"01" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2116/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Петрова В.С.
при секретарі судового засідання Граматик Г.С.
за участю представників:
від позивача - Покора І.Є.,
від відповідача - Денисенко В.І., Максименко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства “ОККО Контракт” до Приватного акціонерного товариства “Українське Дунайське пароплавство” про стягнення заборгованості в загальній сумі 75142,53 грн., -
Приватне підприємство “ОККО Контракт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Українське Дунайське пароплавство” про стягнення заборгованості в загальній сумі 275142,53 грн., у т.ч.: 200000,00 грн. - основної заборгованості, 65398,10 грн. - пені, 4218,50 грн. - інфляційних втрат, 5525,93 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.
28.01.2019 р. за результатами проведення процедури закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2019-01-18-000950-a) між Приватним підприємством “ОККО Контракт”, як постачальником, та Приватним акціонерним товариством “Українське Дунайське пароплавство” як покупцем було укладено договір поставки нафтопродуктів № 59-СМТП/Б.
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти і сплатити дизельне паливо марки ДТ-З-К-5, сорт F (надалі - “товар”) в кількості, по номенклатурі, цінам і термінам постачання згідно з умовами договору.
Згідно п. 3.1 договору ціна товару, що поставляється, складає 24,33 грн. за 1 літр, у т.ч. ПДВ.
В п. 4.1 договору передбачені наступні умови постачання: DDP: Одеська обл. м. Ізмаїл, Набережна Луки Капікраяна 12а в кількості 35000 літрів згідно заявки, отриманої від покупця в термін до 30.01.2019 р. за умови наявності у сторін оригіналу укладеного договору.
Відповідно до п. 4.4. договору видаткова накладна підтверджує факт передачі товару у власність покупця та визначає погодження сторонами поставленої кількості та ціну товару, яка зазначена у договорі. За результатами постачання товару, сторонами підписуються накладні на відвантаження товару (п. 5.2. договору).
Як зазначає позивач, 01.02.2019 р. ним передано у власність відповідача, а відповідачем прийнято дизельне паливо у кількості 32001,00 літрів загальною вартістю 778584,33 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується накладною № 59-СМТП/Б - 9079154529 від 01.02.2019 р. та товарно-транспортною накладною № 9079154529 від 01.02.2019 р.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за товар, що поставляється за договором, здійснюється після результату перевірки товару на якість в сертифікованій лабораторії покупця та на умовах відтермінування платежу протягом 30 календарних днів з дати поставки товару у 100% обсязі, згідно рахунку постачальника, але у будь-якому випадку не пізніше 30 календарних днів. Датою поставки вважається дата вказана фактичного приймання товару у видатковій накладній.
Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 6.3. договору).
Таким чином позивач вказує, що оплата товару мала бути здійснена відповідачем до 03.03.2019 р., однак оскільки 03.03.2019 р. припадає на вихідний день неділю, відповідно до положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України останнім днем строку оплати є 04.03.2019 р.
Проте, як зазначає позивач, на момент подачі цього позову відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі, так відповідачем здійснено наступні оплати за договором: 28.03.2019 р. - 200584,33 грн.; 17.04.2019 р. - 20000,00 грн.; 02.05.2019 р. - 20000,00 грн.; 14.05.2019 р. - 158000,00 грн.; 10.06.2019 р. - 80000,00 грн.; 15.07.2019 р. - 100000,00 грн. Таким чином, за ствердженнями позивача, сума основної заборгованості відповідача за договором склала 200000,00 грн.
Наразі позивач послався на положення п. 7.2 договору, за якими у разі несвоєчасного відвантаження/оплати товару потерпіла сторона має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення/порушення зобов'язань, від суми договору, а також 3% річних, індекс інфляції.
Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, позивачем здійснено нарахування пені за неналежне виконання відповідачем умов договору, що складає 65398,10 грн., 3% річних в сумі 5525,93 грн. та інфляційні втрати в сумі 4218,50 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.07.2019 р. позовну заяву Приватного підприємства “ОККО Контракт” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2116/19 за правилами загального позовного провадження, при цьому призначено підготовче засідання з викликом учасників справи.
04.09.2019 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню, вказуючи про сплату у повному обсязі суми основного боргу в розмірі 200000,00 грн.
27.09.2019 р. позивачем подано до господарського суду відповідь на відзив відповідача. Так, позивач додатково вказує, що станом на момент подачі цього позову та відкриття провадження по справі відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі та сума основної заборгованості відповідача за договором складала 200000,00 грн., наявність зазначеного боргу не заперечується відповідачем, а навпаки визнається, враховуючи сплату ним суми основної заборгованості 01.08.2019 р. Однак, на думку позивача, оскільки строк виконання зобов'язань відповідача за договором сплив 04.03.2019 р. на підставах, викладених в позовній заяві, позивач має право стягнути з відповідача також суму пені за період прострочення відповідачем зобов'язань по оплаті товару, що складає 65398,10 грн., 4218,50 грн. суми інфляційного збільшення боргу, 5525,93 грн. 3% річних, що разом складає 75142,53 грн. Наразі позивач, посилаючись на положення ч. 9 ст. 129, ч. 3 ст. 130 ГПК України, стверджує, що оскільки спір виник внаслідок винних дій відповідача, а погашення основної суми заборгованості відбулося після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, то позивач вважає, що судові витрати позивача у вигляді сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, мають бути стягнуті з відповідача у повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.09.2019 р. строк підготовчого провадження у справі № 916/2116/19 продовжено на тридцять днів, при цьому підготовче засідання відкладено.
12.10.2019 р. відповідачем подано до суду заяву про зменшення нарахованих штрафних санкцій з огляду на складний фінансовий стан підприємства. Зокрема, відповідач вказує, що ПрАТ “УДП” було сплачено суму основного боргу 01.08.2018 р. згідно платіжного доручення № LGF22 у розмірі 200000,00 грн. При цьому відповідач зазначає, що ПрАТ “УДП” є національним перевізником України № 1 по р. Дунай, а також безпосереднім учасником Братиславських Угод від 06.11.1992 р. Як вказує відповідач, наразі у ПрАТ “УДП” склалося тяжке фінансове становище у зв'язку із різким падінням рівнів води на верхній, середній та нижній ділянках р. Дунай. Відповідно до ст. 14 розділу 1 Братиславських Угод ПрАТ “УДП” було оголошено про закриття навігації на всьому протязі р. Дунай з 01.10.2019 р. згідно наказу по ПрАТ “УДП” від 01.10.2019 р. за № 435.
Разом з тим судом в ході підготовчого провадження було з'ясовано, що відповідачем після відкриття провадження у справ сплачено суму основного боргу в розмірі 200000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № LCF22 від 01.08.2019 р. на суму 200000,00 грн. Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем спірної суми основного боргу, що підтверджується платіжними документами, вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 200000,00 грн. фактично задоволені, суд дійшов висновку про відсутність предмета спору у вказаній частині позову.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.10.2019 р. провадження у справі № 916/2116/19 в частині позовних вимог Приватного підприємства “ОККО Контракт” до Приватного акціонерного товариства “Українське Дунайське пароплавство” про стягнення суми основного боргу в розмірі 200000,00 грн. закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору. Також вказаною ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі № 916/2116/19 за позовом Приватного підприємства “ОККО Контракт” до Приватного акціонерного товариства “Українське Дунайське пароплавство” про стягнення пені в сумі 65398,10 грн., інфляційних втрат в сумі 4218,50 грн. та 3% річних сумі 5525,93 грн. та справу у вказаній частині призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 01 листопада 2019 р.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, відповідач просив задовольнити заяву з процесуальних питань та зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.
28 січня 2019 року між Приватним підприємством “ОККО Контракт” (постачальник) та Приватним акціонерним товариством “Українське Дунайське пароплавство” (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 59-СМТП/Б, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується передати, а відповідач як покупець прийняти і сплатити дизельне паливо марки ДТ-З-К-5, сорт F (надалі - “товар”) в кількості, по номенклатурі, цінам і термінам постачання згідно з умовами договору.
Відповідно до п. 1.2 договору постачальник та покупець володіють достатньою інформацією про товар, який є предметом цього договору, а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних та однорідних товарів.
Згідно п. 2.1 договору якість товару повинна відповідати технічним умовам (ТУ), державним стандартам (ГОСТ), ДСТУ, що діє на території України, і підтверджуватися паспортом (сертифікатом) якості заводу - виробника товару.
