19200,00 грн., з 01 січня 2013 по 30 вересня 2013 року - на спрощеній системі оподаткування, сума доходу становить 13500,00 грн., з 01 жовтня 2013 року по 31 грудня 2017 року - на загальній системі оподаткування - на загальній системі оподаткування, сума чистого доходу становить 0,00 грн., з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - перебував на загальній системі оподаткування, сума чистого доходу становить 1652,16 грн., що підтверджується довідкою ГУ ДФС у Волинській області (Луцьке управління) від 07 травня 2019 року №379 (а.с.11).
04 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-5598-17 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 28703,41 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.10).
10 липня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-5598-17 про сплату боргу (недоїмки) станом на 30 червня 2019 року у сумі 26862,47 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.12).
08 серпня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-5598-17 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 липня 2019 року у сумі 28697,65 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.26).
Позивач не погоджується із такою вимогою, що стало підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Частина друга статті 122 КАС України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх справ, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Представник відповідача вважає, що позивач пропустив 10-денний строк оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5598-17 на суму 26862,47 грн. як в адміністративного так і в судовому порядку, який встановлений Законом №2464-VI, оскільки вказану вимогу отримав 07 серпня 2019 року, а позовна заява датована 21 серпня 2018 року.
Однак суд ці доводи не вважає обґрунтованими, оскільки з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5598-17-17 позивач 12 липня 2019 року оскаржив в судовому порядку, однак ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року в справі № 140/2170/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Луцького управління Головного управління ДФС у Волинській області, Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги повернуто позивачеві.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01 січня 2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону№2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках,передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, з 01 січня 2017 року платники єдиного внеску зобов'язані визначати базу ЄСВ не менше мінімальної величини, при цьому факт не отримання доходу не впливає на мінімальну величину ЄСВ, що підлягає нарахуванні та сплаті.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за період з 01 січня 2017 - по 31 липня 2019 року на загальну суму 28697,65 грн., про що зазначено у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки). З розрахунку, наведеному у відзиві на позов та зворотнього боку облікової картки платника з ЄСВ (а.с.31-34) видно, що: сальдо на 2018 рік становить 12164,81 грн.; 09 лютого 2018 року нараховано боргу у сумі 8448 грн. (за 2017 рік, 704,00 грн. х 12 місяців); 19 квітня 2018 року - 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); 19 липня 2018 року - 2457,18 грн. (за II квартал 2018 року); 19 жовтня 2018 року - 2457,18 грн. (за III квартал 2018 року); 21 січня 2019 року - 2457,18 грн. (за IV квартал 2018 року); 19 квітня 2019 року - 2754,18 грн. (за І квартал 2019 року); 19 липня 2019 року - 2754,18 грн. (за ІІ квартал 2019 року). Крім того, за вказаний період позивачем було частково сплачено заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 7252,24 грн., зокрема: 17 грудня 2018 року - 819,06 грн., 21 січня 2019 року - 919,06 грн., 18 лютого 2019 року - 919,06 грн., 18 березня 2019 року - 919,06 грн., 19 квітня 2019 року - 919,00 грн., 17 травня 2019 року - 919,00 грн., 18 червня 2019 року - 919,00 грн., 15 липня 2019 року - 919,00 грн. Таким чином, загальна сума боргу (недоїмки) станом на 31 липня 2019 року склала 28697,65 грн.
Суд звертає увагу, що часткова сплата позивачем заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску свідчить про визнання ним свого обов'язку щодо сплати ЄСВ, визначеного Законом №2464-VI.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з пункту 3 розділу VІ Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
За приписами пункту 4 розділу VI цієї Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сумою єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом.
Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов'язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Із урахуванням наведених норм права та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5598-17, якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31 січня 2019 року на суму 28703,41 грн., станом на 30 червня 2019 року на суму 26862,47 грн., станом на 31 липня 2019 року на суму 28697,65 грн., сформована відповідачем із дотриманням вимог закону, а тому є відсутніми правові підстави для її скасування.
При вирішенні даного спору, суд враховує, що оскільки позивач зареєстрований, як фізична особа підприємець, однак не виконує покладений на нього обов'язок здійснити самостійне нарахування та сплату єдиного внеску, винесення відповідачем спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідає критерію пропорційності, спрямованого на дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, який перебуває в статусі фізичної особи-підприємця та не звільнений від такого обов'язку з визначених законом підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5598-17 про сплату боргу з єдиного соціального внеску в розмірі 28697,65 грн. винесена відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України та в межах наданих йому повноважень, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Крім того, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 768,40 грн. не підлягає стягненню з відповідача та залишається за позивачем.
Керуючись статтями 139, 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк