04.11.2019 року м. Дніпро Справа № 912/1316/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Кузнецова В.О., Чус О.В.,
при секретарі судового засідання Мудрак О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг"
на рішення Господарського суду Кіровоградської області (суддя Тимошевська В.В.) від 17.07.2019, повний текст якого складено 26.07.2019, у справі № 912/1316/19
за позовом Державного підприємства "Спецагролізинг", м. Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Слабоспіцького Анатолія Миколайовича, Кіровоградська область, Маловисківський район, смт. Смоліне
про визнання недійсними договорів, -
Державне підприємство "Спецагролізинг" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Слабоспіцького Анатолія Миколайовича про визнання недійсними з моменту укладення договорів про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки від 04.04.2016, від 01.06.2016, від 02.06.2016 та від 29.06.2016.
Після відкриття провадження у справі Державне підприємство "Спецагролізинг" подало заяву, в якій просить визнати недійсним повністю пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону - договорів між сторонами, датованими 25.11.2015, 21.12.2015 (а за твердженням відповідача - 25.11.2015), 04.04.2016, 01.06.2016, 02.06.2016, 29.06.2016.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 17.07.2019р. у справі № 912/1316/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, що послуги за оспорюваними договорами є такими, що забезпечують саме потреби держави, а не власні потреби Державного підприємства "Спецагролізинг", зокрема з метою створення мережі технічного сервісу чи для здійснення інших видів господарської діяльності підприємства, які передбачають одержання доходу.
Місцевим господарським судом зазначено, що позивачем не доведено, що послуги згідно оспорюваних договорів було придбано за рахунок коштів державного бюджету, тоді як оспорювані Договори та складені до них Акти прийому-передачі наданих послуг не містять посилань про закупівлю відповідних послуг за рахунок одержаних державних коштів.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав для розповсюдження сфери дії Закону України "Про здійснення державних закупівель" на правовідносини сторін при укладенні оспорюваних договорів.
Місцевим господарським судом відхилені посилання та твердження позивача, що укладення інших договорів свідчить про єдине волевиявлення сторін договорів щодо мети правочину та підтверджує перевищення встановленого статтею 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" вартісного показника предмета закупівлі.
Також, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні клопотання про визнання недійсними повністю пов'язаних з предметом спору правочинів, які суперечать закону - договорів між сторонами, датованими 25.11.2015, 21.12.2015 (а за твердженням відповідача - 25.11.2015), 04.04.2016, 01.06.2016, 02.06.2016, 29.06.2016, оскільки позивачем не доведено наявність зазначених у вказаній нормі умов, а саме: пов'язаність договорів, причини не включення відповідної вимоги до позовної заяви у даній справі. Крім того, спір про визнання недійсними вказаних договорів є предметом розгляду у справах №912/2647/18 та №912/3230/18.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду Державне підприємство "Спецагролізинг" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 1707.2019 у справі №912/1316/19 та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки всім фактам, що мають істотне значення для справи.
Апелянт зазначає, що справжньою метою укладення тотожних за змістом договорів є подрібнення предмету договору для уникнення укладення договору в порядку, передбаченому Законом України "Про здійснення державних закупівель", однак судом не надано оцінки цим доводам.
Апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судове рішення містить навіть різну кількість укладених сторонами тотожних договорів, що призвело до помилкової оцінки доказів у їх системному взаємозв'язку.
Апелянт також зазначає про отримання позики від Мінагрополітики, яка не була вчасно повернута позивачем (наявна заборгованість). Наявність заборгованості перед Мінагрополітики за договором позики, на думку апелянта, унеможливлює існування грошових коштів, що належать позивачу як позитивний результат господарської діяльності підприємства, тому всі наявні у апелянта кошти є державними (як неповернута вчасно безпроцентна позика).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2019 (у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач), суддів: Кузнецова В.О., Чус О.В.) відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.07.2019 у справі № 912/1316/19, розгляд призначено у судове засідання на 16.10.2019.
30.09.2019 від Фізичної особи-підприємця Слабоспіцького Анатолія Миколайовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення позову заперечує та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Відповідач зазначає, що кожний спірний договір був укладений щодо різних комбайнів (різні заводські номера комбайнів), тому кожен окремий договір стосується кожного окремого комбайну, тобто предмети договорів є різними. Позивач зазначає, що спірні договори укладені на суму, що не перевищує розміру, з якого укладення договору має відбуватись у порядку передбаченому Законом України "Про здійснення державних закупівель".
Також відповідач не погоджується із доводами апелянта про те, що наявність заборгованості за договором позики унеможливлює існування у позивача інших коштів, оскільки позика надана для придбання комбайнів, а не їх ремонт, що є предметом спірних договорів.
Розгляд справи був відкладений з 16.10.2019 на 04.11.2019.
Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків, повноту їх дослідження місцевим господарським судом вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між Державним підприємством "Спецагролізинг" в особі директора ОСОБА_1 (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Слабоспіцьким Анатолієм Миколайовичем (Виконавець) 4 квітня 2016 року та 1, 2, 29 червня 2016 року укладені договори про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки (надалі - Договори, а.с. 12-13, 18-19, 22-23, 25-26).
Відповідно до змісту вказаних договорів Фізична особа - підприємець Слабоспіцький Анатолій Миколайович прийняв на себе зобов'язання надати Державному підприємству "Спецагролізинг" послуги з перевезення, проведення діагностики, технічного обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки (далі - Техніки) та їх складових частин, в тому числі з використання матеріалів (запасних частин), як Замовника, так і спеціально замовлених Виконавцем.
Відповідно умов вказаних договорів послуги надаються стосовно такої сільськогосподарської техніки:
зернозбирального комбайну КЗС-812СХ, зав. номер 338 (договір від 04.04.2019);
зернозбирального комбайну КЗС-812СХ, зав. номер 234 (договір від 01.06.2019);
зернозбирального комбайну КЗС-812СХ, зав. номер 252 (договір від 02.06.2019);
зернозбиральних комбайнів КЗС-812СХ, зав. номер 261, 275, 307, 336, 343, 345 (договір від 29.06.2019).
До вказаних договорів між сторонами складені Акти прийому-передачі наданих послуг, за змістом яких надано послуги наступної вартості:
за договором від 04.04.2016: на суму 89 000,00 грн. згідно акту від 27.05.2016, на суму 50 000,00 грн. згідно акту від 03.07.2016, на суму 41 815,50 грн. згідно акту від 04.07.2016 (а.с. 15-17);
за договором від 01.06.2016: на суму 20 000,00 грн. згідно акту від 07.07.2016, на суму 29 800,00 грн. згідно акту від 02.08.2016 (а.с. 20-21);
за договором від 02.06.2016: на суму 50 000,00 грн. згідно акту від 01.08.2016 (а.с. 24);
за договором від 29.06.2016: на суму 16 500,00 грн. згідно акту від 01.07.2016, на суму 15 500,00 грн. згідно акту від 08.07.2016, на суму 31 000,00 грн. згідно акту від 11.07.2016, на суму 31 000,00 грн. згідно акту від 14.07.2016 (а.с. 28-31).
Державне підприємство "Спецагролізинг" посилається на те, що спірні договори як такі, що охоплюються одним предметом (надання послуг з технічного обслуговування та ремонту одного типу сільськогосподарської техніки) і втілюють єдине волевиявлення сторін на укладання правочину загальною вартістю 1 015 715 грн., суперечать статті 2, частині 4 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції на день укладання спірних договорів), а тому підлягають визнанню недійсними.
Державне підприємство "Спецагролізинг" зазначає, що істотним для з'ясування дійсних намірів сторін є відсутність заздалегідь погодженої ціни кожного окремого договору та їх систематичне обмеження саме пороговим вартісним показником. Як правило "новий договір" укладався між сторонами після досягнення передпорогового вартісного показника отриманих позивачем послуг. Систематичність таких дій переконує в єдності волевиявлення сторін на приховування фактів перевищення встановлених законом порогових значень вартості закупівлі.
Спрямованість волевиявлення сторін і його спрямування на вчинення одного правочину, на думку позивача, окрім іншого, вбачається із систематичного виходу сторонами за межі предмета кожного конкретного договору під час складання виконавчих документів до конкретного договору. Зокрема, значна кількість актів прийому-передачі виконання стосуються комбайнів, які не зазначені сторонами в тексті конкретного договору (перехресне актування для різних комбайнів). Крім того, наявні випадки, коли один і той самий комбайн обслуговувався на підставі двох договорів, які були одночасно чинними, але критерії для документування такого виконання за певним договором відсутні.
Державне підприємство "Спецагролізинг" звертає увагу, що укладання та виконання договорів відбувалось лише в той період часу, коли виконання обов'язків директора позивача було покладено на ОСОБА_1 і припинилось у зв'язку з його звільненням з посади. Тобто, наступний керівник позивача усвідомлював протиправність порушення встановлених законом процедур укладання договорів державним підприємством.
У поданому позові позивач повідомляє про укладення між сторонами 21.12.2015 договору про надання послуг, згідно з яким відповідач зобов'язався надати послуги щодо комбайнів зернозбиральних КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводські номери 323, 289, 324, 300. Повідомляє, що відповідач вдався до фальсифікації договору, датованого 25.11.2015, укладення якого не визнається позивачем та оспорюється в господарському суді у справі №912/2647/18. Зазначає, що за розрахунком відповідача, загальна вартість наданих відповідачем послуг за договором про надання послуг від 25.11.2015 передбачає також обслуговування комбайну із заводським номером 234, щодо кого укладено Договір від 01.06.2016.
Державне підприємство "Спецагролізинг" вказує, що договір від 02.06.2016 та договір від 29.06.2016 укладено з приводу одного й того самого предмету - комбайну із заводським номером 252.
З підстав вищенаведеного в сукупності, та у зв'язку з порушенням законодавчо визначеної процедури закупівлі, Державне підприємство "Спецагролізинг" просить визнати недійсними оспорювані у даній справі договори.
Предметом спору є визнання недійсними договорів про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки від 04.04.2016, від 01.06.2016, від 02.06.2016 та від 29.06.2016.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом частині 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, та настання відповідних наслідків.
З 19.02.2016 набрав чинності Закон України "Про публічні закупівлі", яким установлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Одночасно, пунктом 1 Прикінцевих та Перехідних положень наведеного Закону передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію:
з 1 квітня 2016 року - для центральних органів виконавчої влади та замовників, що здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання;
з 1 серпня 2016 року - для всіх замовників.
Пунктом 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про публічні закупівлі" визнано такими, що втратив чинність з 1 серпня 2016 року, але не раніше дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про здійснення державних закупівель".
За Законом України "Про здійснення державних закупівель" (тут і надалі в редакції, яка діяла на день укладення оспорюваних договорів):
договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари;
замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
послуги - будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), зокрема, транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-технічні (експериментальні) розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт (п.п. 4, 9, 20 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон 500 тисяч гривень.
В силу приписів частини 5 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.
За приписами частин 1, 4 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Державне підприємство "Спецагролізинг" створено на підставі наказу Міністерства аграрної політики України від 05.05.2010 № 225.
Згідно Статуту Державного підприємства "Спецагролізинг" в редакції станом на 12.07.2018, підприємство є державним підприємством, заснованим на державній власності та входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і підзвітний йому.
Згідно з пунктом 3.1 Статуту Державного підприємства "Спецагролізинг" підприємство створене з метою здійснення господарської діяльності на комерційній основі для задоволення державних, суспільних та власних потреб, а саме з метою сприяння матеріально-технічному забезпеченню аграрно-промислового комплексу України, реалізації державної політики в агропромисловій сфері, забезпечення ефективного функціонування і розвитку виробництва шляхом передачі товаровиробникам на умовах лізингу сільськогосподарської техніки та обладнання, надання виробничих послуг, організації технічного сервісу, з метою отримання прибутку та реалізації положень Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року № 648 (із змінами та доповненнями) тощо.
Предметом діяльності Державного підприємства "Спецагролізинг" є, зокрема, фінансовий лізинг.
Згідно з Законом України "Про фінансовий лізинг" у чинній редакції за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (стаття 1 Закону).
Лізингові платежів можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (стаття 16 Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №648 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу (надалі - Порядок №648 від 28.07.2010, Порядок).
Згідно пункту 1 Порядку №648 від 28.07.2010, цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінагрополітики за програмою "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу" (далі - бюджетні кошти), для забезпечення суб'єктів господарювання (далі - лізингоодержувачі) племінними нетелями та коровами, а також вітчизняною сільськогосподарською технікою і обладнанням (далі - техніка). Головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінагрополітики, одержувачем бюджетних коштів - державне підприємство "Спецагролізинг" (далі - лізингодавець).
Згідно з пунктом 38 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України одержувач бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Пунктом 3 Порядку визначено, що бюджетні кошти надаються на поворотній основі на підставі угод між Мінагрополітики і лізингодавцем. Закупівля техніки, племінних нетелей та корів за бюджетні кошти здійснюється в установленому законом порядку.
