05.11.2019 Справа № 920/867/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/867/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СУМИГАЗ ЗБУТ” (вул.
Береста, буд. 21, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39586236),
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (
АДРЕСА_1 ,
ідентифікаційний код НОМЕР_2 ),
про стягнення 96373,08 грн. на підставі договору на постачання природного газу № 41FBSmz628-18 від 18.102.2018, укладеного між сторонами.
За участю представників сторін:
від позивача: Сіденко Л.В. (довіреність № 007.1ДР-41-1218 від 26.12.2018);
від відповідача: Межинський К.О. (довіреність № 1169 від 07.10.2019);
Гломозда С.О. (довіреність № 1 від 01.08.2019).
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 96373,08 грн., з них: 78002,60 грн. основний борг, 1336,81 грн. 3 % річні, 3198,11 грн. інфляційні збитки та 13835,56 грн. пеня, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/867/19 та ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 10.09.2019, з урахуванням заяви відповідача про заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 920/867/19 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10.10.2019 на 11:00.
10.10.2019 розгляд справи № 920/867/19 не відбувся, в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному.
25.10.2019 ухвалою суду призначено підготовче засідання у справі на 05.11.2019 на 10:30.
09.09.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 30.08.2019 № 2/220985.
02.10.2019 позивачем надано до суду відповідь на відзив від 30.09.2019 № 40701-Ск-6185-0919.
17.10.2019 відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив позивача.
25.10.2019 відповідачем надано до суду клопотання про зменшення розміру інфляційних нарахувань, 3% річних та пені.
Представник позивача в судовому засіданні надала усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просила позов задовольнити, проти клопотання відповідача про зменшення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені заперечувала.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.11.2019 надав усні пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі, в свою чергу зазначив, що суму основного боргу визнає, проте просить суд зменшити інфляційні нарахування, 3 % річних та пеню на 99%.
Враховуючи, що відповідач визнав позовні вимоги під час проведення підготовчого провадження, суд за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення суду відповідно до ст.185 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд приходить до наступних висновків:
18.12.2018 між позивачем (постачальником) та відповідачем (споживачем) був укладений договір № 41FBSmz628-18 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (надалі Договір).
За умовами вищезазначеного договору постачальник зобов'язався передати споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.
У п. 1.3 Договору сторони встановили планові обсяги постачання газу по місяцях.
Обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між Оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору про розподіл природного газу, укладеного між Оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ (п. 2.3 Договору).
Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом II цього договору (п. 3.5 Договору).
Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором (п. 3.6 Договору).
За умовами п. 2.9 договору визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку:
- за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (п. 2.9.1 Договору);
- на підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника (п. 2.9.2 Договору);
- споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п. 2.9.3 Договору);
- у випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних Оператора ГРМ. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника (п. 2.9.4 Договору);
- у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця наступного за звітним, такий акт вважається підписаний споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ (п. 2.9.5 Договору).
Відповідно до Кодексу газорозподільних систем визначений Оператором ГРМ обсяг споживання природного газу по об'єкту споживача за відповідний календарний місяць є підставою для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.
Такі ж норми зазначені і в Правилах постачання природного газу. Відповідно до п. 12 Правил постачання природного газу за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати діючому постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.
У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку.
До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних постачальника.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» на підставі даних Оператора ГРМ (AT «Сумигаз») про об'єм газу проводить нарахування споживачу за надану послугу з газопостачання. Тому всі питання щодо обсягу спожитого газу споживачами відносяться до виключної компетенції Оператора ГРМ (ПАТ «Сумигаз»).
Відповідно до п 4.2. Договору оплата газу здійснюється Споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:
4.2.1 Обсяг газу сплачується до 25 числа місяця постачання газу згідно рахунку-фактури. Остаточний розрахунок за фактично переданий Постачальником газ здійснюється споживачем до 10 (десятого) числа, наступного за звітним місяцем згідно рахунку-фактури.
