м. Вінниця
05 листопада 2019 р. Справа № 120/2912/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Шаповалової Т.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Фурмана В.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Кулик А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не включення до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройові частині) № 151 від 09.08.2019 року пункту стосовно нарахування та виплати йому Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року в розмірі 44 107,25 грн.;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройові частині) № 151 від 09.08.2019 року щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати йому Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року в розмірі 44 107,25 грн.;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.08.2019 року, в розмірі 44 107,25 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 379 від 05.08.2019 року позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я та наказом командира військової частини НОМЕР_3 Командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 151 від 09.08.2019 року виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
Разом з тим, при звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 рік.
26.08.2019 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_3 з питання видання наказу щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 -2019 року.
Листом Командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 350/147/2/3123 від 05.09.2019 року повідомлено позивача про те, що під час особливого періоду він не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій, а тому відсутні підстави для виплати вказаної компенсації.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду із цим позовом.
17.09.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 09.10.2019 року, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 09.10.2019 року залучено Військову частину НОМЕР_3 в якості відповідача в цій справі.
09.10.2019 року розгляд справи відкладено на 05.11.2019 року.
08.10.2019 року представником Військової частини НОМЕР_2 подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що позивач особисто звернувся з рапортом до командування частини про бажання звільнення його з військової служби, на підставі якого командир Військової частини НОМЕР_3 видав наказ № 151 від 09.08.2019 року про звільнення позивача та виключення його зі списків частини. Зазначений наказ був доданий до особової справи позивача, дані про звільнення були внесені до його послужного списку особової справи, який був доведений йому під підпис. Відповідач наголошує, що проти виключення зі списків частини позивач не заперечував, до командування Військової частини НОМЕР_2 не звертався.
На думку відповідача на даний час у командування Військової частини НОМЕР_2 відсутні правові підстави видати наказ стосовно військовослужбовця, що не є в переліку особового складу цієї військової частини та не проходить службу у ній.
За вказаних обставин, представник Військової частини НОМЕР_2 заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
08.10.2019 року представником Військової частини НОМЕР_1 подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що позивач дійсно проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді офіцера відділу інформаційно-пропагандистського забезпечення управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України в складі Військової частини НОМЕР_2 . Позивача наказом № 151 від 09.08.2019 року було виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення з 12.08.2019 року. Відповідач зазначає, що позивач маючи з 2015 року статус учасника бойових дій мав додаткову пільгу, передбачену п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік. Але в той же час, оскільки позивач в період з 2015 по 2019 роки продовжував перебувати на військовій службі, то він не мав можливості скористатись цією пільгою, оскільки п. 19 ст. 10-1 вказаного Закону забороняє використання додаткових відпусток військовослужбовців під час особливого періоду. Таким чином, оскільки позивач не мав права на використання додаткової відпустки під час особливого періоду, відповідно і компенсація за її невикористання є неможливою. Також відповідач наголошує, що у наказі командира Військової частини НОМЕР_3 № 24 від 05.02.2019 року про виключення позивача із списків частини завдання щодо нарахування та виплати даної компенсації не зазначалось, а тому і протиправність дій командування Військової частини НОМЕР_1 відсутня.
За таких обставин, відповідач вважає, що діяв правомірно та у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
18.10.2019 року представником Військової частини НОМЕР_3 подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що позивач особисто звернувся з рапортом до командування частини про бажання звільнення його з військової служби, на підставі якого командир Військової частини НОМЕР_3 видав наказ № 151 від 09.08.2019 року про звільнення позивача та виключення його зі списків частини. Зазначений наказ був доданий до особової справи позивача, дані про звільнення були внесені до його послужного списку особової справи, який був доведений йому під підпис. Відповідач наголошує, що проти виключення зі списків частини позивач не заперечував, до командування Військової частини НОМЕР_3 не звертався.
У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Представник відповідачів у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, з підстав вказаних у відзивах на адміністративний позов.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, судом встановлено наступні обставини.