Пунктом 2.2 договору визначено, що кількість товару - 35000 літрів, що поставляється за договором.
За умовами п. 2.3 договору фактична кількість може бути більша/менша залежно від калібрування цистерн бензовозу. За цієї умови оплата проводиться за фактичною кількістю згідно вартості пункту 3.1 цього договору.
Положеннями п. 3.1 договору вказано, що ціна товару, що поставляється, складає 24,33 грн. за 1 літр, у тому числі ПДВ.
В п. 3.2 договору сторони погодили, що загальна вартість товару складає 851550,00 грн., в тому числі ПДВ - 141925,00 грн.
Умовами п. 4.1 договору визначено, що умови постачання DDР-Інкотермс 2010: Одеська область, м. Ізмаїл, Набережна Луки Капікраяна, 12а, в кількості 35000 літрів згідно заявки, отриманої від покупця в термін до 30.01.2019 р. за умови наявності у сторін оригіналу укладеного договору.
Відповідно до п. 4.2 договору реквізити вантажоодержувача товару вказуються в заявці на відвантаження партії товару.
Згідно п. 4.3 договору постачання здійснюється після подання заявки, і підписання договору в строк, передбачений п. 4.1. договору.
Пунктом 4.4 договору визначено, що видаткова накладна підтверджує факт передачі товару у власність покупця та визначає погодження сторонами поставленої кількості та ціну товару, яка зазначена у договорі.
За умовами п. 5.1 договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості відповідно до умов договору.
Положеннями п. 5.2 договору вказано, що за результатами постачання товару сторонами підписуються накладні на відвантаження товару.
В п. 5.3 договору сторони погодили, що покупець має право пред'явити претензію за якістю доставленого товару тільки у тому випадку, якщо факт невідповідності якості товару підтверджений актом укладення сертифікованою теплотехнічною лабораторією ПрАТ “УДП”. Відбір проб здійснюється у відповідності до норм чинного законодавства України. Претензії за якістю товару мають бути заявлені відразу у момент приймання бензовозу до моменту зливу в резервуар покупця в день приймання товару. Якщо показники аналізу палива не відповідатимуть з даними сертифікату якості наданого продавцем, покупець має право відмовитися від товару без будь - яких штрафних санкцій проти нього, повернення товару на склад продавця здійснюється за рахунок продавця. Термін заміни неякісного товару на якісний становить 3 робочих дні.
Умовами п. 6.1 договору визначено, що оплата за товар, що поставляється за договором, здійснюється після результату перевірки товару на якість в сертифікованій лабораторії покупця та на умовах відтермінування платежу протягом 30 календарних днів з дати поставки товару у 100% обсязі, згідно рахунку постачальника, але у будь-якому випадку не пізніше 30 календарних днів. Ціна за товар повинна відповідати проведеним торгам і не мінятися після проведення торгів. Датою поставки вважається дата вказана фактичного приймання товару у видатковій накладній.
Пунктом 6.2 договору визначено, що постачальник здійснює постачання товару бензовоз (наливом) на умовах, передбачених в пункті 4.1 договору.
Положеннями п. 6.3 договору сторони погодили, що датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
В п. 7.1 договору сторони погодили, що при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 8.1 договору у разі виникнення суперечок за договором або у зв'язку з ним сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом переговорів.
Згідно п. 8.2 договору у разі недосягнення згоди між сторонами спор вирішується відповідно до чинного законодавства України.
В п. 10.6 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, на виконання умов договору поставки нафтопродуктів № 59-СМТП/Б від 28.01.2019 р. ПрАТ “ОККО Контракт” 01.02.2019 року було здійснено поставку нафтопродуктів відповідачу на суму 778584,33 грн. (в т.ч. ПДВ 129764,06 грн.), що підтверджується накладною від 01.02.2019 р. № 59-СМТП/Б-9079154529 (а.с. 15) та товарно-транспортною накладною № 9079154529 від 01.02.2019 р. (а.с. 16).