4.2.2. Оплата за природний газ, який постачається в грудні місяці, здійснюється Споживачем:
- до 28 числа звітного місяця, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок (зазначений в рахунку-фактурі) постачальника суми, визначеної двостороннім актом прийому-передачі газу, який складають уповноважені представники сторін з 01 по 03 числа наступного за звітним місяцями, виходячи з кількості газу, поставленому у звітньому місяці.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі отриманих даних від АТ «Сумигаз», як оператора ГРМ, що підтверджується актом приймання-передачі за грудень 2018 загальним обсягом 18,247 тис. куб.м, ТОВ «Сумигаз Збут» надав відповідачу належним чином оформлений, підписаний, скріплений печаткою акт № СМ300014028 приймання-передачі обсягів природного газу від 31.12.2018 загальним обсягом 18,247 тис. куб.м. на суму 277002,60 грн.
Листами від 11.03.2019 та від 25.03.2019 на адресу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України були направлені для підписання акти приймання - передачі природного газу. Листи залишені без відповіді та задоволення.
А відтак, не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітнім, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що за грудень 2018 року Відповідачу поставлено природного газу на суму 277 002,60 грн.
26.12.2018 відповідач частково сплатив 199000,00 грн.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач в порушення договірних зобов'язань не сплатив за отриманий газ в повному обсязі, а тому станом на 07.08.2019 сума заборгованості становить 78002,60 грн.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що факт поставки відповідачу у грудні 2018 року природного газу в обсязі 18,247 тис.куб.м. на суму 277002,60 грн, підтверджується актом № СМ300014028 приймання-передачі природного газу від 31.12.2018.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак, суд приходить до висновку, що вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений природний газ за грудень 2018 року у сумі 78002,60 грн основного боргу є правомірною.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 3198,11 грн. інфляційних збитків, 1336,81 грн. 3% річних.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 3198,11 грн. інфляційних нарахувань та 1336, 81 грн. 3% річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог, щодо стягнення пені позивач зазначає , що пунктом 6.2.1 договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом ІV Договору споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до розрахунку позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 13835 грн. 56 коп.
Відповідач контр розрахунку суду не надав.
Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов'язання, з урахуванням положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги, що право стягнення пені обумовлене умовами договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 3663 грн. 68 коп.
Проте, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд врахувати майновий стан, і зменшити розмір 3% річних, інфляційних нарахувань та пені на 99%.
Розглянувши дане клопотання, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Судом в даному випадку при розгляді даної справи враховано факт часткової оплати основного боргу за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за Договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Крім того, суд бере до уваги фінансове становище відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни.
При цьому, судом береться до уваги не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за Договором, стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання сторони про зменшення розміру пені - на 75% та часткове задоволення вимог позивача, а саме суд стягує з відповідача на користь позивача 3458,89 грн. пені.
В частині зменшення інфляційних нарахувань та 3% річних, суд відмовляє, оскільки зазначені нарахування в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в частині стягнення стягнення з відповідача 3198,11 грн. інфляційних нарахувань, 1336,81 грн 3% річних та 3458,89 грн. пені.
В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суду звертає увагу на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнав позов повністю, слід повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 1921 грн. відповідно до платіжного доручення від 07.08.2019 № 3736.
Отже, сплачена сума судового збору в розмірі 960,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету на підставі ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, а залишок судового збору у сумі 960,50 грн. покладається на відповідача.
Повернути з Державного бюджету України (УК у м.Сумах/м.Суми/22030101; код - 37970593; Казначейство України; МФО 899998; рахунок UA818999980000034311206083032; код класифікації доходів бюджету 22030101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» (40000, м. Суми, вул. Береста, 21, код 39586236) 960 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 3736 від 07.08.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. ст. 185, 232, 233, 236 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» (40000, м. Суми, вул. Береста, 21, код 39586236) 78002,60 грн основного боргу, 3458,89 грн. пені, 3198,11 грн. інфляційних нарахувань, 1336,81 грн. - 3% річних, а також 50% витрат по сплаті судового збору у даній справі в сумі 960,50 грн.
3.В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України (УК у м.Сумах/м.Суми/22030101; код - 37970593; Казначейство України; МФО 899998; рахунок UA818999980000034311206083032; код класифікації доходів бюджету 22030101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» (40000, м. Суми, вул. Береста, 21, код 39586236) 960,50 грн судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 3736 від 07.08.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення складено та підписано 07.11.2019
Суддя С.В. Заєць