22 жовтня 2019 року Справа № 160/8082/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,-
20 серпня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 09.09.2019) про:
- визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4541-53/64 від 10.05.2019 року у сумі 21030,90 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області скасувати нараховану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмку з ЄСВ у розмірі 21030,90 грн., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що з 05 квітня 2016 року позивач був офіційно працевлаштований на підприємстві «Профдопомога» Дніпропетровської обласної організації профспілки працівників органів ДПС, про що зроблено відповідний запис до трудової книжки. Роботодавець сплачував податки за позивача, в тому числі, єдиний соціальний внесок. Наразі позивач працює на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Компанія Реммарк», яке сплачує за позивача, як за застраховану особу, єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу від 19.08.2019 (Форма ОК-7). Окрім того, будь-якої діяльності як фізична особа - підприємець позивач не здійснював та доходів не отримував.
Також, позивач вказав, що виключною підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи контролюючого органу. Автоматичне нарахування контролюючим органом єдиного внеску суперечить Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, а також Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року відкрито провадження у справі №160/8082/19, залучено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області як другого відповідача та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від відповідачів до суду надійшли відзиви на позовну заяву, які ідентичні за своїм змістом, в яких зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 10.05.2019 № Ф-4541-53/64, зобов'язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню.
Так, ОСОБА_1 перебував на обліку Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області (Індустріальний район м. Дніпро) з 23.01.2007 до 18.06.2019 як фізична особа-підприємець та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 є платником єдиного внеску.
Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 09.02.2018 був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн.*12 місяців), за 2018 рік 9828,72 грн. (819,06 грн.*12 місяців) та за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн (918,06 грн.*3 місяці). Загальна сума недоїмки 21030,9 грн.. Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, саме на цю суму було винесено вимогу, адже на кінець календарного місяця (31.10.2018) була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Окрім того, представник відповідачів повідомив, що будь-яка податкова звітність ФОП ОСОБА_1 з моменту взяття на облік до контролюючого органу не подавалася.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 18.01.2007 (номер запису: 22240000000041379), на облік в органах державної податкової служби взятий 24.01.2007 за номером 8225.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи), загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Основ, визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.
Відповідно до статті 3 Основ, право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
А пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469) (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п.3 розділу 6 Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи приведені норми, доводи позивача про те, що податковий орган не мав права виносити податкову вимогу без проведення перевірки є необгрунтованими.
Щодо суми податкової вимоги, то з наведених вище норм видно, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону № 2464-VI, роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону № 2464-VI, за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, що не заперечується податковим органом.
Згідно з трудовою книжкою від 01 квітня 1994 Серії БТ - НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 05.04.2016 працював на посаді водія підприємства на підприємстві «Профдопомога» Дніпропетровської обласної організації профспілки працівників органів ДПС, про що зроблено відповідний запис до трудової книжки за № 28.
Відповідно до запису у трудовій книжці позивача за №29 від 06.08.2018 підприємство перейменовано у Підприємство об'єднання громадян «Профдопомога» Дніпропетровської обласної організації професійної спілки працівників органів Державної фіскальної служби.
Також, згідно з записом трудової книжки за № 30 ОСОБА_1 звільнений з вказаного підприємства 31.01.2019.
11.03.2019 позивач прийнятий до ТОВ «Компанія Реммарк» фахівцем з продажу будівельних матеріалів.
Отже, відповідно за період з 01.01.2017 по 31.01.2019 єдині внески за ОСОБА_1 сплачувались роботодавцем - Підприємством об'єднання громадян «Профдопомога» Дніпропетровської обласної організації професійної спілки працівників органів Державної фіскальної служби, а починаючи з 11.03.2019 єдині внески за ОСОБА_1 сплачувалися роботодавцем - ТОВ «Компанія Реммарк», що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-7), які містяться в матеріалах справи, доказів зворотнього відповідачами суду не надано.
Відповідачі у відзивах на адміністративний позов зазначають про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем та вказують, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацем 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI.
Такі доводи судом відхиляються, оскільки Законом №2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
При цьому, суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість, покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
У той же час, судом встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 свою підприємницьку діяльність припинив лише 18.06.2019.
У свою чергу, відповідно до ч. 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
А отже, зважаючи на той факт, що в матеріалах справи відсутні докази роботи позивача, як найманого працівника у лютому 2019 року та зважаючи на те, що у цей період він був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець, тобто мав статус особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, то суд доходить висновку, що у позивача наявний обов'язок зі сплати ЄСВ за лютий 2019 року у сумі 918,06 грн..
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд доходить висновку про те, що оскаржена податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-4541-53/64, згідно з якою ОСОБА_1 нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн. є протиправною та підлягає скасуванню в частині суми 20112,84 грн., а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області скасувати нараховану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмку з ЄСВ у розмірі 21030,90 грн., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Пунктом 1 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 755/28881 (далі - Порядок № 422) зазначено, що порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу II Порядку № 422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку відповідно до переліку форм інтегрованих карток для обліку податків, зборів та єдиного внеску, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі -Перелік форм ІКП).
Перелік форм ІКП затверджено наказом Державної фіскальної служби України від 10.04.2015Д №267 «Про організацію оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі - Наказ №267).
Пунктом 1 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.201 за №755/28881, зазначено, що порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу II Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку відповідно до переліку форм інтегрованих карток для обліку податків, зборів та єдиного внеску, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі -Перелік форм ІКП).
Первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є, зокрема, рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання та пені / суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).
Таким чином, оскільки підставою для зменшення суми податкового боргу з єдиного внеску є відповідне судове рішення, то, в контексті приведеного положення, рішення суду про скасування податкової вимоги є підставою для внесення інформації про погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (і.к. 39394856, місцезнаходження: вул. Сімферопольська,17-а, м. Дніпро, 49000), Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (і.к. 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 10.05.2019 № Ф-4541-53/64 в частині суми у розмірі 20112,84 грн..
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 734 (сімсот тридцять чотири) грн. 86 коп..
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 22 жовтня 2019 року.
Суддя О.В. Царікова