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
При цьому поставлений позивачем товар було отримано уповноваженою особою відповідача, про що свідчить підпис особи на вказаній видатковій накладній, яка скріплена печаткою відповідача.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки продукції згідно вищевказаної накладної.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отримання відповідачем поставлених з боку позивача нафтопродуктів є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки нафтопродуктів № 59-СМТП/Б від 28.01.2019 р. та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, в п. 6.1 договору встановлено, що оплата за товар, що поставляється за договором, здійснюється після результату перевірки товару на якість в сертифікованій лабораторії покупця та на умовах відтермінування платежу протягом 30 календарних днів з дати поставки товару у 100% обсязі, згідно рахунку постачальника, але у будь-якому випадку не пізніше 30 календарних днів. Ціна за товар повинна відповідати проведеним торгам і не мінятися після проведення торгів. Датою поставки вважається дата вказана фактичного приймання товару у видатковій накладній.
Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 6.3. договору).
Таким чином, з огляду на вказані положення договору, оплата продукції мала бути здійснена відповідачем до 03.03.2019 р., однак оскільки 03.03.2019 р. припадає на вихідний день неділю відповідно до положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України останнім днем строку оплати є 04.03.2019 р.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем були здійснені наступні оплати за договором: 28.03.2019 р. - 200584,33 грн.; 17.04.2019 р. - 20000,00 грн.; 02.05.2019 р. - 20000,00 грн.; 14.05.2019 р. - 158000,00 грн.; 10.06.2019 р. - 80000,00 грн.; 15.07.2019 р. - 100000,00 грн. Так, відповідачем було здійснено часткову оплату на суму 578584,33 грн. за поставлені нафтопродукти за договором № 59-СМТП/Б від 28.01.2019 р., що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 25.07.2019 р. складала 200000,00 грн., про стягнення якої позивачем було пред'явлено позов до суду.
Між тим в ході розгляду справи відповідачем повністю була сплачена заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу за поставлений товар в розмірі 200000,00 грн., про що свідчать надана відповідачем до суду копія платіжного доручення № LGF22 від 01.08.2019 р. на суму 200000,00 грн.
При цьому у зв'язку з повною сплатою відповідачем суми основного боргу за поставлений товар ухвалою суду від 21.10.2019 р. було закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог Приватного підприємства “ОККО Контракт” про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Українське Дунайське пароплавство” суми основного боргу в розмірі 200000,00 грн.
Щодо решти частини вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені в розмірі 65398,10 грн., інфляційних втрат в сумі 4218,50 грн. та 3% річних в розмірі 5525,93 грн., то з огляду на відсутність доказів їх сплати вказані вимоги позивача судом розглядаються по суті.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленої продукції не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставлених нафтопродуктів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі несвоєчасного відвантаження/оплати товару, потерпіла сторона має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення/порушення зобов'язань, від суми договору, а також 3% річних, індекс інфляції.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлену продукцію позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка склала 65398,10 грн., розрахунок якої наведено у позові (а.с. 5).
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів № 59-СМТП/Б від 28.01.2019 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню згідно п. 7.2 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення. Враховуючи викладене судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 65398,10 грн., наразі встановлено, що вказаний розрахунок пені було здійснено позивачем вірно. При цьому здійснений позивачем розрахунок суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару відповідачем не оспорено.
Натомість відповідачем 17.10.2019 р. подано заяву з процесуальних питань, в якій відповідач просить суд зменшити нараховані суми штрафних санкцій, посилаючись на те, що відповідачем було сплачено суму основного боргу 01.08.2018 р. згідно платіжного доручення № LGF22 у розмірі 200000,00 грн. При цьому відповідач зазначає, що ПрАТ “УДП” є національним перевізником України № 1 по р. Дунай, а також безпосереднім учасником Братиславських Угод від 06.11.1992 р. та наразі у ПрАТ “УДП” склалося тяжке фінансове становище у зв'язку із різким падінням рівнів води на верхній, середній та нижній ділянках р. Дунай, зважаючи на що відповідно до ст. 14 розділу 1 Братиславських Угод ПрАТ “УДП” було оголошено про закриття навігації на всьому протязі р. Дунай з 01.10.2019 р. згідно наказу по ПрАТ “УДП” від 01.10.2019 р. за № 435.