Позивач проходив дійсну проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді офіцера відділу інформаційно-пропагандистського забезпечення управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України в складі Військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на всіх видах забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 , та був звільнений у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я), а також виключений зі списку особового складу з 12.08.2019 року.
22.07.2019 року позивач подав рапорт начальнику відділу інформаційно-пропагандистського забезпечення управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України про звільнення з військової служби у запас відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у якому клопотав про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на підставі абзацу 3 п.14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Однак у наказі командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 151 від 09.08.2019 року не вказано щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 року.
26.08.2019 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки. У зверненні зазначив, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, з ним не було проведено усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 по 2019 роки.
За наслідками вказаного вище звернення, листом Військової частини НОМЕР_1 № 350/118/2218/пс відмовлено позивачу в компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 12.08.2019 року, оскільки під час особливого періоду він не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій. Також вказано у листі, що наказом командира Військової частини НОМЕР_3 № 151 (по стройовій частині) від 09.08.2019 року про виключення позивача із списків частини завдання щодо нарахування та виплати даної компенсації не зазначалось.
26.08.2019 року позивач звернувся зі зверненням до Військової частини НОМЕР_3 , у якому просив видати наказ, яким передбачити нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року та передати наказ до Військової частини НОМЕР_1 для подальшої реалізації.
За наслідками вказаного вище звернення, листом Управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 350/147/2/3123 від 05.09.2019 року повідомлено позивача, що під час особливого періоду він не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій, а тому підстави для виплати вказаної компенсації на сьогоднішній день відсутні.
22.07.2019 року позивач подав рапорт начальнику відділу інформаційно-пропагандистського забезпечення управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України про звільнення з військової служби у запас відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У якому клопотав про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на підставі абзацу 3 п.14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Однак у наказі командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 151 від 09.08.2019 року не було враховано виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №№ 620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові дні відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Судом встановлено, що на час прийняття наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 151 від 09.08.2019 року відповідачі не здійснили з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII.
Доказів спростування цьому відповідачі не надали.
На думку суду Військовою частиною НОМЕР_2 та Військовою частиною НОМЕР_3 допущено протиправну бездіяльність щодо не включення до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройові частині) № 151 від 09.08.2019 року пункту стосовно нарахування та виплати позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Оцінюючи позовні в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_3 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройові частині) № 151 від 09.08.2019 року щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати йому Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року в розмірі 44 107,25 грн., суд зазначає таке.
Питання щодо винесення рішень у виді наказу в даному випадку належить до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_3 .
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_3 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройові частині) № 151 від 09.08.2019 року щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати йому Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року в розмірі 44 107,25 грн., не підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд зауважує на те, що позивач просив зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 по 2019 років, у виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової 12.08.2019 року в розмірі 44107,25 грн.
Усною ухвалою суду від 09.10.2019 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду довідку - розрахунок компенсації відпустки учаснику бойових дій ОСОБА_1 .
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 № 486 від 18.10.2019 року на момент звільнення компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, складала 44724,75 грн.
З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 по 2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення у розмірі 44724,75 грн.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо не щодо не включення до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройові частині) № 151 від 09.08.2019 року пункту стосовно нарахування та виплати позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року та відновленню - шляхом зобов'язання відповідача Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за вказаний період.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення даного адміністративного позову.
Оскільки позивач від сплати судового збору в силу п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не включення до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройові частині) № 151 від 09.08.2019 року пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 12 серпня 2019 року в розмірі 44 724, 75 грн. (сорок чотири тисячі сімсот двадцять чотири гривень 75 коп.)
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.08.2019 року, в розмірі 44 724, 75 грн. (сорок чотири тисячі сімсот двадцять чотири гривень 75 коп.)
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
відповідач: Військова частина НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )
відповідач: Військова частина НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )
Повне судове рішення складено та підписано суддею 07.11.2019.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна