ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.10.2019Справа № 910/6818/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Державного підприємства «ЕКО»
про стягнення 2 694 566,40 грн.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Качкурова С.В.
від відповідача: не з'явився.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «ЕКО» про стягнення 2 694 566,40 грн, з яких: 2 341 927,93 грн заборгованість за спожиту теплову енергію, 229 064,67 грн пеня, 25 836,35 грн три проценти річних, 97 737,45 грн втрати від інфляції за період з травня 2018 до квітня 2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520335 від 26.09.2018 щодо повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого станом на 01.05.2019 утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, три проценти річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 за результатами розгляду заяви позивача № 7/1-825 від 13.06.2019 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6818/19 та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 14.08.2019.
Так, через канцелярію суду від відповідача 01.08.2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДП «Еко» зазначив про вжиття заходів щодо погашення заборгованості перед позивачем та звернення до останнього з пропозицією про відстрочення сплати боргу до 15.10.2019. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Також на виконання вимог ухвали суду від 17.07.2019 через канцелярію суду 08.08.2019 представником позивача подані письмові пояснення № 7/1-1868 від 07.08.2019 щодо здійснення позивачем зарахування проведених відповідачем оплат за договором. Письмові пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 підготовче провадження у справі № 910/6818/19 закрито та ухвалено розгляд справи по суті призначити на 18.09.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 судом оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті на 25.09.2019.
Судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 25.09.2019, не відбулось у зв'язку з перебування судді Селівона А.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019, з метою недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, повного та всебічного з'ясування обставин справи та для подальшого розгляду спору судове засідання у даній справі з розгляду справи по суті призначено на 10.10.2019; повідомлено учасників справи, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви, пояснення можуть бути подані до суду в строк до 07.10.2019 (включно), з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.
У судові засідання 18.09.2019 та 10.10.2019 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача в судові засідання 18.09 та 10.10.2019 по розгляду справи по суті з'явився.
Про дату, час та місце розгляду даної справи 18.09.2019 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050886860.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
За змістом статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В силу положень статті 10 наведеного Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
З метою повідомлення позивача про розгляд судом справи по суті, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду в справі № 910/6818/19 від 02.10.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: бульвар Лесі Українки, 36 Б, м. Київ, 01133 , та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 02.10.2019, направленої поштовим відправленням № 0103051980054, на час розгляду справи 10.10.2019 до суду не повернуто. При цьому, судом здійснено запит з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103051980054, в якому зазначено, що станом на 07.10.2019 вказане поштове відправлення «не вручене під час доставки: інші причини».
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що про розгляд справи № 910/6818/19 в судовому засіданні 10.10.2019 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/6818/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на вищевикладене, суд, керуючись ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами за відсутності уповноваженого представника відповідача.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 18.09.2019 через канцелярію суду надійшла заява від позивача № 7/1-2244 від 18.09.2019, в якій надано пояснення щодо часткової оплати відповідачем після подання позовної заяви до суду суми основного боргу в сумі 10 960,53 грн, у зв'язку з чим сума основного боргу за спірний період складає 2 330 967,40 грн. Дана заява залучена судом до матеріалів справи. В судове засідання 10.10.2019 з'явився уповноважений представник позивача.
В судовому засіданні 10.10.2019 уповноважений представник позивача подав для долучення до матеріалів справи довідку № 30/вих/2829 від 10.10.2019, яка судом долучено до матеріалів справи, а також підтримав позовні вимоги, з урахуванням часткового погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 10 960,53 грн, та просив їх задовольнити.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судових засідань суду не надано.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 10.10.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено згідно матеріалів справи, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 «№ 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Так, 26.09.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - позивач, постачальник) та Державним підприємством «ЕКО» (надалі - відповідач, споживач) укладено Договір № 520335 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 Договору).
Розділами 2-6 Договору сторони погодили зобов'язання сторін, відповідальність, термін дії договору тощо.
Пунктом 4.1 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019 року.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п.4.4 Договору).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005р., Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007р. (далі - Правила).
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язались керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 Договору).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. За частиною 5 статті 19 наведеного Закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Згідно ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем на потреби: опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Згідно з п. 2.3.1 Договору споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку № 2.
Додатком 1 до Договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 7600,000 Гкал/рік.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
У відповідності до п. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.
Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.
Так, відповідно до п. 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору.
Відповідно до п. 9 Додатку № 2 до Договору споживач щомісяця з 12 по 15 число отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, буд. 42, оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Пунктом 10 цього ж додатку визначено, що споживач на розрахунковий рахунок постачальника, відкритий у ТВБВ №100/020 філії Головного управління по місту Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на поточний рахунок постачальника; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком за кожною тарифною групою окремо. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.