Разом з тим, з урахуванням наведених відповідачем обставин, суд вважає за можливе зменшити нараховану суму пені на 50% від розрахованої позивачем.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В даній нормі під “іншими учасниками господарських відносин” слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, відповідачем під час розгляду справи повністю сплачена заявлена позивачем до стягнення сума основної заборгованості за поставлений товар в розмірі 200000,00 грн., про що свідчить надана відповідачем до суду копія платіжного доручення і це підтверджується сторонами, несплаченою.
В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (зокрема, повне погашення боргу), а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, та приймаючи до уваги причини неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів № 59-СМТП/Б від 28.01.2019 р., а саме тяжке фінансове становище у зв'язку з наведеними відповідачем обставинами, як-то різке падіння рівнів води на верхній, середній та нижній ділянках р. Дунай, зважаючи на що відповідно до ст. 14 розділу 1 Братиславських Угод ПрАТ “УДП” було оголошено про закриття навігації на всьому протязі р. Дунай з 01.10.2019 р. згідно наказу по ПрАТ “УДП” від 01.10.2019 р. за № 435, суд доходить висновку щодо можливості зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 50 % від заявленої позивачем суми пені, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення. Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару у розмірі 32699,05 грн. (65398,10 грн. х 50%).
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі несвоєчасного відвантаження/оплати товару, потерпіла сторона має право стягнути також 3% річних, індекс інфляції.
Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 5525,93 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 5525,93 грн. При цьому здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за несвоєчасну оплату вартості поставленої продукції відповідачем не оспорено.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару на період з 05.03.2019 р. по 22.07.2019 р. на суму 4218,50 грн. Наразі судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем невірно у зв'язку із невірно визначеним сукупним індексом інфляції, оскільки позивачем при обрахуванні суми інфляційних втрат за обраний період на суму боргу 200000,00 грн. застосовано сукупний індекс інфляції - 1,02109251, в той час, коли за обраний позивачем період прострочення з 05.03.2019 р. по 22.07.2019 р. сукупний індекс інфляції складає 1,015. За таких обставин, судом здійснено самостійний перерахунок інфляційних втрат із урахуванням встановленого сукупного індексу інфляції, в результаті чого за розрахунком суду сума інфляційних нарахувань за несвоєчасне сплату поставленої продукції на суму боргу в розмірі 200000,00 грн. дорівнює 3000,00 грн. ((200000,00 грн. (сума боргу) х 1,015 (сукупний індекс інфляції) - 200000,00 грн.). Таким чином, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 3000,00 грн.
При цьому заяву відповідача щодо зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат суд вважає безпідставною. Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Тому до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не застосуються положення ст. 233 ГК України, які кореспондують з ч. 3 ст. 551 ЦК України. Наразі ст. 625 ЦК України не передбачає можливості зменшення судом розміру річних та інфляційних втрат, які не є неустойкою, тому судом відхиляються доводи відповідача про зменшення розміру цієї відповідальності.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства “ОККО Контракт” обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню з огляду на зменшення судом розміру нарахованої позивачем пені та помилки в розрахунку інфляційних втрат.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, яким в процесі розгляду справи частково було погашено заборгованість, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 129, ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам без урахування зменшеного розміру нарахованої пені і без урахування сплаченої відповідачем під час розгляду справи (273924,03 грн.), виходячи із заявленої до стягнення заборгованості на день подачі позову (275142,53 грн.), що складають 4108,86 грн. (273924,03 грн. х 4127,14 грн. сплаченого судового збору/275142,53 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Приватного підприємства “ОККО Контракт” до Приватного акціонерного товариства “Українське Дунайське пароплавство” про стягнення 75142,53 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Приватного акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28; код ЄДРПОУ 01125821) на користь Приватного підприємства “ОККО Контракт” (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 15-17/18; код ЄДРПОУ 36248687) пеню в сумі 32699/тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто дев'ять/грн. 05 коп., 3% річних в сумі 5525/п'ять тисяч п'ятсот двадцять п'ять/грн. 93 коп., інфляційні втрати в сумі 3000/три тисячі/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 4108/чотири тисячі сто вісім/грн. 86 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Приватного підприємства “ОККО Контракт” до Приватного акціонерного товариства “Українське Дунайське пароплавство” відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07 листопада 2019 р.
Суддя В.С. Петров