05.11.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2355/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Антоніка С.Г. (доповідач),
суддів Березкіної О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2019р. (суддя Бондарєв Е.М., повне рішення складено 29.07.2019р.) у справі № 904/2355/19
за позовом Приватного підприємства «Альфапроммет», м. Дніпро
до Акціонерного товариства «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів», м. Дніпро
про стягнення заборгованості, -
Приватне підприємство «Альфапроммет» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів», з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 626 650,55 грн., з яких:
- 489 383,34 грн. - заборгованість за договором № 070518 від 07.05.2018р.;
- 104548,55 грн. - пеня за загальний період прострочення з 10.12.2018р. по 02.07.2019р.;
- 8592,96 грн. - 3% річних за період з 10.12.2018р. по 02.07.2019р.;
- 24125,70 грн. - втрати від інфляції за період грудень 2018-травень 2019 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 070518 від 07.05.2018р. щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2019р. у справі № 904/2355/19 позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» на користь Приватного підприємства «Альфапроммет» заборгованість у розмірі 489 383,34 грн., 73 183,98 грн. пені, 8 592,96 грн. 3% річних, 24 125,70 грн. втрат від інфляції і витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 399,76 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Місцевий господарський суд відмовив Акціонерному товариству «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців шляхом стягнення рівними частинами щомісячно.
Підставою для задоволення позовних вимог стало порушення відповідачем умов укладеного з позивачем договору поставки в частині повної і своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого місцевий господарський суд в повному обсязі задовольнив вимоги про стягнення основної суми заборгованості і суми 3% річних й інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення виконання зобов'язання.
Враховуючи положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та з огляду на необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру нарахованої позивачем пені за період прострочення виконання зобов'язання з 104 548,55 грн. до 73183,98 грн.
Акціонерне товариство «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2019р. у справі № 904/2355/19 в частині стягнення пені в розмірі 73183,98 грн. і відмови у задоволенні клопотання про розстрочення рішення. В цій частині скаржник простить апеляційний господарський суд ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 52274,28 грн. і розстрочити виконання рішення суду на дванадцять місяців, рівними частинами щомісячно.
Скаржник вважає, що місцевим господарським судом прийняте рішення з порушенням положень статей 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, оскільки суд не дослідив майновий стан боржника, що є однією з обов'язкових умов зменшення розміру штрафних санкцій, в той час як у відповідач має тяжке фінансове становище і значну кількість зобов'язань перед іншими кредиторами.
Скаржник зазначає, що він має єдиного кредитора - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», який не здійснює сплату боргу у сумі 22399600,00 грн на користь відповідача. Тобто обставини внаслідок яких мала місце затримка розрахунку за укладеним з позивачем договором виникли не з вини відповідача, однак вони суттєво вплинули на його фінансовий стан.
Зазначені обставини скаржник вважає істотними і непідконтрольними йому і якби він міг передбачити їх настання, то не укладав би зазначений договір поставки або уклав би його на інших умова. Настання істотної зміни обставин, що складається з сукупності негативних факторів, які впливають на виконання зобов'язань за укладеним сторонами договором поставки також підтверджується висновком № 696/08-15 від 30.07.2019р. Дніпропетровської Торгово-промислової палати.
Крім того, відповідач посилається на часткову сплату основної суми заборгованості у розмірі 50 000,00 грн., здійсненої ним під час розгляду справи господарським судом, що є підтвердженням вчинення заходів по виконанню основного зобов'язання.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду у цій справі без змін.
В якості підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги, позивач вказує на відсутність доказів скрутного матеріального становища відповідача. Більш того, посилання скаржника на скрутне матеріальне становище спростовуються оприлюдненою ним інформацією про укладення договорів на капітальний відновлювальний ремонт пасажирських вагонів і реалізацією товарної продукції у сумі 322 000 000,00 грн., що свідчить про провадження відповідачем активної господарської діяльності, яка приносить дохід, та наявність реальної можливості здійснити розрахунок за отриманий відповідно до договору поставки товар.
Обставини наявності у скаржника непогашеної дебіторської заборгованості, позивач не вважає підставою, яка надає відповідачу право порушувати умови укладеного між сторонами договору, оскільки його умови не ставлять у залежність настання обов'язку з оплати отриманого товару від виконання третьою особою зобов'язань за іншим договором.
Позивач заперечує доводи скаржника, що останнім сплачено 50 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором поставки під час розгляду даної справи, оскільки зазначена сума на рахунок позивача не надходила.
Посилання скаржника на висновок Торгово-промислової палати від 30.07.2019р. № 696/08-15, в якому зазначено про наявність істотної зміни обставин, позивач вважає безпідставними, оскільки відповідно до положень статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, в той час як предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2019 колегією суддів у складі головуючого судді Антоніка С.Г. (доповідач), суддів Березкіної О.В., Дарміна М.О. відкрито провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2019 у справі № 904/2355/19.
У судовому засіданні 05.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, заслухавши представників сторін, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, встановила наступне.
Між Приватним підприємством «Альфапроммет» (постачальник) та Акціонерним товариством «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» 07.05.2018р. укладений Договір №0705/18 (надалі - Договір; а.с. 14-16).
Згідно умов Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію в терміни, асортименті, кількості та за цінами, узгодженими сторонами у додатках до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти в порядку і строки, встановлені цим договором та відповідним додатком до нього (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пункту 2.1 Договору, ціна товару, порядок оплати за кожну окрему партію товару, що поставляється і загальна сума цього договору узгоджуються сторонами у відповідних додатках до нього, які є його невід'ємною частиною.
Обсяг поставок товару, строки поставок кожної окремої партії товару за цим договором визначається графіком поставок, який обумовлюється в додатках до цього договору, які є невід'ємною його частиною. Поставка товару здійснюється на умовах DDР (склад покупця) згідно правил «Інкотермс 2010» (пункти 3.1, 3.2 Договору).
Згідно з пунктом 4.3 Договору, товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем: - за кількістю згідно з накладною; - за якістю відповідно до сертифіката якості.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року (пункт 10.1 Договору).
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- накладною № АЛ-92 від 13.11.2018р. на суму 115 964,70 грн. (а.с. 18);
- накладною № АЛ-93 від 22.11.2018р. на суму 40 296,00 грн. (а.с. 21);
- накладною № АЛ-96 від 23.11.2018р. на суму 346 868,88 грн. (а.с. 24);
- накладною № АЛ-99 від 13.12.2018р. на суму 258 150,42 грн. (а.с. 27);
- накладною № 100 від 14.12.2018р. на суму 33 449,82 грн. (а.с. 30).
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що видаткової накладної № АЛ-92 від 13.11.2018р., що підтверджує поставку товару на суму 25 168,22 матеріали справи не містять, водночас в матеріалах справи міститься накладна № АЛ-92 від 13.11.2018р., що підтверджує поставку товару на суму 115 964,70 грн.
Відповідач оплату отриманого за Договором товару не здійснив, зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 489 383,34 грн., що також підтверджує позивач.
Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Укладений між сторонами у справі Договір, порушення виконання умов якого є підставою звернення із позовом у цій справі, за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Матеріалами справи підтверджено поставку товару за Договором на загальну суму 794 729,82 грн., в той час як позивач вартість товару визначає меншою сумою - 704 383,34 грн., що не суперечить принципу диспозитивності господарського судочинства.
Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У специфікації № 1, що є невід'ємною частиною Договору (а.с. 32) встановлено, що оплата за товар здійснюється на протязі 20 банківських днів з моменту поставки товару.
Покупець частково оплатив товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед продавцем у розмірі 489 383,34 грн., що також підтверджується відповідачем, доказів оплати отриманого товару у повному обсязі матеріали справи не містять, у зв'язку з чим місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 489 383,34 грн.
Також місцевим господарським судом на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, у повному обсязі задоволено вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 8592,96 і інфляційні втрати у сумі 24125,70 грн нарахованих позивачем за період заборгованості. В цій частині рішення місцевого господарського суду не оскаржується.
За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із пунктами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У зв'язку з порушенням строків виконання грошового зобов'язання, позивач згідно із пунктом 8.1 Договору нарахував пеню у розмірі 0,1% від загальної вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення за період з 10.12.2018р. по 02.07.2019р. у сумі 104548,55 грн.
На підставі статті 233 Господарського кодексу України місцевий господарський суд зменшив розмір нарахованої позивачем заборгованості пені до 73183,98 грн і стягнув з відповідача на його користь означену суму.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. у справі № 7-рп/2013.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшуючи розмір стягуваної пені на 30%, місцевий господарський суд виходив із необхідності забезпечення збалансованості інтересів сторін і того, що позивач не надав доказів понесення ним збитків, внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання повної і своєчасної оплати вартості отриманого за Договором товару.
З огляду на викладене, доводи скаржника щодо неправильного застосування місцевим господарським судом положень статті 233 Господарського кодексу України є необґрунтованими, оскільки судом з'ясовані обставини передбачені зазначеною нормою, з урахуванням наявних у справі доказів.
Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача значні борги та важкий фінансовий стан не є винятковим випадком і підставою для зменшення неустойки до 50%, не можуть свідчити про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки до 30%, оскільки вони оцінювалися в сукупності з іншими обставинами.
Апеляційний господарський суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання оскарженого рішення через відсутність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно із статтею 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Мотивуючи клопотання про відстрочення виконання рішення суду відповідач послався на складний майновий стан підприємства.
Апеляційний господарський суд зазначає, що за змістом статті 331 Господарського процесуального кодексу України тяжкий матеріальний стан відповідача не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ відповідача є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності і в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер.
Виходячи із наведеного, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для задоволення заяви про розстрочку виконання оскаржуваного рішення.
У розумінні статті 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик, означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Оскільки як позивач, так і відповідач є комерційними підприємствами, вони несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, в зв'язку з чим незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання судового рішення.
Беручи до уваги те, що вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду, оцінивши доводи скаржника, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд, з урахуванням наведених позивачем у заяві обставин для застосування положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України, правомірно відмовив у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців.
Правомірність підтверджується також тим, що на протязі більш ніж трьох місяців з моменту прийняття рішення судом відповідачем не здійснено жодної оплати в погашення заборгованості.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2019 у справі № 904/2355/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07.11.2019р.
Головуючий суддя С.Г. Антонік
Судді О.В. Березкіна
М.О. Дармін