Згідно з п. 1 Додатку № 2 розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 23.07.2018 № 1294, за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ: опалення та гаряче водопостачання житловими організаціями - 1097,94 грн./Гкал.
Відповідно до п. 2 Додатку № 2, у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (Додатки 3, 4).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
За приписами п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено за матеріалами справи, підтверджено представником позивача в судових засіданнях та не заперечується відповідачем, що позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами Договором здійснено поставку відповідачу теплової енергії у гарячій воді, зокрема, у період з травня 2018 по квітень 2019, на загальну суму 2 438 085,34 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передавання теплової енергії, обліковими картками та копіями відомостей обліку відповідача теплової енергії за період з травня 2018 по квітень 2019року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії за спірний період з боку відповідача до суду не надходило, докази пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, докази опротестування даних, зазначених в облікових картках (табуляграмах) та розрахункових документах за період з травня 2018р. по квітень 2019р., а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП «Київтеплоенерго» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь - яких зауважень.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
Частиною 6 ст. 19 ЗУ «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Судом встановлено, зокрема, згідно наявних у матеріалах копій платіжних доручень, а також підтверджено представником позивача в судових засіданнях та відповідачем не заперечувалось, що в порушення умов Договору відповідачем здійснено розрахунок за спожиту теплову енергію за спірний період частково лише на суму 96 157,41 грн.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору належним чином не виконав, здійснивши тільки часткову оплату прийнятої та спожитої теплової енергії у зазначеному вище розмірі, в результаті чого у останнього станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 2 341 927,93 грн., яку останній просив стягнути в позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсним Договору № 520335 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.09.2018 або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву вих. № 247 від 29.07.2019 зазначив про вжиття заходів щодо погашення заборгованості перед позивачем та повідомив про звернення до останнього з пропозицією про відстрочення сплати боргу до 15.10.2019.
В свою чергу, 18.09.2019 через канцелярію суду надійшла заява позивача № 7/1-2244 від 18.09.2019, в якій надано пояснення щодо часткової оплати відповідачем після подання позовної заяви до суду суми основного боргу в сумі 10 960,53 грн, у зв'язку з чим сума основного боргу за спірний період станом на 10.10.2019 складає 2 330 967,40 грн, що підтверджується довідкою № 30/вих/2829 від 10.10.2019 та платіжними дорученнями № 260 від 05.06.2019 на суму 9 140,51 грн та № 316 від 16.07.2019 на суму 1 820,02 грн., які долучені до матеріалів справи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем в погашення основної заборгованості грошових коштів у розмірі 10 960,53 грн., тобто після відкриття провадження у справі 24.06.2019, що підтверджується матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в цій частині вимог про стягнення основного боргу.
Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2 330 967,40 грн (2 341 927,93 грн - 10960,53 грн.) за вказаним Договором підлягає задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3.3. Договору споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 229 064,67 грн за період з 11.06.2018 по 30.04.2019, а також на підставі ст. 625 ЦК України 25 836,35 грн трьох процентів річних та 97 737,45 грн втрат від інфляції за період з 11.06.2018 по 30.04.2019, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, трьох відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, нараховані позивачем та заявлені до стягнення 229 064,67 грн пені, 25 836,35 грн трьох річних відсотків та 97 737,45 грн втрат від інфляції за період з 11.06.2018 по 30.04.2019 відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 229 064,67 грн пені, 25 836,35 грн трьох річних відсотків та 97 737,45 грн втрат від інфляції за період з 11.06.2018 по 30.04.2019 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позовні вимоги доведені позивачем, обґрунтовані матеріалами справи та відповідачем не спростовані, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 2 330 967,40 грн, а також щодо стягнення 229 064,67 грн пені, 25 836,35 грн трьох річних відсотків та 97 737,45 грн втрат від інфляції за період з 11.06.2018 по 30.04.2019.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Державного підприємства «ЕКО» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 36 Б, ідентифікаційний код 32309722) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, ідентифікаційний код 40538421) 2 330 967 (два мільйони триста тридцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн 40 коп основного боргу, 25 836 (двадцять п'ять тисяч вісімсот тридцять шість) грн 35 коп трьох відсотків річних, 97 737 (дев'яносто сім тисяч сімсот тридцять сім) грн 45 коп інфляційних втрат, 229 064 (двісті двадцять дев'ять тисяч шістдесят чотири) грн 67 коп пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 40 418,50 (сорок тисяч чотириста вісімнадцять) грн 39 коп.
3.Провадження у справі № 910/6818/19 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 10 960, 53 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн 53 коп закрити.
4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 07 листопада 2019
Суддя А.М. Селівон