Згідно з пунктом 4 Порядку Мінагрополітики на підставі договору про надання безвідсоткової позики перераховує бюджетні кошти із свого реєстраційного рахунка, відкритого у Казначействі, на рахунок 3712 "Рахунки інших клієнтів Казначейства", відкритий лізингодавцем у Казначействі. Лізингодавець використовує бюджетні кошти для проведення розрахунків з постачальниками на підставі договорів поставки. Повернення бюджетних коштів здійснюється шляхом перерахування частини лізингових платежів від лізингоодержувачів до лізингодавця на підставі договорів фінансового лізингу.
За пунктом 5 Порядку лізингоодержувачі відповідно до умов договору фінансового лізингу вносять плату (лізингові платежі), що складається із сум відшкодування частини вартості предмета лізингу та сум винагороди лізингодавця за техніку, племінних нетелей та корів, що передаються на умовах фінансового лізингу, яка становить 5 відсотків річних невідшкодованої вартості предмета лізингу. Лізингові платежі в частині відшкодування вартості техніки, племінних нетелей та корів вносяться лізингоодержувачами на рахунок лізингодавця, відкритий в органах Казначейства. Казначейство перераховує зазначені кошти протягом трьох робочих днів на рахунки, відкриті в органах Казначейства для обліку надходжень державного бюджету відповідно до законодавства. Кошти, що надходять як комісія за передані в лізинг техніку, племінні нетелі та корови, використовуються лізингодавцем згідно із затвердженим фінансовим планом.
Частиною 9 статті 73 Господарського кодексу України передбачено, що державні унітарні підприємства, до яких відноситься Державне підприємство "Спецагролізинг", діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Згідно визначення, наведеного в частині 1 статті 74 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 75 Господарського державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.
Отже, Державне підприємство "Спецагролізинг" є державним комерційним підприємством та здійснює свою діяльність на комерційній основі, що передбачає одержання прибутку.
Державне підприємство "Спецагролізинг" утворене з метою здійснення господарської діяльності на комерційній основі для задоволення як державних, суспільних, так і власних потреб.
Державне підприємство "Спецагролізинг", згідно з Порядком №648 від 28.07.2010, є одержувачем бюджетних коштів за програмою "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу", за рахунок яких здійснюється закупівля, зокрема, техніки, з подальшою її передачею на умовах фінансового лізингу в установленому законом порядку суб'єктам господарювання.
Порядок №648 від 28.07.2010 передбачає наступний розподіл лізингових платежів: в частині відшкодування вартості предмета лізингу - кошти повертаються до бюджету; в частині суми винагороди лізингодавця - зараховуються на рахунок позивача та використовуються останнім згідно із затвердженим фінансовим планом.
Згідно з роз'ясненнями Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.05.2014 діяльність не є комерційною чи промисловою у разі якщо держава, підконтрольні їй організації при забезпеченні певної державної потреби керуються іншими мотивами ніж прибутковість, водночас така діяльність не залежить від економічних ризиків і витрат на неї (оскільки держава визначила мету організації саме для здійснення такої діяльності та нормативно встановила спосіб, умови, ціни, тарифи тощо).
Як зазначено місцевим господарським судом, Державне підприємство "Спецагролізинг" не доводить того, що його діяльність по наданню техніки на умовах фінансового лізингу не передбачає отримання останнім прибутку, тобто не спростовує здійснення такої діяльності (фінансовий лізинг) на комерційній основі.
Місцевим господарським судом зазначено, що наявними матеріалами справи Державне підприємство "Спецагролізинг" не обґрунтувало та не довело, що послуги за оспорюваними договорами є такими, що забезпечують саме потреби держави, а не власні потреби Державного підприємства "Спецагролізинг", зокрема з метою створення мережі технічного сервісу чи для здійснення інших видів господарської діяльності підприємства, які передбачають одержання доходу.
Державним підприємством "Спецагролізинг" не надано доказів того, що кошти, які витрачено за оспорюваними договорами, здійснено з бюджетних коштів, що надані за програмою "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу". Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо обставин придбання та мети використання техніки, стосовно якої укладено оспорювані договори.
Разом з цим, згідно преамбули Закону України "Про здійснення державних закупівель" цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Як зазначено місцевим господарським судом, Державне підприємство "Спецагролізинг" не повідомляє та не доводить, що послуги згідно оспорюваних договорів було придбано за рахунок коштів державного бюджету, тоді як оспорювані Договори та складені до них Акти прийому-передачі наданих послуг не містять посилань про закупівлю відповідних послуг за рахунок одержаних державних коштів.
Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що Державним підприємством "Спецагролізинг" не доведено підстав для розповсюдження сфери дії Закону України "Про здійснення державних закупівель" на правовідносини сторін при укладенні оспорюваних договорів, тому відхилені посилання та твердження позивача, що укладення інших договорів свідчить про єдине волевиявлення сторін договорів щодо мети правочину та підтверджує перевищення встановленого статтею 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" вартісного показника предмета закупівлі.
Апелянт не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, посилаючись на отримання позики від Мінагрополітики, яка не була вчасно повернута позивачем (наявна заборгованість). Наявність заборгованості перед Мінагрополітики за договором позики, на думку апелянта, унеможливлює існування грошових коштів, що належать позивачу як позитивний результат господарської діяльності підприємства, тому всі наявні у апелянта кошти є державними (як неповернута вчасно безпроцентна позика).
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначає апелянт фінансова позика надавалась Мінагрополітики у 2010-2011 роках на закупівлю вітчизняної техніки і обладнання з подальшою передачею у лізинг, тобто державні кошти у вигляді позики було надано Державному підприємству "Спецагролізинг" саме на закупівлю техніки, в той час як предметом спірних договорів є надання послуг з технічного обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки, що спростовує доводи апелянта про використання отриманих коштів у вигляді позики як оплату за спірними договорами. Наявність заборгованості Державного підприємства "Спецагролізинг" з повернення позики також не підтверджує, що кошти, якими оплачені послуги за спірними договорами, є державними.
За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом, що позивачем не доведено підстав для застосування при укладенні оспорюваних договорів вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" та відсутність підстав для визнання таких договорів недійсними через порушення наведеного Закону, на які вказує позивач, в порядку статті 215 Цивільного кодексу України.
Державним підприємством "Спецагролізинг" подано заяву, в якій просить визнати недійсним повністю пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону - договорів між сторонами, датованими 25.11.2015, 21.12.2015 (а за твердженням відповідача - 25.11.2015), 04.04.2016, 01.06.2016, 02.06.2016, 29.06.2016, посилаючись на те, що всі спірні договори, які наведено вище, складають єдиний правочин, який є явно і очевидно незаконним.
Частиною 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Як правильно зазначено місцевим господарським судом, позивачем не доведено наявність зазначених у вказаній нормі умов, а саме: пов'язаність договорів, причини не включення відповідної вимоги до позовної заяви у даній справі.
Крім того, визнання недійсними договорів від 25.11.2015 та від 21.12.2015 є предметом розгляду у справах № 912/2647/18 та № 912/3230/18, тому місцевим господарським судом правильно не надавалась оцінка цим договорам на підставі заяви позивача під час розгляду цієї справи.
Щодо доводів апелянта про те, що судове рішення містить навіть різну кількість укладених сторонами тотожних договорів, що призвело до помилкової оцінки доказів у їх системного взаємозв'язку, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено позов про визнання недійсними 4 (чотири) договори від 04.04.2016, 01.06.2016, 02.06.2016, 29.06.2016, яким і надавалась оцінка місцевим господарським судом під час ухвалення рішення; також позивачем подано заяву про визнання недійсними пов'язаних договорів від 25.11.2015, 21.12.2015 (а за твердженням відповідача від 25.11.2015), яким оцінка місцевим господарським судом не надавалась, про що зазначено у рішенні суду.
За таких обставин доводи апелянта щодо суперечності кількості укладених договорів та надання їм оцінки місцевим господарським судом відхиляються апеляційним господарським судом.
Доводи апелянта про те, що спірні договори та пов'язані з ними (про які заявлено у заяві(а.с. 66-69) складають єдиний правочин відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки матеріалами справи підтверджується, що по кожному спірному договору виконувались роботи по різній техніці (комбайнам). Належність техніки до одного типу не спростовує підтверджені матеріалами справи докази виконання робіт по кожному комбайну (різні заводські номери) окремо. Також виконання робіт з ремонту одного комбайну на підставі різних договорів не підтверджує доводів апелянта про порушення порядку укладення цих договорів та їх укладення з метою ухилення від проведення державних закупівель.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.07.2019 у справі № 912/1316/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.07.2019 у справі № 912/1316/19 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Спецагролізинг".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 07.11.2019.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.О. Кузнецов
Суддя О.В. Чус